Рішення № 44947992, 04.06.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4715/15

Головуючий у першій інстанції Чебан Н. В.

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Парапана В.Ф

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Добряк Н.І.,

за участю: представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18 березня 2015 року за позовом Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої державі несплатою податків,

в с т а н о в и л а:

03 жовтня 2014 року Білгород-Дністровська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Одеській області звернувсь до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що в провадженні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області знаходиться кримінальна справа №495/5767/14-к, порушена відносно директора МПП "Транзит-Юг" ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України, умисного ухилення від сплати податків. Внаслідок умисного ухилення відповідача від сплати податків в період з вересня по жовтень 2011 року державі була завдана майнова шкода в розмірі 495239,22 грн., яка підтверджується матеріалами кримінальної справи, а саме, актом позапланової невиїзної перевірки МПП "Транзит-Юг" по взаємовідносинам з ТОВ ТПК "Соляріс" 33741/22-118/32132517 від 24 грудня 2012 року.

Посилаючись на ці обставини, та на п. 58.4 ст. 58 ПК України, просив суд стягнути на користь з відповідача ОСОБА_3 в дохід держави 495239,22 гривень.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, проти позову заперечував і в своїх поясненнях зазначав, що ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 серпня 2014 року закрито кримінальне провадження №495/5767/14-к відносно ОСОБА_3 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України, на підставі п. 1.ч. 1 ст. 49 КК України у зв'язку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. Винним себе в умисному ухиленні від сплати

податків ОСОБА_3 не визнавав. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2013 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 грудня 2013 року, позов МПП "Транзит-Юг" до Білгород-Дністровської ОДПІ ГУ Міндоходів в Одеській області задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкові повідомлення-рішення №0000762201 від 29 грудня 2012 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання по ПДВ в розмірі 275133,22 грн., у тому числі 22160,22 грн., з основним платежем та 55027 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями: №000082201 від 04 лютого 2013 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 253122 грн. Згідно довідки від 30 жовтня 2014 року №21561/25-00 "Про відсутність заборгованості з податків, зборів, що контролюються в Білгород-Дністровської ОДПІ ГУ Міндоходів в Одеській області" станом на 30 жовтня 2014 року МПП "Транзит-Юг" не має заборгованості із сплати податків, зборів, у тому числі по єдиному соціальному внеску. Отже, немає будь-яких доказів того, що діями директора МПП "Транзит-Юг" ОСОБА_3 держав завдана майнова шкода. Стягнення коштів, які не надійшли до бюджету в результаті скоєння злочину, передбаченого ст. 212 КК України, відбувається не з особи, винної у скоєнні нього злочину, а винятково з платників податків, податкові зобов'язання якого не були сплачені, а таким платником податків є МПП "Транзит-Юг". (а.с. 41-45).

Рішенням суду першої інстанції позов Білгород-Дністровської ОДПІ ГУ Міндоходів в Одеській області задоволено. Суд стягнув з відповідача ОСОБА_3 в дохід держави майнову шкоду в розмірі 459239,22 грн. та судовий збір у розмірі 3654 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального і матеріального права, судом не враховано, що він як керівник МПП "Транзит-Юг" згідно із п. 58.4 ст. 58 ПК України не є платником податків і є неналежним відповідачем у справі (а.с. 98-107).

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3, пояснення на апеляцію представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню за таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в провадженні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області знаходилася кримінальна справа №495/5767/14-к, порушена відносно директора МПП "Транзит-Юг" ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбачено ч. 1 ст. 212 КК України, умисного ухилення від сплати податків.

Внаслідок умисного ухилення відповідача від сплати податків в період з вересня по жовтень 2011 року державі була завдана майнова шкода в розмірі 495239,22 грн., яка підтверджується матеріалами кримінальної справи, а саме, актом позапланової невиїзної перевірки МПП "Транзит-Юг" по взаємовідносинам з ТОВ ТПК "Соляріс" 33741/22-118/32132517 від 24 грудня 2012 року, а також ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 серпня 2014 року закрито кримінальне провадження №495/5767/14-к відносно ОСОБА_3 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України, на підставі п. 1.ч. 1 ст. 49 КК України у зв'язку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що є законні підстави для покладення на відповідача обов'язку відшкодувати державі шкоду в повному обсязі. При цьому

суд застосував положення ч. 1 ст. 1166, ч. 1 ст. 1172, ч. 1191 ЦК України та ч. 3 ст. 134 КЗпП України.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися в повному обсязі неможливо, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 ст. 1191 ЦК України зазначено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їх працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків.

Статтею 138 КЗпП України встановлено, що для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Згідно із ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" № 6 від 27.03.1992 року, роз'яснено, що при розгляді справ про відшкодування шкоди суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям працівниками" від 29 грудня 1992 року № 14 (з відповідними змінами та доповненнями) зазначено наступне, у відповідності зі ст.130 КЗпП відшкодування шкоди провадиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії (бездіяльність), якими заподіяна шкода підприємству, установі, організації.

Пунктом 3 ч. 1 статті 134 КЗпП України передбачено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Статтею 179 ЦПК України встановлено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач повинен був довести в судовому засіданні те, що відповідач неправомірними діями завдав державі шкоду та визначати розмір шкоду з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності.

Однак в порушення положень ст. ст. 10, 60, 179, 212, 213, 214 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.

Частиною 2 ст. 303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Перевіривши в судовому засіданні наявні у справі докази з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, колегія судів вважає, що підстав для притягнення відповідачів до майнової відповідальності у зазначених в позові розмірах немає. Сам по собі факт того, що він працював на керівній посаді не може служити підставою для задоволення позову.

Згідно ст. 67 Конституції кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відповідно до ст.. 96 ЦК України юридична особа самостійно

відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Пунктом 58.4 ст. 58 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли судом за результатами розгляду кримінального провадження про кримінальне правопорушення, предметом якого є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена судовим рішенням, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Саме наявність цивільної відповідальності фізичної, або юридичної особи є підставою для звернення до суду в порядку цивільного провадження з позовом про відшкодування шкоди завданої внаслідок злочину.

Відповідно до п. 87.11 ст. 87 ПК України, орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу до платника податку.

Пунктом 112.1 статті 112 ПК України передбачено, що притягнення до фінансової відповідальності платників податків, за порушення законів з питань оподаткування, іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не звільняє їх посадових осіб за наявності відповідних підстав від притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності, з чого вбачається, що на юридичну особу покладено відповідальність за несплату податків, та обов'язок їх сплати в бюджет, а директор несе кримінальну або адміністративну відповідальність.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України).

За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що стягнення коштів, які не надійшли до бюджету в результаті скоєння злочину, передбаченого ст. 212 КК України, відбувається не з особи, винної у скоєнні злочину, а винятково з платника податків, податкові зобов'язання якого не були сплачені, а таким платником податків є юридична особа. Тому в судовому засіданні позивачем не доведено, що саме на відповідача покладається відповідальність за несплачені податки у визначеному розмірі. Тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України вимоги не підлягають задоволенню.

Тому колегія суддів вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Отже, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права, а саме, ст. ст. 10, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, та матеріального права, а саме, ст. ст. 130, 134 КЗпП України, п. 58.4 ст. 58 ПК України, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 3, 309 ч. 1 п. 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

в и р і ш и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 задовольнити, рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18 березня 2015 року скасувати й ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої державі несплатою податків відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

В.Ф. Парапан

Р.Д. Громік