Ухвала суду № 44923001, 26.05.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/7502/13 Головуючий у 1 інстанції: Луців-Шумська Н.Л.

Провадження № 22-ц/783/1548/15 Доповідач в 2-й інстанції: Штефаніца Ю. Г.

Категорія:48

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Штефаніци Ю.Г.

суддів: Бойко С.М., Берези В.І.

за участі судового секретаря: Брикайло М.В.,

позивача ОСОБА_2, представника ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 та третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами: ОСОБА_2, представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 та третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_6 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на частку в майні, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю, позовом третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання права власності на майно, -

встановила:

В жовтні 2013 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, в якому просив суд визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності та визнати за ним право власності на 1/2 ідеальну частину цієї квартири. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вони з відповідачкою перебували в зареєстрованому шлюбі з 26.03.1998 року. 24.12.2010 року цей шлюб був розірваний. За час перебування в шлюбі 03.09.2004р. ними придбано за спільні кошти вказану квартиру. Право власності на цю квартиру зареєстровано за відповідачкою. Оскільки нотаріусом було роз'яснено, що незалежно від того, на кого оформлено квартиру, вона є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому частки співвласників у квартирі за законом є рівними (т.1 а.с.2-3).

В листопаді 2013 року відповідачкою ОСОБА_4, від імені якої діє її представник ОСОБА_5, подано в суд зустрічний позов до ОСОБА_2 про визнання спірної квартири АДРЕСА_1 її особистою приватною власністю. Обґрунтовуючи цей позов зазначає, що в період перебування у шлюбі з ОСОБА_2 вона 03.09.2004 року придбала вказану квартиру за кошти, які їй дала її матір. Інших доходів на придбання цієї квартири ні у неї ні у її чоловіка не було, оскільки останній працював на посаді оперуповноваженого батальйону міліції швидкого реагування «Беркут» УМВСУ у Львівській області, а згодом в УТІМ ДПА у Л/о і крім отримання заробітної плати, інших доходів не отримував. А вона, ОСОБА_4, з 08 грудня 1997 року по 30 листопада 2009 року працювала та отримувала доходи на посаді медсестри фізкабінету відділення реабілітації комунальної 5-ї міської клінічної поліклініки у м. Львові. З 13.07.1998 року по 10.05.2001 року протягом шести років знаходилась у відпустці по догляду за дитиною ОСОБА_7 та весь цей час разом з нею постійно проживала в селі Нагірному Мостиського району Львівської області. Єдиним джерелом доходів на придбання спірної квартири були кошти отримані нею від матері ОСОБА_6, яка працювала на той час у Греції, та взятий нею 03.09.2004 року іпотечний кредит в банку на купівлю спірної квартири. Всі кошти на купівлю квартири та погашення кредиту, який погасила достроково в жовтні 2007 року, здійснювала з коштів, отриманих нею від ОСОБА_6. Вважає, що спірна квартира є її особистою власністю, оскільки придбана за кошти її матері, тому первісний позов не підлягає до задоволення (т.1а.с.30-34).

Третя особа із самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_6 у вересні 2014 року, звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_4 про визнання за нею права власності на спірну квартиру. Свої вимоги мотивує тим, що позивач ОСОБА_2 є її колишнім зятем, а відповідачка ОСОБА_4 - її донька, які в період з березня 1998 року по грудень 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі.У жовтні 2000 року вона виїхала на заробітки у Грецію з подальшою метою придбання квартири для ОСОБА_4, яка 03.09.2004 року за її дорученням та за її кошти придбала квартиру АДРЕСА_1 за 27 752 доларів США. Враховуючи, що коштів, які вона заробила у Греції не вистачало для придбання спірної квартири, вона попросила відповідачку ОСОБА_4 оформити на себе кредит в банку на суму 15 000 доларів США, який в подальшому особисто погасила до 01.10.2007 року. У зв'язку з тим, що всі кошти на придбання спірної квартири, в тому числі і погашення кредиту, відбувалось за її рахунок, то право власності на спірну квартиру просить визнати за нею (т.1 а.с.179-182).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 12 грудня 2014 року первісний позов задоволено частково. Визнано квартиру АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 ідеальну частину квартири АДРЕСА_1.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання квартири АДРЕСА_1 її особистою власністю - відмовлено.

У задоволенні позову третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_6 про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 - відмовлено. Судом вирішено питання судових витрат.

Вказане рішення суду оскаржили: позивач за первісним позовом - ОСОБА_2, представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_4 - ОСОБА_5 та третя особа, яка заявляє самостійні вимоги - ОСОБА_6.

В своїй апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 вказує, що в повній мірі погоджується із висновками суду першої інстанції щодо визнання спірної квартири спільною сумісною власністю, а відтак вважає, що правомірно відмовлено судом у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом та позовом поданим третьою особою без самостійних вимог. Проте, вважає, що судом першої інстанції безпідставно відступлено від принципу рівності часток та необґрунтовано застосовано ч.ч.2, 3 ст.70 СК України, оскільки жодних доказів перебування його доньки - ОСОБА_7 на утриманні відповідача за первісним позовом та сплати одним із колишнього подружжя аліментів на її утримання судом не здобуто. Крім того, вважає, що в оскаржуваному рішенні не вказано жодних висновків про те, що він не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно або витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, а відтак безпідставно відступлено від засади рівності часток подружжя.

На підставі вказаного, просить суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення в частині визнання за ним права власності на 1/3 ідеальну частину спірної квартири скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким первісний позов задовольнити в повному обсязі (т.1 а.с.231-232, т.2 а.с.9-12).

Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_4 - ОСОБА_5 в апеляційній скарзі вказує на незаконність, необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зазначає, що таке ухвалено без повного і всебічного з'ясування обставин справи, без належної оцінки всіх доказів. Зокрема, звертає увагу апеляційного суду на те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неправомірно, без достатніх правових підстав застосував норми ст.60 СК України. Зазначає, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами чи працею в набутті майна. При цьому, вказує, що судом першої інстанції не враховано, що ні позивач ні відповідач за первісним позовом працюючи на займаних посадах не мали змоги придбати спірної квартири у зв'язку із низькими доходами. Єдиним джерелом отримання коштів для придбання спірного майна були отримані відповідачем за первісним позовом кошти від її матері ОСОБА_6 та взятий ОСОБА_4 кредит в банку на купівлю квартири АДРЕСА_1 з подальшою передачею цієї квартири в іпотеку. Погашення цього кредиту здійснювала мати відповідача за первісним позовом ОСОБА_6, яка працюючи в Греції переказувала кошти для повернення таких в рахунок погашення заборгованості. Однак, на його думку, суд першої інстанції, всупереч п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ч.2 ст.214 та ч.1 ст.3607 ЦПК України вказаних обставин, підтверджених доказами наявними в матеріалах справи, до уваги не взяв.

Зважаючи на вищевикладене, просить суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог за первісним позовом відмовити, зустрічний позов задовольнити та визнати квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_4. (т.1 а.с.226-229).

Третя особа ОСОБА_6 у своїй апеляційній скарзі покликається на те, що судом першої інстанції не застосовано норм законодавства, що підлягало застосуванню, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, а рішення ухвалено без повного та всебічного з'ясування обставин справи, без належної оцінки наявних в матеріалах справи доказів. Вказує, що сторони під час розгляду справи визнали, що грошових коштів для придбання спірної квартири у них не було. Суд першої інстанції, на її думку, відмовляючи у задоволенні її позовних вимог покликався лише на покази свідків, які стверджували, що грошових коштів у третьої особи для придбання квартири не було. Вважає, що відсутність доказів належності ОСОБА_2 будь-яких грошових коштів до шлюбу чи під час перебування у шлюбі вказує на те, що у позивача за первісним позовом таких не було. Зазначає, що оскільки вона має всі докази виконання зобов'язань за договором кредиту, то саме вона сплатила такий. Позивачу ж та відповідачу за первісним позовом, у зв'язку із низькими доходами такий кредит наданий був лише завдяки її доходам. Вказує, що на її думку, на підставі ст.1212 ЦК України спірна квартира повинна їй бути повернена.

Зважаючи на вищевикладене, просить суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог за первісним позовом відмовити, а позов третьої особи із самостійними вимогами задовольнити та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.226-229).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 на обґрунтування апеляційної скарги позивача та в заперечення апеляційних скарг представника відповідача ОСОБА_5 та третьої особи ОСОБА_6, пояснення представника ОСОБА_5 та третьої особи ОСОБА_6 на обґрунтування кожним із них поданих апеляційних скарг та в заперечення апеляційної скарги ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та позовних вимог кожного з позивачів, колегія суддів не знаходить достатніх підстав для задоволення цих скарг.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає вказаним вимогам в повному обсязі.

В супереч доводам апелянтів, суд першої інстанції з достатньою повнотою та всебічністю дослідив надані сторонами докази, вірно встановив фактичні обставини справи, спірні правовідносини та правильно застосував матеріальне і процесуальне право при вирішенні даного позову.

Статтями 10, 60 ЦПК України, встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Як вбачається з матеріалів справи та безспірно встановлено судом першої інстанції, сторони ОСОБА_2 і ОСОБА_4 з 26.03.1998 року перебували в шлюбі, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 24.12.2010 року і це рішення набрало законної сили.(а. с. 19).

Безспірно встановлено і те, що в період перебування у шлюбі з позивачем 03.09.2004 року відповідачОСОБА_4 придбала в інтересах сім'ї квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 62,9 кв.м., яка складається із трьох житлових кімнат загальною площею 41,6 кв.м. та кухні, уклавши відповідний договір купівлі-продажу із продавцем ОСОБА_8. Продаж квартири вчинено за 147 400 грн.(а.с.12).

З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21.10.2004 року вбачається, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с. 13).

Сторони не заперечують тих обставин, що з часу придбання квартири і до розлучення подружжя ОСОБА_4 з донькою ОСОБА_7 проживали в цій квартирі.

Відповідності до вимог ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Положеннями ст.69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ст.70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За рішенням суду частка майна дружини (чоловіка) може бути збільшена, якщо з нею (ним) проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син (дочка).Умовою збільшення частки майна на користь того з подружжя, з ким проживає дитина, а також непрацездатні повнолітні син (дочка), є недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування розмір аліментів, які вони одержують

Положеннями ст.71 СК України передбачено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Суд першої інстанції, у відповідності до ст. 61 СК України дійшов вірного висновку, що дана квартира є об'єктом права спільної сумісної власності та, виходячи із вимог ст.69, ч.1ст.70 СК України.

Виходячи із положень ст.60 СК України, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності.

Відповідачем ОСОБА_4 та третьою особою ОСОБА_6 , в супереч вимогам ст.10, 60 ЦПК України, належно не спростовано те, що спірна квартира є спільним майном ОСОБА_2 і ОСОБА_4, як колишнього подружжя.

Що стосується посилань апелянтів ОСОБА_4 і ОСОБА_6 на те, що спірна квартира була придбана виключно на кошти ОСОБА_6, матері відповідачки, то колегія суддів ці доводи відхиляє, як безпідставні та погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неспроможності аналогічних тверджень цих сторін в районному суді.

Судом встановлено, що саме для придбання спірної квартири відповідач ОСОБА_4 отримала від АКБ «Райффайзенбанк Україна» кредит на суму 15 000 доларів США (що за курсом Національного банку України на час придбання квартири становило 79 668 грн.), уклавши відповідний кредитний договір в день придбання квартири, 03.09.2004 р. (т.1 а.с.35-37, 191).

Відповідно до ч.4 ст.65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Як вбачається з матеріалів справи, з огляду на офіційні доходи ОСОБА_2 і ОСОБА_4 в 2004 - 2007 роках, та сплачених сум на погашення отриманого кредиту, щомісячні суми внесків в зазначений період за виключенням жовтня-грудня 2004 р., квітня -травня 2005 року, липня 2006 року та вересня - жовтень 2007 року в цілому відповідали їх щомісячним доходам, що підтверджується довідками про доходи з місця роботи ОСОБА_2 і ОСОБА_4, квитанції про погашення кредиту, порівняльною таблицею доходів та сум внесків, складеної ОСОБА_6 (т.1 а.с.64-67, 55-58, 79-91, 189).

Судом встановлено що третя особа ОСОБА_6 у 2000 році поїхала на заробітки у Грецію та отримувала там заробітки, про що свідчать відповідні документи про доходи ОСОБА_6, що сторонами не заперечується.

Однак останньою не надано суду належних і допустимих доказів, які б з достатньою очевидністю і переконливістю підтверджували факт придбання спірної квартира саме за кошти ОСОБА_6 про що суд першої інстанції навів у своєму рішенні належні мотиви..

Твердження позивача ОСОБА_2 про те, що окрім їхніх особистих з відповідачкою заробітків, а також коштів, отриманих на весілля, заощаджених та здобутих ним від додаткових видів трудової діяльності, у придбанні цієї квартири допомагали і батьки обох сторін, нічим не спростовані.

В ході апеляційного розгляду даної справи ОСОБА_6 зазначила, що спірна квартира була придбана для сім`ї її доньки, коли у них ще були нормальні стосунки. Особисто їй ця кватира не потрібна.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що при отриманні кредиту на придбання спірної квартири, між АКБ «Райффайзенбанк Україна» , як іпотекодержателем, та ОСОБА_4, як іпотекодавцем, 03.09.2004 р. було укладено договір іпотеки №РСL-600/341/2004, за яким предметом іпотеки є саме квартира АДРЕСА_1. (а.с.38-39).

При цьому безспірною є та обставина, що ОСОБА_2, при укладенні цього договору давав свою згоду ОСОБА_4 на передачу вказаної квартири в іпотеку, що підтверджується відповідною нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_2 від 02 вересня 2004 року.

Зі змісту вказаної заяви вбачається, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, а отже сторони визнавали цей факт.

З огляду на встановлені судом фактичні обставини справи та норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду про те, що квартира АДРЕСА_1 є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_4 та підлягає поділу між ними.

За таких обставин, у суду були відсутні підстави для визнання вказаної квартири особистою власністю ОСОБА_6

Вірно судом вирішено питання і щодо відступлення від рівності часток подружжя при поділі спірної кватири, та зменшення частки ОСОБА_2 у цьому спільному майні та визнання за ним права власності на 1/3 цієї квартири з огляду на те, що з відповідачкою ОСОБА_4 залишилась проживати їхня неповнолітня дочка, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка потребує додаткових витрат на її утримання, що відповідає положенням ст.70 СК України та роз'ясненням п.30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»

Враховуючи, що судом першої інстанції повно і правильно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано закон, який поширюється на зазначені правовідносини, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку про те, що судом при розгляді справи допущені порушення норм матеріального і процесуального права, які передбачені ст.309 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду, колегія суддів не вбачає підстав для зміни або скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, ст.313, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 та третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили .

Головуючий: Штефаніца Ю.Г.

Судді: Бойко С.М.

Береза В.І.