Рішення № 44947075, 26.05.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4423/15

Головуючий у першій інстанції Шепітко І. Г.

Доповідач Гайворонський С. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2015 року м. Одеса

Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Гайворонського С.П.

суддів Кононенко Н.А.

Сегеди С.М.

при секретарі Феленко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за заявою ОСОБА_3 (заінтересована особа Одеська міська рада) про встановлення юридичного факту за апеляційною скаргою ОСОБА_4 (в інтересах ОСОБА_5) на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2014 року,

встановила:

03 жовтня 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з заявою, в якій просила суд встановити факт проживання її - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, з її покійним чоловіком ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_3, однією сім'єю з 2006 року.

В обґрунтування заяви ОСОБА_3 послалась на те, що встановлення даного факту їй необхідне для прийняття спадщини як спадкоємиці четвертої черги за законом.

Також заявниця зазначила, що вона разом із своїм покійним чоловіком ОСОБА_6 мешкали разом як одна родина у заявниці за адресою: АДРЕСА_1, з 2006 року. Протягом усього періоду сумісного проживання вели спільне господарство, дбали один про одного, разом придбавали речі побутового вжитку тощо. Після смерті чоловіка, заявниця здійснила його поховання та на цей час користується усім майном, що належало йому на праві власності.

У судовому засіданні:

- представник заявниці подав заяву та просив задовольнити вимоги за заявою, розглянувши справу за його відсутності, додатково надавши письмові пояснення сусідів та документи на підтвердження факту поховання померлого заявницею;

- заінтересована особа звернулась до суду із запереченнями та просили у заяві відмовити повністю.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2014 року вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Суд першої інстанції встановив факт як такий, що має юридичне значення, а саме факт проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_3, однією сім'єю у період з 2006 року по день смерті ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 (в інтересах ОСОБА_5.) просить вищевказане рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_3 в задоволенні заяви, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її задовольнити повністю.

Згідно з ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Задовольняючи вищевказану заяву районний суд виходив з того, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6.

Заявниця з 2006 року разом з ОСОБА_6 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1, разом вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, дбали одне про одного.

Після смерті ОСОБА_6 заявниця здійснила за власні кошти його поховання та по цей час користується майном покійного.

Зазначені обставини підтверджуються наданими заявницею письмовими доказами, письмовими поясненнями сусідів.

Встановлення даного факту заявниці необхідне для можливості прийняття спадщини як спадкоємиці четвертої черги за законом.

На підставі вищевикладеного, районний суд дійшов до висновку, що заявниця ОСОБА_3 та померлий ОСОБА_6 проживали сумісно як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з 2006 року по день смерті ОСОБА_6, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_3.

Однак, погодитись з таким висновком районного суду не можна, оскільки суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд порушив норми матеріального та процесуального права.

Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п.п. 1-4 ст. 309 ЦПК України, рішення суду першої інстанції скасовує, ухвалює нове рішення із наступних підстав.

При ухваленні зазначеного вище рішення, суд першої інстанції спирався на письмові пояснення свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, як на докази проживання однією сім'єю ОСОБА_6 та заявниці.

Між тим, докази - це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність оспорюваних обставин. Тобто доказом є не факт, не обставина, а фактичні дані. Факт - це явище об'єктивної соціальної дійсності. Вони існують незалежно від того, чи знають про них особи, що здійснюють судовий розгляд. Фактичні дані, тобто відомості про факт - це інформація, за допомогою якої пізнається факт, що має значення для вирішення справи.

Докази можуть бути представлені у різній формі. Так, фактичні дані, що мають значення для правильного вирішення справи, можуть бути отримані (встановлені) судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази отримуються у встановленій процесуальним законом формі.

Недотримання (порушення) форми отримання доказів обумовлює те, що вони при вирішенні судом справи до уваги братись не будуть.

Недопустимими є докази одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий судовий розгляд. Відповідно до положень про мінімальні гарантії Конвенції (ст. 6) завдання суду полягає у тому, щоб переконатися, чи був судовий розгляд у цілому справедливим, в тому числі й те, як були одержані докази. Тобто судові докази повинні бути одержані способом, який гарантує право на справедливий суд.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Згідно з ч. 2 ст. 50 ЦПК України, свідок зобов'язаний з'явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини.

Як вбачається з положень ст. 63 ЦПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Відповідно до положень ст. 180 ЦПК України, в судовому засіданні кожний свідок допитується окремо. Перед допитом свідка головуючий встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання, стосунки із сторонами, роз'яснює його права, під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання.

Текст присяги підписується свідком.

З положень ст. 183 ЦПК України, вбачається, що оголошення показань свідків можливе лише, якщо вони зібрані за судовим дорученням.

На підставі вищевикладеного, матеріалів даної справи, судова колегія вважає, що копія незрозумілої довідки, яка посвідчена підписами вищевказаних осіб, письмові пояснення ОСОБА_8 (а.с. 06, 49) - є недопустимими доказами по цій справі, оскільки зазначені вище докази одержані з порушенням порядку встановленого законом (вищевказані свідки не були допитані в судовому засіданні з дотриманням всіх процесуальних норм, показання свідків не зібрані за судовим дорученням).

Відповідно до ст. 234 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Ст. 256 ЦПК України встановлений перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку.

Як вбачається зі ст. 257 ЦПК України, заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається в суд за місцем її проживання.

Згідно зі ст. 258 ЦПК України, у заяві повинно зазначено:

- який факт заявник просить встановити та з якою метою;

- причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують факт;

- докази, що підтверджують факт.

Відповідно до ст. 259 ЦПК України, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Як вбачається з роз'яснень викладених в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року (з наступними змінами, далі Постанови) «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо:

- згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;

- чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;

- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

- встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до п. 3 Постанови, вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту.

Якщо в заяві не зазначено, який конкретно факт просить встановити заявник, з яких причин неможливо одержати або відновити документ, що посвідчує даний факт, якими доказами цей факт підтверджується або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху.

У заяві необхідно також було вказати причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт.

Як вбачається з роз'яснень викладених в п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року (з наступними змінами, далі Постанова) «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов'язаний з'ясувати, які фізичні особи та організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них. Залежно від мети встановлення фактів заінтересованими особами в цих справах можуть бути інші спадкоємці - у справах про встановлення факту прийняття спадщини.

П. 7 Постанови передбачено, що суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, в тому числі для одержання свідоцтва про право на спадщину.

Згідно з заявою ОСОБА_3 (а.с. 02-03), остання просила встановити факт проживання її та ОСОБА_6 однією сім'єю, вказавши, що встановлення факту перебування вищевказаних осіб у фактичних шлюбних відносинах необхідно для подальшого прийняття спадщини.

Однак, згідно діючого на момент відкриття спадщини цивільного законодавства, ОСОБА_3 не входила в коло спадкоємців померлого за законом.

Також, відсутнє особисте розпорядження ОСОБА_6 пов'язане з подальшою долею майна померлого.

Більш того, суд першої інстанції не залучив до участі у даній справі ОСОБА_5, яка ще 07 липня 2014 року звернулася до Одеської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті її двоюрідного брата, ОСОБА_6 (а.с. 69), що є грубим порушенням норм процесуального права і також призвело до неправильного вирішення цієї справи.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 1-4 ч. 1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Одеської області,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 (в інтересах ОСОБА_5) - задовольнити повністю.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2014 року по цивільній справі за заявою ОСОБА_3 (заінтересована особа Одеська міська рада) про встановлення юридичного факту - скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні заяви ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, про встановлення факту проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 - однією сім'єю з 2006 року - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судовий збір в розмірі 121 грн. 80 коп. (сто двадцять одна гривна 80 копійок).

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді

С.П. Гайворонський

Н.А. Кононенко

С.М. Сегеда