Рішення № 44940107, 04.06.2015, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/1654/14-ц

Номер провадження 2/541/15/2015

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04 червня 2015 року. Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі : головуючого - судді Чернюк В.Д.,

при секретарі Олешко Н.А.,

з участю адвоката Корж О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миргороді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними договору дарування не житлового приміщення, договору його купівлі продажу та визнання права власності на нерухоме майно,-

в с т а н о в и в :

02 липня 2014 року позивачка ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3. про визнання правочину не дійсним, посилаючись на підробку від її імені договору дарування не житлового приміщення, право власності на яке у встановленому законом порядку іона не втратила / а.с. 4 - 5 /.

Під час перебування справи в провадженні суду, ОСОБА_2, користуючись своїми процесуальними правами, подала письмову заяву, датовану 05 листопада 2014 року, про уточнення позовних вимог до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в якій просила окрім заявлених позовних вимог визнати недійсним договір купівлі - продажу нерухомого майна ВКІ від 03.03.2008 року, а також визнати за нею право власності на не житлове приміщення комерційне підприємство „Шашлична", що знаходиться по АДРЕСА_1 / а.с. 51 - 53 /.

17 листопада 2014 року до суду поступила заява представника Публічного акціонерного товариства „Марфін Банк" (надалі ПАТ „Марфін Банк") про залучення цього Товариства до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору / а.с. 59, 64 /.

Ухвалою суду від 20 листопада 2014 року вищезгадану заяву задоволено. ПАТ „Марфін Банк" залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору / а.с. 71 /.

Під час розгляду справи по суті ОСОБА_2 свій уточнений позов підтримала, просила задовольнити його, пояснивши, що на підставі відповідного договору дарування не житлового приміщення є власником такого приміщення, розташованого по АДРЕСА_1. Останні 14 років вона працює в м. Києві та практично не цікавилася своєю власністю. В березні 2013 року вона вирішила приватизувати земельну ділянку під своєю власністю, проте отримала відповідь (від кого не вказала) про те, що вона не власником цієї нерухомості. В Реєстраційній службі Миргородського міськрайонного управління юстиції, а потім і в нотаріальній конторі дізналася про те, що її власність ніби - то нею подарована своїй тітці - відповідачці по справі ОСОБА_3 06 травня 2004 року. Стверджувала про те, що у вказаний день у приватного нотаріуса Панченко Л.В. вона не була та посвідчений нею договір дарування за вказану дату не підписувала. Підпис у такому договору від її імені підроблено. З цих підстав наполягала на задоволенні свого уточненого позову.

В дане судове засідання позивачка і її представник ОСОБА_7, що діє на підставі відповідної довіреності / а.с. 67, 148, 168 /, не прибули. Від сторони позивачки до суду подано письмове клопотання, в якому висловлено прохання про розгляд справи за відсутності позивачки та її представника. Заявлені позовні вимоги підтримано в повному обсязі / а.с. 167 /.

Відповідачка ОСОБА_3, будучи зареєстрованою за адресою, зазначеною в позовних заявах та належним чином повідомленою про день, час, місце розгляду справи, жодного разу, в жодне судове засідання не прибула, про поважність причин своїх неявок в супереч вимогам ст. 77 ч. 2 ЦПК України суд не повідомила, свого ставлення до заявленого позову не висловила. Факт долучення позивачкою ОСОБА_2 до її позову (п. 6 Додатків) витягу із паспорта відповідачки ОСОБА_3, як її особистого документу з персональними даними про її особу, може вказувати на специфічний характер довірительних відносин між вказаними особами, в тому числі і по цій справі / а.с. 11, 14, 17, 20, 21, 25, 30, 32, 40, 45, 50, 56, 75, 76, 90, 161, 164 /.

Відповідач ОСОБА_4, будучи зареєстрованим за адресою, зазначеною в позові / а.с. 44, 49 /, в судові засідання не прибув, оскільки з березня 2015 року призваний на військову службу за призовом під час мобілізації / а.с. 173, 174 /.

Представник цього відповідача - адвокат Корж О.В., яка діє на підставі відповідної угоди / а.с. 169, 170, 171 /, уточнені позовні вимоги ОСОБА_2 не визнала, просила відмовити у їх задоволенні повністю, в тому числі і з підстав пропуску позивачкою строку позовної давності, про що заявила. З посиланням на вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29 квітня 2010 року стверджувала, що позивачці вже на той часу було відомо про відчуження спірної нерухомості іншій особі, оскільки по цій справі в якості свідків допитувалися її представник ОСОБА_7 та її мати ОСОБА_8. Крім того, на думку цього представника, позивачка не надала суду доказів того, що спірний договір дарування від 06.05.2004 року підписаний не нею, а іншою особою.

Представник третьої особи від ПАТ „Марфін Банк" Кульбачинський О.Я., що діє на підставі довіреності / а.с. 172 /, позов ОСОБА_2 вважав безпідставним, з огляду на що просив відмовити у його задоволенні. З пояснень цього учасника процесу вбачається, що припинення права власності на нерухоме майно позивачки на підставі відповідного правочину та послідуюче набуття права власності на це майно відповідачем ОСОБА_4 відбувалося на підставі закону. Позивачка не надала суду доказів порушення її майнових прав відповідачами. Крім того, на думку представника, нею пропущено строк позовної давності на звернення в суд з цим позовом і заявлено про застосування наслідків спливу такого строку.

Заслухавши пояснення позивачки, представника одного із відповідачів та представника третьої особи, дослідивши письмові докази по справі, надані сторонами на засадах змагальності та диспозитивності і виключно суду першої інстанції, оглянувши оригінали матеріалів архівної нотаріальної справи за спірним договором від 06.05.2004 року, витребувані на підставі ухвали суду із Полтавського обласного нотаріального архіву / а.с. 86, 93, 94, 96, 97, 98, 100, 101, 102, 104, 105 /, проаналізувавши всі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що у задоволенні заявленого позову слід відмовити з наступних обгрунтувань.

Як встановлено судом, позивачка ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 25 березня 1996 року являлася власником не житлової будівлі - комерційного підприємства „Шашлична", що знаходиться по АДРЕСА_1 / а.с. 136, 137 /.

За змістом договору дарування від 06 травня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Панченко Л.В., зареєстрованого в реєстрі за № 520, позивачка ОСОБА_2 подарувала, а відповідачка ОСОБА_3 прийняла в дар не житлову будівлю - комерційне підприємство „Шашлична", що знаходиться по АДРЕСА_1. Такий договір підписано його сторонами в присутності згаданого нотаріуса, який особу сторін встановила, їх цивільну дієздатність а також належність відчужуваного нерухомого майна дарувальнику перевірила / а.с. 132, 133 /.

Згідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 27 ч. 2 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті.

На реалізацію цих норм цивільного процесу, за клопотанням позивачки ОСОБА_2, судом призначено криміналістичну судово - почеркознавчу експертизу, провадження якої було доручено експертам Харківського НДІ судових експертиз, на вирішення якої було поставлено запитання про те, підписано договір дарування від 06 травня 2004 року ОСОБА_2 або іншою особою. Пунктами 7 та 8 резолютивної частини згаданої ухвали суду про призначення такої експертизи позивачці роз'яснено обов'язки та наслідки, передбачені ст. 86, ст. 146 ч. 1 ЦПК України / а.с. 86 /.

В супереч цьому, після направлення матеріалів до експертної установи для проведення призначеної експертизи, позивачка вартості такої експертизи не оплатила, на виконання відповідного клопотання експерта матеріалів, необхідних для повного проведення експертних досліджень суду не надала / а.с. 106, 140, 141, 142, 143, 145, 147, 149, 150, 151, 152, 153, 156 /.

20 травня 2015 року до суду поступило повідомлення судового експерта ОСОБА_10 про неможливість надання висновку з означених підстав, з поверненням матеріалів експертизи без виконання / а.с. 158, 159, 160 /.

Ухвалою суду від 04 червня 2015 року скасовано ухвалу від 02 грудня 2014 року про призначення судово - почеркознавчої експертизи / а.с. 175 /.

Таким чином, в супереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України та у строки, імперативно встановлені ч. 2 ст. 27 ЦПК України, стороною позивачки суду не надано жодних належних і допустимих доказів того, що договір дарування нерухомого майна від 06 травня 2004 року є недійсним, а виходячи з цього, мають бути задоволені і решта її позовних вимог.

Одночасно з цим суд виходить також і з приписів ч. 1 ст. 316, ч. 4 ст. 319 ЦК України, за якими правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власність зобов'язує.

Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

З аналізу вищевказаних норм випливає, що ОСОБА_2 вважаючи себе власником не житлового приміщення комерційного підприємства „Шашлична", яке знаходиться по АДРЕСА_1, і після 06 травня 2004 року по день звернення в суд з відповідним позовом (о2 липня 2014 року) мала б належним чином утримувати цю свою власність, а саме оплачувати послуги тепло-, електро-, водопостачання та інше, сплачувати земельний податок та інші податки.

Викладене вказує на те, що протягом 10 років 1 місяця і 26 днів з дня укладення спірного договору дарування по день звернення в суд з даним позовом позивачка ОСОБА_2 з урахуванням положень ст. ст. 256, 257, 262 ч. 1 ЦК України поза всяким сумнівом могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже, можливо стверджувати і про те, що її звернення в суд з позовом мало місце після спливу позовної давності.

Таким чином, відсутні правові підстави для задоволення її позовних вимог, через що у задоволенні заявленого позову слід відмовити за його недоведеністю.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 14, 60, 61, 62, 64, 208, 209, 214, 215 ЦПК України, ст. ст. 202, 204, 316, 319, 321, 346 ЦК України, суд ,-

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними договору дарування не житлового приміщення від 06 травня 2004 року, про визнання недійсним договору купівлі - продажу нерухомого майна ВКІ 129124 від 03 березня 2008 року, про визнання права власності ОСОБА_2 на не житлове приміщення комерційне підприємство „Шашлична", що знаходиться по АДРЕСА_1, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Миргородський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення в цей же термін - з дня отримання копії даного рішення.

Суддя Миргородського

міськрайонного суду Чернюк В.Д.