Рішення № 44898656, 10.06.2015, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Єдиний унікальний номер №243/2970/15-ц

Номер провадження №2/243/1695/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

«10» червня 2015 року м. Словянськ

Словянський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого судді Чемодурової Н.О.,

при секретарі Жмарьові П.Б.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Словянська цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_4 до ОСОБА_3, про вселення та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2015 року позивачі звернулись до суду з дійсним позовом, на обґрунтування якого зазначили наступне. На праві приватної власності сторонам у справі належить по 1/3 частини квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_5 та ОСОБА_1, перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано в 2012 року. ОСОБА_4 є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_3 В 2013 році ОСОБА_3 змінила замок на вхідних дверях, і позивачі не могли потрапити до своєї квартири. Рішенням Словянського міськрайонного суду від 17 січня 2014 року було визначено порядок користування квартирою між співвласниками та зобовязано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1, перешкод у користуванні власністю. Після визначення судом порядку користування спільною власністю співвласниками було відкрито особі рахунки на кожного. Деякий час ОСОБА_1 міг відвідувати своє житло. Проте взимку 2014 року, відповідач всупереч рішенню суду, знову змінила замки на вхідних дверях, дублікат ключів нікому не дала, мотивуючи це тим, що лише вона має право на користування спірною квартирою. ОСОБА_1 не має доступу до своєї квартири з 2013 року, ОСОБА_4 - з вересня 2014 року. Через такі дії відповідача, позивачі не мають можливості користуватися належними їм частками квартири, так як не мають ключів від вхідних дверей, а отже і доступу в квартиру. З приводу порушення законних прав щодо користування квартирою позивачі зверталися до голови ОСББ «Гудок», якою було складено довідки, що вони не мають доступу в свою квартиру. Також ОСОБА_1, звертався з заявою до Словянського МВ з приводу протиправного позбавлення ОСОБА_3 його права користування власністю, і йому було рекомендовано звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Через неправомірні дії відповідача ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди. Безпідставне позбавлення його права користування квартирою суттєво змінило його звичний спосіб життя. ОСОБА_1 не має можливості користуватися своїм майном, особистими речами, що залишилися в квартирі. Крім того, це житло є дуже значущим для нього, бо там він провів значну частину свого життя, там виросли його діти. Позивачі просять суд: - вселити їх в квартиру АДРЕСА_1; - зобовязати ОСОБА_3 надати їм комплект ключів від вхідних дверей квартири АДРЕСА_1; - стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн.; судові витрати з оплати судового збору в розмірі 487 грн., 20 коп., а також витрати на правову допомогу у розмірі 2030 грн. 00 коп.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав повністю, наполягав на його задоволенні.Також показав, що останній три роки він повністю позбавлений можливості розпоряджатись своєю часткою квартири, оскільки відповідач йому при цьому чинить усілякі перешкоди, чинить сварки, постійно змінює замки у квартирі. На праві власності йому належить приватний будинок у м. Словянськ, але на теперішній час значно підвисились тарифи з комунальних платежів, утримання приватного будинку стало дуже коштовним. Крім того, він добирається пішки до роботи, а від квартири до роботи йому долати менше на півтора кілометри. У звязку з цим він бажає оселитись у своїй кімнаті, яка виділена йому судом в квартирі АДРЕСА_2, за утримання якої він також несе постійні витрати.

Позивач ОСОБА_4, який був належним чином сповіщений про час та місце судового розгляду справи, не використав наданого йому законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, та подав суду заяву про розгляд позову у його відсутність, за участі представника (а.с.38). Представник позивачів, ОСОБА_2, яка діє на підставі договору про надання юридичних послуг від 20 березня 2015 року (а.с.28, 29) в судовому засіданні позов підтримала. Наполягала на його задоволенні.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала, мотивуючи свої заперечення наступним. Дійсно вона та ОСОБА_1 тривалий час перебували в зареєстрованому шлюбі, але саме позивач був ініціатором розірвання шлюбу, сам вивіз усі свої речі з квартири. Таким чином, на теперішній час ОСОБА_1 не має підстав та потреби для вселення в квартиру. Вона жодним чином не чинить відповідачам перешкод у користуванні квартирою, ніколи не змінювала в квартирі замки. Вважає, що доказів спричинення моральної шкоди позивачем суду не надано, оскільки з наданого ним лікарняного листа вбачається, що він проходив лікування в звичайній лікарні, а не в психоневрологічній.

Свідок ОСОБА_6 в залі суду показала, що вона є рідною сестрою ОСОБА_3 Приблизно два рази на місяць вона приходить в гості до сестри. Їй нічого не відомо, з приводу того, що ОСОБА_3 чинить перешкоди своєму колишньому чоловікові та синові у проживанні в квартирі. В останній раз ОСОБА_1 вона бачила в квартирі три роки тому, а ОСОБА_4 в минулому році один раз.

Свідок ОСОБА_7 в залі суду показала, що ОСОБА_1 є її двоюрідним братом. Взимку 2015 року, брат попросив її разом з ним піти до його квартири, де мешкає ОСОБА_3, щоб перевірити стан своєї кімнати та речей в ній. Її участь була потрібна ОСОБА_1, оскільки він хотів уникнути конфлікту з ОСОБА_3, вважав, що в її присутності ОСОБА_3 буде поводитись адекватно. Коли вони прийшли до квартири, то ОСОБА_1 не зміг її відкрити тими ключами, що були в нього, оскільки ключ не підходив до дверей. Двері їм відкрила ОСОБА_3, і тільки після цього вони змогли потрапити до квартири. Там вони були не довго, оскільки ОСОБА_3 кричала на них.

Допитана в залі суду свідок ОСОБА_8 показала, що вона є головою правління ОСМД «Гудок». У лютому 2015 року ОСОБА_3 батько і син просили її надати їм довідку, якою підтвердити, що вони не можуть потрапити до власної квартири. Спочатку вона відмовила їм у видачі такої довідки, оскільки вважала, що їй потрібно особисто переконатись в цьому. Приблизно через день після звернення ОСОБА_3, вона випадково зустріла на вулиці ОСОБА_3 та спитала в неї, чи дійсно вона не пускає чоловіка та сина у квартиру, і та підтвердила їй, що вона дійсно так робить і для цього змінила замки у квартирі. Пояснила, що і син, і батько мають інше житло, де вони і мають мешкати. Після цього вона, як голова правління ОСМД, надала обом ОСОБА_3 довідки, що вони не можуть потрапити до своєї квартири. Також вона складала акт про те, що в її присутності, у березні 2015 року, батько і син ОСОБА_3 намагались отримати від ОСОБА_3 ключі від квартири, але остання їм в цьому категорично відмовили. Копія акту була вручена тільки ОСОБА_1, оскільки акт складався за його проханням.

Вислухавши пояснення позивача, представника позивачів, відповідача, допитавши свідків, дослідивши надані докази і вивчивши матеріали справи, суд у межах заявлених позовних вимог (стаття 11 ЦПК України) установив наступне.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікована Законом України від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі Конвенція), зокрема ст. 1 Протоколу № 1 (1952 р.) передбачає право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускає позбавлення особи свого майна, крім як в інтересах суспільної необхідності і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнає право держави на здійснення контролю за використанням власності у відповідності з загальними інтересами або для забезпечення податків, інших зборів чи штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплена і у вітчизняному законодавстві України. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 2 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України (далі ЦК)). Непорушність права приватної власності і недопущення протиправного позбавлення власності визначено також серед конституційних основ правопорядку у сфері господарювання (ч. 2 ст. 5 Господарського кодексу України (далі ГК)).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК). Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгляду позовів про визнання права власності на майно, витребування його із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача у передбачених законом випадках, про визнання правочину недійсним, про визнання незаконним правового акта, що порушує право власності, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, про заборону вчинення дій, які можуть порушити право власності, або про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню, про визначення порядку володіння та користування спільним майном, про поділ спільного майна або виділ з нього частки, про виключення майна з опису, про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих порушенням права власності і под.

Власник майна вправі звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, стаття 391 ЦК України.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 08 липня 2008 року, Словянська міська рада засвідчує, що квартира АДРЕСА_1 належить на правах спільної часткової власності ОСОБА_1 та членам родини ОСОБА_3, ОСОБА_4 Квартира приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Згідно з ч. 3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 14 Постанови № 20 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 17 січня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_9, ОСОБА_4 про визначення порядку користування приміщенням, усунення перешкод у користуванні приміщенням та вселення вимоги задоволені частково. Виділено: - в користування ОСОБА_1 ізольовану кімнату площею 11,5 кв. м.; в користування ОСОБА_4 ізольовану кімнату площею 17,1 кв. м.; - в користування ОСОБА_3 ізольовані кімнати площею 11,6 кв. м., площею 8,0 кв. м. Залишено в загальному користуванні кухню, ванну кімнату, вбиральню, коридор, вбудовану шафу, балкон та лоджію. Зобовязано ОСОБА_3 чинити перешкод у користуванні власністю, а саме 1/3 частиною квартири АДРЕСА_3 (а.с. 8-9).

Відповідно до ст.ст. 319, 321 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Ніхто не може бути позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Факт перешкоджання позивачам ОСОБА_3 у користуванні спірною квартирою підтверджується поясненнями допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, а також наявними в матеріалах справи доказами.

Так, відповідно до довідок, наданих 20 лютого 2015 року головою правління ОСББ «Гудок» ОСОБА_8, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не мають доступу в квартиру АДРЕСА_3 (а.с.10).

Згідно акту голови правління ОСББ «Гудок» ОСОБА_8, складеного 06 березня 2015 року, ОСОБА_3 відмовилась 28 лютого 2015 року передати співвласникам ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ключі від квартири АДРЕСА_3 (а.с. 12)

Листом Словянського МВ (по обслуговуванню м. Словянська та Словянського району) України в Донецькій області, за вих. № 5/1701 від 25.02.2015 року, ЖЄО-2295 ОСОБА_1 з приводу протиправного позбавлення ОСОБА_3 його права користування власністю, було рекомендовано звернутися до суду за захистом свого порушеного права (а.с.11).

У суду немає підстав ставити під сумнів істинність фактів, повідомлених свідками ОСОБА_7, ОСОБА_8, викладені ним обставини підтверджуються іншими обєктивними доказами, зміст яких наведено судом вище.

Суд також бере до уваги пояснення свідка ОСОБА_6, з яких вбачається, що батько й син ОСОБА_3 тривалий час у квартирі не мешкають, їх речі у квартирі відсутні. Однак, такі свідчення не можуть бути підтвердженням доводів відповідача, що вона жодним чином не перешкоджає проживанню позивачів у квартирі.

Також зі змісту наданих відповідачем актів вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у спірній квартирі не проживають, та їх особисті речі їх відсутні (а.с. 52, 54). Однак, відповідно до наведених вище вимог ст.150 ЖК України, власники мають право розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд. Згідно ст.155 ЖК України, жилі будинки (квартири), що є в приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством.

Таким чином в ході судового розгляду було встановлено, що відповідач в добровільному порядку вселення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не бажає, посилаючись на те, що ОСОБА_1 мешкає з новою сім'єю, обидва позивача тривалий час проживають за іншими адресами, а дано спірне житло їм не потрібне.

Такі доводи відповідача не заслуговують на увагу суду, оскільки відповідно до ст. 319, 321 ЦК України, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 мають право користуватись без перешкод своєю власністю та підлягають вселенню до спірної квартири.

Доводи відповідача про те, що позивачі не довели, що вона чинить їм перешкоди в користуванні квартирою є безпідставними, оскільки в судовому засіданні встановлено та не оспорюється сторонами, що їм спірна квартира належить на праві спільної часткової власності і між ними існує конфлікт, в квартирі мешкає відповідач, а позивачі не мають доступу до квартири.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В судовому засіданні не знайшли свого підтвердження доводи відповідача, що доступ до квартири є вільним, а замки в квартирі вона ніколи не змінювала. і, крім того, ці доводи були спростовані прийнятими судом до уваги поясненнями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 та іншими обєктивними доказами.

Згідно зі ст.150 ЖК України, власники мають право розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача передати позивачам ключі від вхідних дверей квартири.

Відповідно до частини 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 2 частини 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Відповідно до частини 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Враховуючи характер та обсяг душевних страждань позивача, тривалість моральних страждань, суд вважає, що визначений позивачем розмір грошової компенсації на відшкодування моральної шкоди в 3 000 грн. є завищеним, не відповідає обставинам справи. Враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань позивача, виходячи з вимог розумності та справедливості, моральні страждання позивача суд оцінює в 300 грн.

Слід зазначити, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Відповідно до частини 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до частини 3 ст. 6 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Відповідно до ст. 2, п/п 1, 2 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» (в редакції, що діяла на час звернення позивача до суду) у разі подання позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір в розмірі 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, а у разі подання заяви майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Згідно ст. 8 Закону України від 28 грудня 2014 року №80-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2015 рік» мінімальна заробітна плата станом на 01 січня 2015 року складала 1 218 грн.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі по 243 грн. 60 коп., з позовних вимог майнового та немайнового характеру про відшкодування моральної шкоди.

Понесені позивачем ОСОБА_1 при зверненні до суду витрати зі сплати судового збору в розмірі 487 грн., 20 коп., підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача.

Відповідно до ч.3 ст. 79 ЦПК України до витрат, повязаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на правову допомогу та витрати, повязані з проведенням судових експертиз.

Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 20.12.2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

З матеріалів справи встановлено, що правову допомогу позивачам на підставі договору про надання юридичних послуг надавала адвокат ОСОБА_2 (а.с. 28,29), та яка отримала від позивача ОСОБА_1 за правову допомогу 974 грн. та за участь в судових засіданнях 1055 грн. 60 коп. (а.с. 106, 107).

З матеріалів справи встановлено, що адвокат ОСОБА_2 приймала участь у судових засіданнях по цій справі: 17 квітня 2015 року 10 хвилин (а.с. 31-32); 15 травня 2015 року 1 год. 17 хв. (а.с. 67-68); 02 червня 2015 року 2 год. 15 хв.; 10 червня 2015 року 1 год. 39 хв. (а.с. 108-109), а всього 321 хв.

Згідно ст. 8 Закону України від 28 грудня 2014 року №80-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2015 рік» мінімальна заробітна плата станом на 01 січня 2015 року складала 1 218 грн., тобто граничний розмір витрат за надання правової допомоги складає 2 606 грн. 52 коп. (1073х40% : 60 хв. х 15 хв. = 107,3 грн.), за участь в судових засіданнях, та 974 грн. 40 грн. за надання правової допомоги протягом двох годин.

З урахуванням меж заявлених вимог, суд вважає за потрібне стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у сумі 2030 грн. 00 коп., тобто у розмірі, який дійсно був сплачений позивачем, що підтверджується вищевказаною квитанцією.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_4 до ОСОБА_3, про вселення та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Вселити ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_4.

Вселити ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, до квартири АДРЕСА_4.

Зобовязати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, надати ОСОБА_1 та ОСОБА_4 комплект ключів від вхідних дверей квартири АДРЕСА_4.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН: НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІПН: НОМЕР_2, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди 300 (триста) грн. 00 коп., витрати з оплати судового збору в розмірі 487 грн., 20 коп., а також витрати на правову допомогу у розмірі 2 030 грн. 00 коп. , а всього 2 817 (дві тисячі вісімсот сімнадцять) грн. 20 коп.

У задоволенні інших заявлених позовних вимог відмовити за відсутністю підстав.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в Апеляційний суд Донецької області через Словянський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено «12» червня 2015 року.

Суддя Н.О. Чемодурова