Ухвала суду № 44903577, 10.06.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/448/15 Головуючий у І інстанції Чернов Д. Є. Провадження № 22-ц/780/3073/15 Доповідач у 2 інстанції Голуб С. А.Категорія 18 10.06.2015

УХВАЛА

Іменем України

10 червня 2015 року колегія судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого: Голуб С.А.,

суддів: Савченка С.І., Таргоній Д.О.

при секретарі: МикитенкоД.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Ісіда-Д» та ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 08 квітня 2015 року за позовом Приватного підприємства «Ісіда-Д», ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» про визнання недійсним договору поставки,

встановила:

У січні 2015 року позивачі пред'явили в суді названий позов посилаючись на те, що 23.01.2013 року між ТОВ «Агробонус» та ПП «Ісіда-Д» був укладений договір поставки № П3030 (далі Договір). Відповідно до умов Договору ТОВ «Агробонус» зобов'язується поставити і передати у власність ПП «Ісіда-Д» насіння та/або засоби захисту рослин та/або міндобрива та/або мікродобрива, а ПП «Ісіда-Д» зобов'язується прийняти й оплатити Товар на умовах визначених даним Договором. Асортимент, ціна, строк оплати, одиниця виміру, кількість, вартість партії Товару визначається Сторонами в Специфікації (ях) до даного Договору або в видаткових накладних. Покупець здійснює оплату за Товар в українських гривнях шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника згідно рахунку-фактури у порядку і строки, що визначені у Специфікації (ях), які є невід'ємною частиною цього Договору. Сторони домовились визначити еквівалент ціни Товару в доларах США або євро, відповідний еквівалент Сторони встановлюють в відповідній Специфікації (ях) або видатковій (их) накладній (их) до Договору шляхом зазначення курсу відповідної валюти до української гривні згідно п. 5.3 Договору.

15 листопада 2013 року між ТОВ «Агробонус» та ПП «Ісіда-Д» укладено Додаткову угоду №1 до Договору поставки №П3030 від 23.01.2013 року.

16 листопада 2013 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Агробонус» укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_2 та ПП «Ісіда-Д» несуть солідарну відповідальність перед ТОВ «Агробонус» за належне виконання ПП «Ісіда-Д» зобов'язання за Договором поставки №П3030 від 23.01.2013 року.

Позивачі зазначають, що відповідач, в односторонньому порядку, в порушення умов п. 9.8 Договору поставки, змінив істотну умову договору - ціну.

У зв'язку з вище викладеним просять визнати недійсним договір поставки № П3030 від 23.01.2013 року та додаткову угоду №1 від 15.11.2013 року до нього, укладених між ТОВ «Агробонус» та ПП «Ісіда-Д».

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 08 квітня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивачі подали апеляційну скаргу, в якій посилаються на те, що рішення незаконне та винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права. В доводах апеляційної скарги вказують на те, що рішення суду не мотивоване. Крім того, суд першої інстанції не залучив до участі у справі третіх осіб, а саме Приватне підприємство «Ювента» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Полтава-Сад» на права яких може вплинути це рішення суду.

Просять скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В судове засіданні позивачі не з»явились, про час розгляду справи належним чином повідомлялись, просили суд відкласти розгляд справи у зв'язку із знаходженням їх представника у відпустці. Судова колегія визнала причини їх неявки в судове засідання неповажними.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ «Агробонус» та ПП «Ісіда-Д» 23.01.2013 року був укладений договір поставки № П3030. Відповідно до умов Договору ТОВ «Агробонус» зобов'язується поставити і передати у власність ПП «Ісіда-Д» насіння та/або засоби захисту рослин та/або міндобрива та/або мікродобрива, а ПП «Ісіда-Д» зобов'язується прийняти й оплатити Товар на умовах визначених даним Договором. Асортимент, ціна, строк оплати, одиниця виміру, кількість, вартість партії Товару визначається Сторонами в Специфікації (ях) до даного Договору або в видаткових накладних. Покупець здійснює оплату за Товар в українських гривнях шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника згідно рахунку-фактури у порядку і строки, що визначені у Специфікації (ях), які є невід'ємною частиною цього Договору. Сторони домовились визначити еквівалент ціни Товару в доларах США або євро, відповідний еквівалент Сторони встановлюють у відповідній Специфікації (ях) або видатковій (их) накладній (их) до Договору шляхом зазначення курсу відповідної валюти до української гривні згідно п. 5.3 Договору (а.с.18-21).

15 листопада 2013 року між ТОВ «Агробонус» та ПП «Ісіда-Д» укладено Додаткову угоду №1 до Договору поставки №П3030 від 23.01.2013 року (а.с.22).

16 листопада 2013 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Агробонус» укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_2 та ПП «Ісіда-Д» несуть солідарну відповідальність перед ТОВ «Агробонус» за належне виконання ПП «Ісіда-Д» зобов'язання за Договором поставки №П3030 від 23.01.2013 року (а.с.26-29).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що суду не наведено достатніх підстав для визнання спірних договорів недійсними .

Судова колегія погоджується із такими висновками суду виходячи із такого.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Судова колегія не може погодитись із доводами позивачів про те, що сторони не погодили в Договорі предмет договору, оскільки в п. 1.1. укладеного Договору зазначено, що Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупця насіння та/або засоби захисту рослин та/або міндобрива мікродобрива.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що асортимент, ціна, строк оплати, одиниця виміру, кількість, вартість товару визначається сторонами в специфікаціях до даного Договору або в видаткових накладних.

Як зазначали позивачі у своїй позовній заяві факт поставки товару підтверджується відповідними видатковими накладними, тобто відповідач поставив і насіння і агрохімікат згідно умов передбачених укладеним Договором.

Щодо не зазначення ціни в договорі, то ці твердження позивачів також не відповідають дійсності, оскільки Сторони визначили ціну в розділі 5 Договору та в видаткових накладних, які невід'ємною частиною договору та підтверджують факт поставки товару.

В розділі 5 Договору сторони визначили можливість коригування платежів в основі яких лежить зміна курсової різниці. Це прямо не заборонено та не суперечить законодавству України. Статтею 533 Цивільного кодексу України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язання визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативний Ця норма відповідає стаття 524 Цивільного кодексу України, згідно з якою зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовій еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Щодо строку виконання зобов'язання, то він також зазначений в п.9.1 Договору відповідно до якого Договір набуває чинності з моменту підписання його Сторонами та діє до 31 грудня 2013 р., а в частині невиконаних зобов'язань - до вовного їх виконання.

Дана норма повністю відповідає Стаття 599 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже Договір містить в собі всі обов'язкові умови.

Щодо доводів позивачів про викладення п. 5.8.3 Договору в новій редакції, а саме нарахування плати (відсотків) за користування товарним кредитом, суперечить ст. 536 і 629 ЦК України судова колегія також з ними не погоджується виходячи з такого.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до п. 14.1.245. Податкового кодексу України, товарний кредит - товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент.

У відповідності з частиною першою ст. 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Згідно частини п'ятої вказаної статті якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Як роз'яснено в Постанові Вищого Господарського суду України від 2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у ст.. 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами. Підставами для застосування до правовідносин ст. 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чи коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним -законодавством.

Відтак, п. 5.8.3. жодним чином не суперечить законодавству України.

Щодо посилання позивачів в апеляційній скарзі на те, що судом не було залучено до участі в розгляді справи третіх осіб, то ця обставина не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

З врахуванням наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

На підставі наведеного, керуючись: ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Ісіда-Д», ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 08 квітня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді