Постанова № 4488548, 17.08.2009, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 Вн. № 6/309

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17.08.2009 р.           13 год. 08 хв.           № 2а-2233/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І. при секретарі судового засідання Богдан В.Є. вирішив адміністративну справу

за позовомзакрите акціонерне товариство "Асоціація санаторіїв та курортів України"

до Державна податкова інспекція у Подільському районі м.Києва

провизнання недійсним рішення-повідомленян від 08.08.2005р. №356-23804-22957230-8937

Представники:

від позивача: Лесик М.А.

від відповідача: Циганкова В.О.

Відповідно до п. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України 17.08.2009р. у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Закрите акціонерне товариство «Асоціація санаторіїв та курортів України»звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення –рішення № 356-23804-22957230-8937 від 08.08.2005 р. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.02.2009 р. № К-36179/06 (№ 32/141-А) постанова Господарського суду м. Києва від 17.07.2006 р. та постанова Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2006 р. скасовані, а справу передано до Окружного адміністративного суду м. Києва для нового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.03.2009 р. справа № 2а-2233/09/2670 була прийнята до розгляду.

Підставою для повернення справи на новий розгляд стала та обставина, що судами не з’ясовано, що саме було реалізовано ЗАТ «Асоціація санаторіїв та курортів України»при продажу туристичного пакету.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ЗАТ «Асоціація санаторіїв та курортів України»вказує на те, що за змістом ст.. 1 Закону України «Про туризм»№ 324/95-ВР від 15.09.1995 року (далі –Закон України № 324/95-ВР), туристичний продукт є комплексом послуг, при реалізації якого відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»№ 265/95-ВР від 06.07.1995 року, реєстратори розрахункових операцій не застосовуються. Також, позивач вважає, що не підлягають застосуванню реєстратори розрахункових операцій і при здійсненні позивачем продажу авіаквитків, оскільки такий продаж оформлений відповідними розрахунковими (проїзними) документами, що складаються на бланках суворого обліку.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що позивач здійснює туристичного продукту не власного виробництва, а тому на нього не розповсюджується норма п. 1 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Крім цього, відповідач вказує, що при продажу авіаційних квитків суб’єктами підприємницької діяльності, які надають послуги у сфері туристичного бізнесу, застосування реєстраторів розрахункових операцій є обов’язковим. Такі підприємства не відносяться до підприємств авіаційної служби, а виступають у ролі посередників при продажу квитків, а тому дія п. 4 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» на них не поширюється.

У зв’язку з чим, відповідач вважає, що штрафні санкції за порушення законодавства про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг накладені на ЗАТ «Асоціація санаторіїв та курортів України»правомірно.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Подільському районі м. Києва 27.07.2005 року (далі - Відповідач) була проведена документальна перевірка діяльності Закритого акціонерного товариства «Асоціація санаторіїв та курортів України»(далі - Позивач). Перевірку було проведено за період з 01.05.2005 року по 26.07.2005 року.

За результатами перевірки було складено акт перевірки № 562088 від 27.07.2005 року про порушення пунктів 1, 2, 5 ст. ст. З, 9 Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 року № 265/95-ВР (далі - Закон України № 265/95-ВР від 06.07.1995 року). На підставі складеного акту винесено податкове повідомлення-рішення від 08.08.2005 року №356-23804-22957230-8937 та нараховано податкове зобов'язання у розмірі 961168, 35 грн.

Позивач не погодився з прийнятим повідомленням –рішенням, та в порядку передбаченому п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, оскаржив його в апеляційному порядку. В межах процедури адміністративного оскарження зазначене повідомлення –рішення залишене без змін. У відповідності до наявних в справі корінців рішень від 21.10.2005 р. № 356-23804-22957230-8937/1, від 11.01.2006 р. № 0001102304/2, від 07.03.2006 р. № 0001102304/3 сума фінансових санкцій, застосованих до позивача, складає 961168,35 грн.

Спірне податкове повідомлення - рішення від 08.08.2005 р. прийняте на підставі акта перевірки від 27.07.2005 р. № 2656088/2380, в якому зазначено, що за період з 01.05.2005 р. по 26.07.2005 р. позивачем здійснювалася реалізація за готівкові кошти туристичного продукту інших тур операторів та авіаційних квитків з оформленням прибуткових касових ордерів на загальну суму 192233,67 грн. без застосування реєстратора розрахункових операцій та видачі розрахункового документа.

Проаналізувавши матеріали справи, суд частково погоджується з позицією позивача щодо неправомірності застосування до нього рішення про застосування (штрафної) фінансової санкції.

Щодо правомірності не застосування ЗАТ «Асоціація санаторіїв та курортів України»реєстраторів розрахункових операцій під час надання послуг відповідно до п.1 ст. 9 Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" суд зазначає наступне.

Пунктом 1 ст. 9 Закону України № 265/95-ВР, реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при наданні послуг підприємствами, установами й організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку.

Позивачем надавались туристичні послуги фізичним особам, а точніше комплекс туристичних послуг, який у статті 1 Закону України «Про туризм» визначений поняттям: „туристичний продукт". Відповідно до статті 1 Закону про туризм туристичний продукт - це попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).

Таким чином, відповідно до ст. 1 Закону про туризм та ст. 177 ЦК України туристичний продукт за видом об'єктів цивільних прав належить до послуг, а отже, на Позивача розповсюджується право не застосовувати РРО у випадку надання ним туристичних послуг незалежно від правового статусу юридичної особи, яка надає такі послуги - туроператора чи турагента.

Відповідач при накладенні штрафних санкцій виходив з того, що Позивачем було реалізовано невласний туристичний продукт, тобто невласну продукцію (товар, майно), що відповідно до пункту 1 ст. 9 Закону України № 165/95-ВР позбавляє його права не застосовувати РРО.

Вказана позиція Відповідача, суперечить ст. 1 Закону України № 324/95-ВР, де визначено, що туристичний продукт по своїй суті є комплексом послуг. Окрім того, відповідно до ч. І ст. 901 ЦК України, за договором надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності. Туроператор за жодних обставин не може на свій розсуд вчиняти відносно послуги (туристичного продукту) дії, що передбачені ст.4 Закону України „Про власність" від 07.02.1991 року № 697-XII, а саме - Туроператор не може володіти, користуватись чи розпоряджатись послугою, так як вона споживається туристом в момент її надання. За таких обставин туристичний продукт не може поділятись на власну продукцію (товар) і невласну продукцію (товар), так як він є послугою.

Відповідно до ст. 316 ЦК України право власності є право особи на річ (майно). Виходячи зі змісту статті 316 ЦК України поняття власності поширюється лише на об'єкти матеріального світу, і не може поширюватись на послуги. В п.1 ст.9 Закону України № 265/95-ВР від 06.07.1995 року йдеться саме про продукцію власного виробництва, і ні в якій мірі поняття власності не поширюється на послуги.

Таким чином, поняття «власні»чи «невласні»послуги не передбачено чинним законодавством України. Зазначена правова позиція викладена в листі Комітету з питань фінансів та банківської діяльності Верховної Ради України від 25.09.2007 року № 06-10/10-338 (в матеріалах справи), згідно з яким, п. 1 ст.9 Закону України № 265/95-ВР визначає дві загальні підстави, які надають право суб'єктам підприємницької діяльності не застосовувати РРО при розрахунках у готівковій формі при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва; при наданні послуг;

Окрім того, надання туристичних послуг здійснюється на підставі договору. Статтею ж 20 Закону України № 324/95-ВР встановлено, що до договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом та не суперечить суті зобов'язання. Вищевказані загальні положення містяться у Главі 63 ЦК України «Послуги. Загальні Положення»та відповідно ст.ст. 901-907, які регулюють поняття та застосування договору про надання послуг.

Відповідно до ст.179 ЦК України, річчю є предмет матеріального світу, відносно якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Натомість, турпродукт відповідно до ст.1 Закону України «Про туризм»є комплексом послуг, які реалізуються за єдиною ціною з метою забезпечення їх реалізації туристу. Отже, незалежно від способу реалізації турпродукту, останній відноситься до таких об'єктів цивільних прав як послуги.

Також, поняття «виробник»та «послуга»містяться у п.4 та п.17 відповідно ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів»від 05 грудня 1991 року № 1023-ХП, згідно якого виробник - це суб'єкт господарювання, який: виробляє товар або заявляє про себе як про виробника товару чи про виготовлення такого товару на замовлення, розміщуючи на товарі та/або на упаковці чи супровідних документах, що разом з товаром передаються споживачеві, своє найменування (ім'я), торговельну марку або інший елемент, який ідентифікує такого суб'єкта господарювання; або імпортує товар; послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Отже, регулювання загального поняття послуг як об'єкту, стосовно якого укладаються правочини, механізму їх надання та споживання містяться лише в Цивільному кодексі України, а відносно туристичних послуг - у спеціалізованому Законі України «Про туризм» та інших підзаконних нормативних актах. Пунктом 1 ст.9 Закону України № 265/95-ВР від 06.07.1995 року встановлено лише дві загальні підстави, які дозволяють суб'єктам господарювання не застосовувати РРО (при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг) і не встановлено обмежень щодо видів та способів надання послуг, в тому числі туристичних, окрім підприємств торгівлі та громадського харчування.

Позивач не є ні підприємством торгівлі, ні підприємством громадського харчування, а тому здійснював оприбуткування наданих туристичних послуг згідно прибуткових касових ордерів та сплачував відповідні податкові зобов'язання до державного бюджету України.

Отже, поняття «власне»відноситься лише до продукції, яка набуває матеріального змісту у процесі виробництва та не відноситься до послуг. Таким чином суд дійшов до висновку, що законодавство України не містить норм про розмежування послуг на «власні»та „невласні", а також такого поняття як «надання послуг власного чи невласного виробництва».

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач правомірно проводив реалізацію туристичних послуг з оформленням прибуткових касових ордерів без застосування РРО незалежно від правового статусу суб'єкта господарювання, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про туризм», туристичні оператори (далі -туроператори) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність;

туристичні агенти (далі - турагенти) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на турагентську діяльність.

Таким чином, Законом України «Про туризм»зазначена діяльність (туроператорська та турагентська) за своєю правовою природою є діяльністю з надання послуг незалежно від способу їх реалізації (безпосередньо чи за посередництвом).

Тому, відповідно до п.1 ст.9 Закону України № 265/95-ВР, при проведенні розрахунків за готівку у разі здійснення суб'єктами туристичної діяльності (туроператорами та турагентами) з реалізації туристичного продукту, туристичних послуг, характерних і супутніх послуг та посередницької діяльності з реалізації зазначених послуг, реєстратори розрахункових операцій не застосовуються.

Таким чином, Закон України № 165/95-ВР не ставить в залежність правовий статус підприємства (тур оператор чи тур агент, безпосередня реалізація послуг чи за посередництва) від обов'язку застосовувати чи не застосовувати РРО, позаяк туристичні послуги надаються як тур операторами, так і тур агентами та не поділяються на власні чи невласні.

Однак, суд на погоджується з твердженням позивача щодо правомірності реалізації авіаквитків без застосування реєстратора розрахункових операцій з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при продажу проїзних і перевізних документів із застосуванням бланків суворого обліку на залізничному (крім приміського) та авіаційному транспорті з оформленням розрахункових і звітних документів.

При цьому, дана норма застосовується при конкретній передбаченій в ній умові: продажу на залізничному та авіаційному транспорті, а не на інших підприємствах, установах, організаціях.

Також в Законі України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»відсутні будь-які норми, що звільняють туроператорів від застосування РРО при продажу авіаквитків в разі попереднього укладення з підприємствами-авіаперевізниками агентських угод.

Оскільки туристичні підприємства не відносяться до підприємств авіаційної служби або залізничного транспорту, а виступають у ролі посередників при продажу квитків, тому дія п. 4 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»на них не розповсюджується, а отже застосування податковою інспекцією фінансових санкцій за порушення позивачем п. 4 ст. 9 даного Закону України за № 265/95-ВР є правомірним.

Вимоги «Положення про сертифікацію суб'єктів, що надають послуги з продажу авіаційних перевезень на території України», затвердженого наказом Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 30.12.2004 року, на яке посилається позивач не встановлюють правил застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг та не передбачають звільнення від їх застосування при продажу квитків, на авіаперевезення.

Разом тим, п 4.1. вказаного Положення зобов'язує агентство мати відповідне технічне та технологічне обладнання для забезпечення продажу авіаційних перевезень, чим являється реєстратор розрахункових операцій.

Згідно пояснень позивача у перевіряємий період ним реалізувалися авіаквитки як на внутрішні, так і на міжнародні рейси.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року за № 283 "Про встановлення порядку виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку" визначено, що до номенклатури бланків документів суворого обліку, які виготовляються підприємствами за ліцензією Мінфіну, належать зокрема проїзні документи (квитки на проїзд у залізничному, морському, річковому і повітряному транспорті).

Відповідно до пункту 2.4.1 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства фінансів України від 09.01.2001 року за № 1/3 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.01.2001 року за № 58/5249) визначає що «при виготовленні бланків за межами України суб'єкт господарювання, зареєстрований в Україні, повинен узгодити з Міністерством фінансів України їх технічний опис, який є невід'ємною частиною договору (контракту) на виготовлення бланків». Відповідно до листа Міністерства фінансів України від 28.12.2006 року за № 31-32000-01-18/28442 суб'єктам господарювання протягом 2005-2006 років технічні описи бланків перевізних документів Мінфіном не погоджувались.

Тобто підприємства (авіакомпанії та їх агенти) при продажу авіаперевезень можуть використовувати бланки авіаквитків, які виготовлені в Україні та є бланками суворого обліку, а також бланки авіаквитків, виготовлені за межами України, після їх ввезення та погодження з Міністерством фінансів.

Якщо підприємство-агент (в даному випадку агенство з продажу авіаквитків), яке має відповідні агентські угоди з авіаперевізниками та сертифікат Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації (Державна авіаційна адміністрація) на право продажу авіаційних перевезень, то таке підприємство також є перевізником. Тобто, при виконанні вказаних умов, діяльність підприємства з продажу авіаперевезень з використанням бланків суворого обліку підпадає під дію пункту 4 статті 9 Закону №265.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»встановлено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення;

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: посади та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення та особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказані видаткові ордери на видачу бланків суворої звітності не містять вказаних обов’язкових реквізитів первинного документу, а саме: посади та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції що унеможливлює визнання його доказом отримання позивачем вказаних бланків авіаквитків.

За викладених обставин суд прийшов до висновку про доведеність факту порушень діючого законодавства, за які до позивача застосовано штрафні санкції.

Так, позивачем не було надано будь-яких доказів, як під час перевірки, так і до позовної заяви, які б свідчили про те, що реалізовані ним авіаквитки відповідали вимогам п. 2.4.1 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності - а саме, що при продажу авіаперевезень Позивачем використовувалися бланки авіаквитків, які виготовлені в Україні та є бланками суворого обліку, а також бланки авіаквитків, які виготовлені за межами України та погодженні Міністерством фінансів України після їх ввезення.

Окрім цього, згідно ст. 10 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», встановлено, що перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, а також граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (наданні послуг), при перевищені якого застосування реєстраторів розрахункових операцій є обов'язковим, встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики і Державної податкової служби України. Розрахункові книжки не застосовуються у випадках здійснення підприємницької діяльності, визначених статтею 9 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України за № 1336 від 23.08.2000 року затверджений «Перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій.

Зокрема, в даному Переліку передбачений продаж квитків у кіосках та салонах транспортних засобів для проїзду в міському, приміському та міжміському електротранспорті, міжміському автотранспорті, на морських і річкових суднах, а також продаж у кіосках телефонних карток, що застосовуються у таксофонних мережах. Проте, до даного Переліку не включений продаж квитків на авіаційному транспорті.

Таким чином, на думку суду в ЗАТ «Асоціація санаторіїв та курортів України»не було підстав не застосовувати реєстратор розрахункових операцій при продажу авіаційних квитків в якості посередників.

          Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

          Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

          Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб’єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення в частині застосування штрафної санкції за реалізацію туристичного продукту без застосування реєстратора розрахункових операцій у відповідності до вимог чинного законодавства. За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

          Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

          Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу –відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст. 71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0001632303 від 17.04.2007 р. винесене Державною податкової інспекцією у Подільському районі м Києва, в частині на суму 225057,50 грн., в іншій частині позову відмовити.

3. Судові витрати в розмірі 101,50 грн. присудити на користь Закритого акціонерного товариства «Асоціація санаторіїв та курортів України»за рахунок Державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Київському апеляційному адміністративному суду через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя                                                                                 Добрянська Я.І.