Ухвала суду № 44948089, 03.06.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4664/15

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.

Доповідач Артеменко І. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Артеменка І.А.,

суддів Черевка П.М.,

Сватаненка В.І.,

при секретарі Фабіжевській Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, витрат на правову допомогу,-

встановила:

У вересні 2014 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6, в якому просив стягнути з них шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в сумі 38856,03 грн., витрати на правову допомогу у сумі 8000 грн. та моральну шкоду у розмірі 10000 грн..

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 30.03.2014 року близько 16 год. 30 хв. Він, керуючи автомобілем "Хюндай Тюксон", державний номер НОМЕР_1, рухався по вул. Водопровідній в м. Одесі в лівій по направленню руху смузі з дозволеною швидкістю, десь біля 50-55 км. на годину. На під'їзді до примикаючого справа другорядного провулка 3-1 Водопровідний, він побачив, як з цього провулка в порушення правил дорожнього руху, не уступаючи транспорту, який рухався по головній дорозі по вул. Водопроводній, виїхав автомобіль "Тайота Камрі", державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, причому, перетнувши праву смугу руху, виїхав на ліву, по якій рухався позивач. Позивач, побачивши перешкоду, став приймати на вільну праву смугу, однак ОСОБА_4, не зорієнтувавшись в ситуації, також став приймати вправо, перекривши тим самим смугу руху, на яку виїжджав позивач. Бажаючи уникнути зіткнення та небезпеки, яка загрожувала здоров'ю та майну ОСОБА_4, та бажаючи мінімізувати наслідки неминучого зіткнення з його автомобілем, позивач був змушений скерувати автомобіль правіше, з'їхавши з проїжджої частини дороги на вільний тротуар та вдарився своїм автомобілем в решітку, яка відділяє тротуар від дороги біля заводу "Стальканат", тим самим пошкодивши свій автомобіль.

Співробітники УДАЇ склали відносно ОСОБА_4 адміністративний протокол, за яким постановою Приморського районного суду м. Одеси від 15.04.2014 року його притягнуто до відповідальності по ст. 122 ч. 4 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 850 грн., також відносно позивача було складено адміністративний протокол по ст. 124 КУпАП, однак постановою Київського районного суду м. Одеси від 23.04.2014 року провадження по справі було закрито, оскільки позивач діяв в стані крайньої необхідності.

У зв'язку з вказаною ДТП автомобіль ОСОБА_3 зазнав механічних пошкоджень, та згідно рахунку № 39/14 від 10.05.2014 року і акту виконаних робіт № 39/14 від 23.05.2014 року загальна вартість ремонту автомобіля становить 71011 грн..

Також під час ремонту він був вимушений придбати акумуляторну батарею вартістю 850 грн., лампи автомобільні на суму 36 грн. та зробити розвал-сходження коліс, витративши на це ще 160 грн., а також оплатити 800 грн. за проведену спеціалістом оцінку пошкоджень, а всього 1846 грн..

Крім того, позивач просив стягнути з відповідачів 8000 грн. за надання адвокатом правової допомоги згідно укладеного договору, та моральну шкоду, яку позивач оцінив у 10000 грн., оскільки він довгий час був позбавлений можливості керувати автомобілем, що суттєво ускладнювало його життєвий уклад та можливість вирішити побутові справи.

Таким чином, загальний сума, що підлягає відшкодуванню, складає 90857 грн., але оскільки страхова компанія "Провідна" відшкодувала позивачу 33990,97 грн., то ОСОБА_3 просив стягнути з відповідачів матеріальну шкоду у розмірі 56866,03 грн. та судові витрати. Позовні вимоги заявив також до ОСОБА_6, оскільки вона є власником автомобіля.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2015 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму матеріальної шкоди у розмірі 21011 грн., моральну шкоду у розмірі 7000 грн. та витрати за проведення оцінки у розмірі 800 грн., а всього - 21811 грн.. Вирішено питання судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_3 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду змінити, стягнути з ОСОБА_4 на його користь матеріальну шкоду у розмірі 38866,03 грн., витрати на адвоката у розмірі 8000 грн., а всього 46866,03 грн..

Апеляційну скаргу також подала представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, яка просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог скасувати, в цій частині ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити. Решту рішення суду залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 частково, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні ДТП, а оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП була застрахована у ПрАТ "СК Провідна" з лімітом відповідальності за завдання шкоди майну у розмірі 50000 грн., то решту збитків повинен відшкодувати ОСОБА_4, також враховуючи, що внаслідок ДТП ОСОБА_3 заподіяні моральні страждання, у зв'язку з пошкодженням його майна, що призвело до порушення життєвих та виробничих стосунків, суд стягнув з ОСОБА_4 також і моральну шкоду у розмірі 7000 грн..

Вирішуючи спір по суті, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, та не спростовується сторонами, що 30.03.2014 водій ОСОБА_4 керував автомобілем "Тойота Камрі", державний номер НОМЕР_2, по другорядній дорозі в м. Одесі по пров. 3-й Водопровідний, при виїзді на головну дорогу вулицю Водопровідну, не надав дорогу автомобілю "Хюндай", державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, який рухався по головній дорозі, змусив його різко гальмувати та змінювати напрямок руху, чим створив аварійну ситуацію у зв'язку з чим ОСОБА_3 у стані крайньої необхідності скоїв наїзд на паркан, внаслідок чого пошкодив свій автомобіль.

Про вказане ДТП видана довідка УДАЇ ГУМВС України в Одеській області від 30.03.2014р. (а.с.11).

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 15.04.2014 року ОСОБА_4 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 122 ч. 4 КУпАП, та стягнено з нього в дохід держави 850 грн.. Крім того, в постанові зазначено, що ОСОБА_4 створив аварійну ситуацію (а.с.8).

За наслідками дорожньо-транспортної пригоди у відношенні водія автомобілю "Хюндай", державний номер НОМЕР_1, ОСОБА_3 було складено адміністративний протокол АВ № 639659 від 30.03.2014 року за скоєння наїзду на перешкоду (паркан), що призвело до пошкодження транспортного засобу, що є порушенням вимог п.п. 12.1, 13.1 "Правил дорожнього руху України".

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 23.04.2014 року провадження по адміністративній справі відносно ОСОБА_3 про вчинення ним 30.03.2014 року правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, було закрито, оскільки, як зазначено у постанові, ОСОБА_3 здійснив наїзд на паркан в стані крайньої необхідності, через створення водієм ОСОБА_4 аварійної ситуації (а.с.9-10).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 4 Постанови Пленуму ВССУ від 01 березня 2013 року № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" роз'яснено, що відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Згідно з ч. 4 ст. 61 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчиненні вони цією особою.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу власником автомобілю "Хюндай", державний номер НОМЕР_1, є ОСОБА_3 (а.с.12).

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу власником автомобілю "Тойота Камрі", державний номер НОМЕР_2, є ОСОБА_6, а ОСОБА_4 має право керувати даним автомобілем. (а.с.55-56)

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_6 є неналежним відповідачем по справі, тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_6 відмовив, оскільки на момент дорожнього-транспортної пригоди ОСОБА_4 володів транспортним засобом на відповідній правовій підставі.

Для встановлення розміру шкоди, завданої внаслідок аварії, ОСОБА_3 звернувся до ФОП ОСОБА_8, про що був укладений договір на проведення оцінки майна № 14/ДС-001 від 01.04.2014 року, та за який позивачем було сплачено 800 грн. (а.с.162-163)

Відповідно до звіту № 14/СД-001 від 12.04.2014 року про оцінку вартості матеріальної шкоди, завданої власнику КТЗ, було встановлено, що вартість матеріальної шкоди "Хюндай", державний номер НОМЕР_1, пошкодженого при ДТП 30.03.2014 року, складає 37519,64 грн. (а.с.164-179).

Пізніше ОСОБА_3 здійснив ремонт транспортного засобу на загальну суму 71011 грн., що підтверджується актом 39/14 виконаних робіт від 23.05.2014 року (а.с.23-24).

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що розмір реальних понесених витрат, здійснених позивачем, складає 71011 грн., оскільки він підтверджується актом 39/14 виконаних робіт від 23.05.201 року.

Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_6 перед третіми особами внаслідок заподіяння шкоди була застрахована у ПрАТ "СК "Провідна", що підтверджується Полісом № АС/4858691 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с.96).

Згідно вказаного полісу ліміт відповідальності за завдання шкоди майну становить 50000 грн., де також зазначено про нульовий розмір франшизи.

Статтею 22 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої неї шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Як вбачається з повідомлення про виплату № 17-05/11700 від 14.08.2014 року ПрАТ "Провідна" виплатила ОСОБА_3 за договором страхування 33990,97 грн. (а.с.27,154).

Розмір зазначеної страхової виплати утворився внаслідок вирахування податку на додану вартість від розміру шкоди, яка зазначена у звіті № 14/СД-001 про оцінку вартості матеріальної шкоди, завданої власнику КТЗ.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, виходячи з розміру шкоди, зазначеної в акті 39/14 виконаних робіт від 23.05.2014 року, та з урахуванням наявності у ОСОБА_4 страхового полісу, з лімітом відповідальності у розмірі 50000 грн., то з нього на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню 21011 грн..

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, що її завдала.

Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків (втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрат, пов'язаних з проведенням експертизи у розмірі 800 грн., оскільки зазначені витрати документально підтверджені.

Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволені позову в частині стягнення з відповідача додаткових витрат на придбання акумулятора, здійснення розвалу-сходження та придбання ламп, оскільки ОСОБА_9, не надано належних та допустимих доказів того, що існує причинний зв'язок між аварією, яка сталася 30.03.2014 року, та необхідністю вчиненню зазначених витрат. Також суд звертає увагу, що в акті виконаних робіт від 23.05.2014 року вказано, що розвал-сходження входить у перелік робіт.

Доводи, які зазначені в апеляційній скарзі ОСОБА_9 не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відсутності доказів, які би свідчили про необхідність здійснення вказаних витрат, саме внаслідок ДТП.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, позивач не позбавлений права на звернення до страхової компанії "Провідна" з вимогою про стягнення виплати з підстав виявлення додаткових прихованих робіт, наявність яких не була виявлена під час складання звіту № 14/СД-001 від 12.04.2014 року, в межах ліміту відповідальності.

Що стосується моральної шкоди, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, які фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою відносно нього самого, членів його сім'ї або близьких родичів, у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням або ушкодженням його майна. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно п. 9 вказаної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступень зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, колегія суддів вважає, що зазначена подія спричинила позивачу моральну шкоду, оскільки ДТП порушила нормальний уклад його життя, призвело до нервових стресів, позивач є інвалідом 2-ї групи, він дуже переживав через те, що не може користуватися автомобілем у власних цілях, тому розмір моральної шкоди - 7000 грн., є розумним та справедливим, з чим колегія суддів погоджується у повному обсязі.

Колегія суддів вважає також обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову в частині відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката у розмірі 8000 грн., оскільки зазначені витрати належним чином не підтверджені, а наявний в матеріалах справи додаток № 2 до договору про надання правової допомоги (а.с.7), що виданий самим адвокатом Слободянюк В.Б., який діє в інтересах позивача, не є належним доказом, який засвідчує понесені витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем в галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

Інтереси позивача в суді представляв за ордером та згідно витягу з Договору про представництво та надання правової допомоги від 02.04.2014 року адвокат Слободянюк В.Б. (а.с.44-45).

Вирішуючи вимоги в частині стягнення витрат на правову допомогу, суд повинен виходити з положень п. 2 ч. 2 ст. 79, ст.ст. 84, 88 ЦПК України, відповідно до яких, до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу. Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог тощо.

Стаття 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" за № 4191-VІ від 20.12.2011 року передбачає, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не можуть перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

За таких обставин, аналіз наведених вище норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що з відповідача на користь ОСОБА_9 можуть бути стягнені витрати на правову допомогу, яка надавалася у судовому засіданні і за наявності належних та допустимих доказів - під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням.

Але, оскільки позивачем не надано до суду акт виконаних робіт за договором, розрахунок витрат часу, витраченого адвокатом на вивчення справи в суді, на участь в судовому розгляді та на вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, якщо вони мали місце, то колегія вважає, що додаток № 2 до договору про надання правової допомоги не є належним та допустимим доказом по справі.

Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, у п. 4.1 договору про надання правової допомоги, вбачається що оплата за надані послуги здійснюється у відповідності до Додатка № 1, який є невід'ємною частиною цього договору та визначається за підсумками роботи з залежності від об'єму та кінцевих результатів. Такого до суду не було надано.

За таких підстав витрати позивача на правову допомогу не підлягають стягненню з відповідача, а тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_9 є необґрунтованими.

Посилання представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не враховано, що ДТП сталася внаслідок перевищення швидкості саме позивачем, та зазначене є підставою для відмови у задоволенні позову, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вина відповідача ОСОБА_4 була доказана постановою Приморського районного суду м. Одеси, яка набула чинності та не скасована.

Посилання апелянта на те, що матеріальні збитки ОСОБА_9 складають 37519,64 грн., що підтверджується звітом № 14/СД-001 від 12.04.2014 року, а сума 71011 грн. є непідтвердженою та завищеною, спростовується актом 39/14 виконаних робіт від 23.05.201 року, який, доречи, є належним доказом щодо понесених витрат, що спростовує також доводи апелянта щодо неналежності наданих доказів щодо понесених витрат на відновлення автомобіля.

Відповідно до ст.ст. 10, 27, 60 ЦПК України сторони, які приймають участь у справі користуються рівними правами відносно надання доказів, їх дослідження та доведення до суду їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, колегія суддів вважає, що усі зазначені обставини судом першої інстанції при ухвалені рішення були враховані, суд надав належну оцінку доказам та ухвалив законне, обґрунтоване рішення, яке скасуванню не підлягає.

Викладені в апеляційних скаргах доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

При таких обставинах, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини по справі, рішення суду відповідає вимогам ст.ст. 213, 215 ЦПК України, а тому не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала колегії суддів може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області

І.А. Артеменко

В.І. Сватаненко

П.М. Черевко