Ухвала суду № 44934029, 09.06.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №477/263/14-к 09.06.2015 31.03.2015 09.06.2015

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2015 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Семенчука О.В.,

суддів: Кателіна В.П., Значок І.С.

за участю секретаря Чоботаренко Т.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за №12013160230001538 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Жовтневого районного суду Миколаївської області від 02 лютого 2015 року, яким обвинуваченого

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Баку, Азербайджан, не працюючого, маючого на утримані сина - інваліда 2-ї групи, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 раніше не судимого

- визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурор Лук'янова Г.О.

обвинувачений ОСОБА_1

захисник ОСОБА_2

потерпілий ОСОБА_3

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

За змістом апеляційної скарги обвинувачений просить звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, застосувавши ст.75 КК України, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.

_______________

Провадження № 11-кп/784/253/15 Головуючий у 1-й інстанції: Полішко В.В.

Категорія: ч.1 ст.121 КК України Доповідач апеляційної інстанції: Семенчук О.В.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь фінансового відділу Жовтневої районної державної адміністрації Миколаївської області витрати на лікування потерпілого в сумі - 2 619 грн. 80 коп.

Узагальнені доводи апелянта.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 посилається на те, що суд при призначені покарання не врахував всі обставини щодо його особи та призначив занадто суворе покарання. Вважає, що його виправлення можливе без реального позбавлення волі.

Зазначає, що він раніше не судимий, добровільно відшкодував збитки завдані потерпілому, частково визнав свою вину та розкаявся у вчиненому, завжди з'являвся за викликами до органів досудового слідства і суду, а також має постійне місце проживання, один виховує сина, який є інвалідом з дитинства.

Разом з тим стверджує, що вчинив злочин з необережності, оскільки не мав умислу на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.

Вказує, що його показання узгоджуються з показаннями потерпілого ОСОБА_3, який в суді вказав, що не бачив в його руках ножа, однак суд в порушення норм КПК України взяв до уваги свідчення, які потерпілий давав під час досудового слідства та проведення слідчого експерименту.

Вважає, що суд безпідставно послався на покази ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки вони не являються безпосередніми свідками вчинення злочину та знають про вказані події лише зі слів працівників міліції.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

Судом першої інстанції встановлено, що 14 листопада 2013 року о 17 години у обвинуваченого ОСОБА_1, який знаходився за місцем свого постійного проживання за адресою: АДРЕСА_2, на ґрунті неприязних відносин виник умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_3

У зв'язку з цим, обвинувачений взяв кухонний ніж, поклав його до кишені свого одягу та направився до місця проживання потерпілого, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3

Прибувши на територію вказаного домоволодіння обвинувачений ОСОБА_1 на ґрунті особистих неприязних стосунків, в ході виниклої сварки, умисно ножем наніс потерпілому ОСОБА_3 один удар в живіт та в область лівої верхньої кінцівки. Під час боротьби потерпілий відібрав ніж у обвинуваченого та втік.

В результаті вказаних дій потерпілому ОСОБА_3 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді: колото-різаного поранення черевної порожнини з пошкодженням тонкого кишківника, брижейки, що супроводжувалось внутрішньочеревною кровотечею, геморагічним шоком, яке за ступенем тяжкості відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень, а також колото-різане поранення лівої верхньої кінцівки.

Дії ОСОБА_1 судом кваліфіковані за ч.1 ст.121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини та мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали доводи апеляційної скарги та просили звільнити його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.ст.75, 76 КК України, потерпілого, який погодився з апеляційною скаргою та також просив застосувати до призначеного покарання положення ст.75 КК України, думку прокурора, який вважав вирок суду законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_1 в скоєнні вказаного у вироку злочину, за обставин встановлених судом, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені дослідженими в судовому засіданні доказами, аналіз яких наведений у вироку.

Обставини подій, які відбулися 14 листопада 2013 року, під час яких обвинувачений ОСОБА_1 ножем заподіяв потерпілому ОСОБА_3 тілесне ушкодження в живіт, фактично підтвердив сам обвинувачений, але при цьому зазначив, що вчинив злочин з необережності, оскільки не мав умислу на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.

Однак, такі показання обвинуваченого являються неспроможними та спростовуються дослідженими судом доказами.

Так, свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що 14 листопада 2013 року, потерпілий ОСОБА_3 увечері взяв інструмент та пішов до свого будинку лагодити замок. Через деякий час він повернувся блідий, кинув у веранді на підлогу ніж і сказав, що його підрізав ОСОБА_1 і попросив викликати швидку. При цьому він хвилювався, чи не женеться за ним обвинувачений.

Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які є сусідами потерпілого, зазначили, що їм подзвонила ОСОБА_7 та попросила терміново прийти до неї до дому. Зі її слів їм стало відомо, що на території домоволодіння ОСОБА_3, між ним та ОСОБА_1 сталася бійка, в ході якої останній наніс потерпілому удар ножем у живіт. Також вона повідомила, що після нанесення удару потерпілий витягнув ніж з живота та втік від ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_9 також зазначив, що коли ОСОБА_7 розповідала про обставини спричинення тілесних ушкоджень, потерпілий ОСОБА_3 підтверджував її слова.

Зазначені вище показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, є послідовними та узгоджуються не тільки між собою, а з іншими дослідженими матеріалами провадження.

Так, під час проведення слідчого експерименту 10.01.2014 року потерпілий ОСОБА_3 показав, що коли обвинувачений ОСОБА_1 прийшов до нього до дому, то він ховав під своєю курткою металевий предмет - монтировку. При цьому зазначив, що обвинувачений нападав на нього та спочатку наніс йому удар в живіт, а потім удар ножем в плече. Побачивши, що у обвинуваченого є ніж, він почав ставити рукою блок, намагаючись захиститися від завдання інших ушкоджень, у зв'язку з чим вони впали та в результаті боротьби він забрав у обвинуваченого ніж.

Відповідно до висновку експерта № 421 від 22.11.2013 року, потерпілому ОСОБА_3 було нанесено не менше як 2 травматичних впливів колючо-ріжучим предметом в область живота і лівої верхньої кінцівки. Під час нанесення тілесних ушкоджень потерпілий міг знаходитися у вертикальному положенні, обличчям повернутим до нападника.

Вказані тілесні ушкодження виникли від дії колючо-ріжучого предмета, можливо типу клинка ножа, в строк та при обставинах вказаних у вироку.

Згідно висновку експерт № 268 від 10.12.2013 року, на сорочці потерпілого є два колото-різаних пошкодження, одне з яких знаходиться в нижній третині правої поли, друге - в нижній третині зовнішньої поверхні лівого рукава. Вказані пошкодження утворилися від двухкратної дії колючо-ріжучого предмета типа клинка ножа, що має гостре лезо, обух, можливо клинком представленого на експертизу ножа.

Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_10 зауважив, що отримати колото-різане ушкодження черевної порожнини з пошкодженням тонкого кишківника і брижейки, неможливо за обставин вказаних обвинуваченим ОСОБА_1, коли ніж лежав у нього в кишені куртки без фіксації його рукою.

Експерт також виключив можливість завдання ОСОБА_1 такого ушкодження ОСОБА_3 з положення лежачі, оскільки таке розташування обвинуваченого та потерпілого є незручним для завдання удару ножем, який до того ж, був завданий із значною силою.

Крім того, експерт зазначив, що наявні у потерпілого колючо-ріжучі поранення лівої верхньої кінцівки також не могли бути завдані з такого положення.

Тому, суд першої інстанції обґрунтовано критично поставився до показів обвинуваченого про те, що він тримав правою рукою ніж в кишені куртки, а потерпілий отримав тілесні ушкодження коли впав на нього.

Крім того, такі пояснення ОСОБА_1 почав давати лише після допиту експерта, змінивши свої попередні показання надані в суді.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що обвинувачений мав намір заподіяти потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, оскільки прийшов до його домоволодіння з монтировкою і ножем, своїми активними діями завдав потерпілому декілька колото-різаних пошкоджень, одне з яких в життєво важливі органи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що районний суд надав належну оцінку доказам в їх сукупності, обґрунтовано дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч.1 ст.121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Твердження обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що потерпілий ОСОБА_3 підтвердив його покази про необережне спричинення тілесних ушкоджень, однак суд безпідставно взяв до уваги свідчення, які потерпілий давав під час досудового слідства та проведення слідчого експерименту, є необґрунтованим.

Дійсно, під час судового провадження в суді першої інстанції, обвинувачений та потерпілий заявляли, що під час виниклого конфлікту в процесі штовханини ОСОБА_3 впав на ОСОБА_1 та відчувши біль внизу живота, відразу підвівся і побіг додому.

Разом з тим, як було беззаперечно встановлено судом, обвинувачений з метою з'ясування особистих відносин прийшов до потерпілого маючи при собі монтіровку та ніж, завдав потерпілому удар в життєво важливі органи - живіт, пошкодивши внутрішні органи, та продовжуючи свої неправомірні дії завдав інші тілесні ушкодження ножем - поранення лівої верхньої кінцівки, що підтверджується висновками експерта № 421 від 22 листопада 2013 року, № 268 від 10.12.2013 року, № 128-К від 22 листопада 2014 року, та які спростовують показання потерпілого ОСОБА_3 про отримання ним поранення лівої верхньої кінцівки від уламків скла.

В результаті боротьби потерпілий забрав ніж у обвинуваченого та втік додому, що підтверджується свідками ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Вказані показання свідків та висновки експерта є логічними, послідовними та узгоджуються не тільки між собою, а й з показаннями потерпілого ОСОБА_3, наданими ним під час слідчого експерименту 10.01.2014 року, а тому обґрунтовано покладені судом в основу обвинувального вироку.

У зв'язку з наведеним суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції обґрунтовано критично сприйняв показання потерпілого ОСОБА_3, надані ними під час судового провадження про те, що обвинувачений завдав йому тілесні ушкодження з необережності.

Таким чином, надані в судовому засіданні суду першої інстанції показання як потерпілого так і обвинуваченого, є суперечливими і спростовуються вищенаведеними доказами, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Доводи обвинуваченого про те, що суд безпідставно послався на покази ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки вони не являються безпосередніми свідками вчинення злочину, є неспроможними, оскільки вказані докази були наведені судом для з'ясування всіх обставин, які мали місце, про що суд відповідно зазначив у вироку.

Тому, посилання у вироку на вказані докази є необхідним і належним та відповідає вимогам кримінального процесуального закону.

Що стосується покарання, то у відповідності до ст.65 КК України при його призначенні суд повинен в повній мірі враховувати ступінь суспільної небезпечності скоєного злочину, дані про особу, а також ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, що скоїла злочин, повинно бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до роз'яснень зазначених у п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо). Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Суд, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_1 правильно врахував обставини справи, разом з тим, суд не в повній мірі взяв до уваги дані про його особу, а саме те, що він раніше не судимий, має постійне місце проживання, на спеціальних обліках не перебуває, на його утримані знаходиться син - інвалід з дитинства внаслідок психічного розладу, який потребує сторонньої допомоги, за місцем проживання характеризується як особа, яка не порушує громадський порядок, скарг на нього від односельців не надходило, стосунків з особами схильними до правопорушень не підтримує, тобто є соціально адаптованою особою, відсутність обтяжуючих покарання обставин та наявність обставини, що пом'якшує покарання - добровільне відшкодування обвинуваченим матеріальної шкоди потерпілому.

Апеляційний суд також враховує думку потерпілого ОСОБА_3, який просив суворо не карати обвинуваченого та не позбавляти його волі.

Відповідно до вимог ст.75 КК України, якщо суд при призначенні покарання, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи ступінь тяжкості злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Враховуючи вище наведене та беручи до уваги те, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також другорядну роль кари як мети покарання, поведінку обвинуваченого за період кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновку, що конкретні обставини справи та наведені вище дані про особу обвинуваченого, а також думка потерпілого, дають підстави вважати, що виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення ними нових злочинів можливо досягти без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України.

Таким чином, апеляційна скарга апелянта підлягає задоволенню, а вирок суду зміні в частині призначеного покарання.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 532 КПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 задовольнити.

Вирок Жовтневого районного суду Миколаївської області від 02 лютого 2015 року, стосовно ОСОБА_1 в частині призначеного покарання - змінити.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнити від відбування покарання, призначеного за вчинення кримінального праворушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, у виді 5 років позбавлення волі, з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

На підставі п. 2, 3 ч.1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_1 наступні обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання.

В іншій частині вище зазначений вирок залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий

Судді: