Рішення № 44889249, 04.06.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/12080/14 Головуючий у І інстанції Гапоненко А.П.Провадження № 22-ц/780/2582/15 Доповідач у 2 інстанції Волохов Л. А.Категорія 26 04.06.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

04 червня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Мережко М.В., Олійника В.І.,

при секретарі Бобку О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, Білоцерківський міський відділ Управління ДМС у Київській області про звернення стягнення на предмет іпотеки за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2015 року,

встановила:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, яким просить суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед AT "Банк "Фінанси та Кредит" за Кредитним договором № 22-07-И/05 від 05.12.2007 року в сумі 550789,95 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру під номером АДРЕСА_1 Зазначена квартира складається з однієї житлової кімнати, має загальну площу: 34,8 кв. м. і житлову площу 18,7 кв. м., що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 шляхом визнання права власності на зазначене майно за Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Виселити з вказаної квартири осіб, які там зареєстровані та проживають, а саме: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н., ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 р. н., та їхніх малолітніх дітей: ОСОБА_4, 2005 року народження, ОСОБА_6, 2007 року народження, а також стягнути з відповідачів судові витрати з оплати судового збору.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідачі свої зобов'язання за вищезазначеним кредитним договором та договором поруки не виконали, мають заборгованість.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Вважає, що рішення суду постановлення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року „Про судове рішення у цивільній справі" зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено що, відповідно до укладеного кредитного договору № 22-07-И/05 від13.06.2007 року між Банк "Фінанси та Кредит" правонаступником якого на даний час є Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_2 останньому надано кредит у сумі 32100,00 доларів США зі строком остаточного повернення кредитних ресурсів до 12.06.2027 року, сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,5 % відсотків річних. За прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів позичальник зобов'язаний, у відповідності до п. 6.1. Кредитного договору, сплачувати Банку пеню з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожен день прострочки. Зазначена пеня сплачується у випадках порушення позичальником строків платежів за кредитними ресурсами, процентами, комісійною винагородою.

В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 13.06.2007 р. між Банком та ОСОБА_3 укладено Договір поруки № 22-07-П1/05 від 13.06.2007 року, за яким поручитель зобов'язалася перед Кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання Боржником зобов'язань за Кредитним договором солідарно із позичальником.

Також, в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 13.06.2007 р. між Банком та ОСОБА_2 укладено Іпотечний договір від 13.06.2007 p., посвідчений того ж дня приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим № 1842.

Відповідно до п. 1 Іпотечного договору, предметом іпотеки за вищевказаним договором є квартира під номером АДРЕСА_1, яка складається з однієї житлової кімнати, має загальну площу: 34,8 кв. м. і житлову площу 18,7 кв. м.. Майно належить відповідачу ОСОБА_2 на праві власності, обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 170690 грн. 00 коп.

Вищезазначені обставини підтверджуються кредитним договором, договором іпотеки, договором поруки та іншими документами, які додані до позовної заяви ( а.с.10-22).

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 08.04.2013 року з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стягнуто солідарно на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за Кредитним договором № 22-07-И/05 від 13.06.2007 року в сумі 272864,91 грн. ( а.с.23-25).

Зазначене судове рішення набрало законної сили, тому у відповідності до ч. 2 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа,щодо якої встановлені ці обставини.

Відповідно до вимог ст. ст. 526 та 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений строк.

Відповідачі свої зобов'язання належним чином не виконали, не надавали своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, починаючи з 2012 року, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором ( а.с.34-43).

Так, відмовляючи у задоволенні позову в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладено кредитний договір в іноземній валюті і в забезпечення виконання даного зобов'язання передано в іпотеку квартиру, яка є постійним місцем проживання позичальника та іпотекодавця.

Статтею 1 Закону України № 1304-VII від 03.06.2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набрав чинності з 07 червня 2014 року, визначено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки не можуть бути задоволені у примусовому порядку в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який є чинним на час вирішення спору.

Про те, з такими висновками суду не можна погодитись виходячи з наступного.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 27 травня 2015 року ухвалив постанову у справі № 6-57цс15 предметом якої був спір про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту і звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суд зробив правовий висновок про те, що згідно з пунктом 1 Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (далі - Закон № 1304-VII) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку".

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Відтак установлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VII не підлягає виконанню.

Згідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з ч.3 ст.36 Закону України « Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотеко держателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України « Про іпотеку».

Статтею 37 Закону України « Про іпотеку» передбачено , що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Враховуючи зазначені норми Закону та обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що через неналежне виконання відповідачами свого основного зобов'язання за кредитним договором, позивач вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» про виселення з квартири, яка є предметом іпотеки, відповідачів є законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 43 Постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснив, що згідно з частиною 4 статті 9, статті 109 ЖК України, статей 39 - 40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника, або в інший погоджений сторонами строк.

Ухвалюючи рішення про відмову у виселенні відповідачів з квартири, на яку звернуто стягнення, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що згідно інформації з реєстру прав власності на нерухоме майно від 10.11.2014 року вказана квартира є єдиним житлом відповідачів (а.с. 78-85). Крім того, в матеріалах справи відсутні докази отримання письмової вимоги іпотекодержателя про добровільне звільнення квартири, наявність чого є обов'язковою умовою для звернення до суду з вимогою про примусове виселення в разі відмови особи у добровільному виселенні з приміщення, на яке звернуто стягнення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає необхідним відмовити в позові в частині виселення відповідачів.

За таких обставин рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про часткове задоволення апеляційної скарги з наведених вище підстав.

Керуючись ст. ст. 209, 218, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2015 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати та постановити у цій частині нове рішення, яким у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед АТ "Банк "Фінанси та Кредит" за Кредитним договором № 22-07-И/05 від 05.12.2007 року в сумі 550 789 ( п'ятсот п'ятдесят тисяч сімсот вісімдесят дев'ять) гривень 95 копійок, з яких: сума строкової заборгованості по основному боргу кредиту - 20 020 ( двадцять тисяч двадцять) доларів США 47 центів (за курсом НБУ 11,755 грн./1 дол. США - 235 340,62 грн.); сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту - 2 942 ( дві тисячі дев'ятсот сорок два) долари США 50 центів (за курсом НБУ 11,755 грн./1 дол. США - 34 589,09 грн.); сума строкової заборгованості за відсотками - 258 (двісті п'ятдесят вісім) доларів США 33 центи (за курсом НБУ 11,755 грн./1 дол. США - 3 036,67 грн.); сума простроченої заборгованості за відсотками - 5 759 ( п'ять тисяч сімсот п'ятдесят дев'ять) доларів США 62 центи (за курсом НБУ 11,755 грн./1 дол. США - 67 704,33 грн.); пеня, нарахована на суму простроченого тіла кредиту, відсоткам, комісії - 210 119 ( двісті десять тисяч сто дев'ятнадцять) гривень 24 копійки, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру під номером 44 (сорок чотири), що знаходиться в будинку 195 (сто дев'яносто п'ять), розташованому по вулиці Запорожця Петра у місті Біла Церква Київської області. Зазначена квартира складається з однієї житлової кімнати, має загальну площу: 34,8 кв. м. і житлову площу 18,7 кв. м., що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (податковий номер НОМЕР_1) шляхом визнання права власності на зазначене майно за Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (04050, м. Київ, вул. Артема, 60; код ЄДРПОУ 09807856) за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

В іншій частині рішення суду залишити без зміни.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-V-II «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Судове рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня його оголошення.

Головуючий Волохов Л.А.

Судді Мережко М.В.

Олійник В.І.