Ухвала суду № 44883864, 11.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2015 року м. Київ К/9991/10240/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Кошіля В.В., Олендера І.Я.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2012 по справі № 2а-8743/10/1570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бруклін-Київ"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариством до суду заявлений позов про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 21.05.2010 №0000511520/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за на суму 114 556,00 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29.11.2010 у задоволенні позовних вимог відмовлено з тих підстав, що відображення податкових зобов'язань та податкового кредиту в деклараціях повинно відбуватися саме за звітний період, в якому ці зобов'язання та право на податковий кредит виникли.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2012 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог, оскаржуване податкове повідомлення - рішення визнано неправомірним та скасовано.

Рішення вмотивовано висновком про те, що Закон України "Про податок на додану вартість" не обмежує право платника податку на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ звітного періоду по податкових накладних, які були виписані контрагентами позивача у минулих податкових періодах.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, державний податковий орган до Вищого адміністративний суд України подав касаційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на те, що Товариство зобов'язане декларувати суму податкового кредиту у період виникнення податкового зобов'язання. Позивач на дату виникнення такого права не скористався ним, оскільки одночасно із поданням декларації з ПДВ не подав скарги стосовно контрагентів щодо відмови у наданні податкових накладних, а тому, на думку контролюючого органу, Товариство не мало право включати до складу податкового кредиту січня - лютого 2010 року податкові накладні попередніх звітних періодів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ, відповідно до оспорюваного податкового повідомлення - рішення, слугував висновок контролюючого органу, викладений у акті невиїзної документальної перевірки Товариства з питань достовірності формування податкового кредиту з ПДВ за січень - лютий 2010 року від 11.05.2010 285/15-2/31795619/110, в якому зазначено про допущені позивачем порушення пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" внаслідок включення до податкового кредиту січня - лютого 2010 року податкових накладних попередніх звітних періодів (січень, червень та грудень 2009 року), що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за січень, березень 2010 року на 114 556,00 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем ухвалено оспорюване податкове повідомлення-рішення.

Так, відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону № 168/97-ВР до складу податкового кредиту не підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Дана норма закону містить імперативну норму, тобто у тому разі якщо у платника податку списані грошові кошти у якості оплати товару (робіт, послуг) та/або йому відвантажено товари (послуги), однак даний факт не підтверджується податковою накладною, платник податку не має права на декларування податкового кредиту.

Факт наявності належно оформлених податкових накладних, на підставі яких Товариством було сформовано податковий кредит, відповідачем не оспорюється.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що Закон № 168/97-ВР не обмежує право платника на включення до податкового кредиту, сум податку, що підтверджуються податковими накладними, які отримані після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (послуг), а суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Отже, враховуючи пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР, згідно якого підставою для відповідальності платника податку є непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку, податковими накладними чи митними деклараціями, факт включення позивачем до податкового кредиту звітного періоду суми ПДВ за податковими накладними, отриманими із запізненням, а також аналізуючи пп. 7.2.6 зазначеного Закону, згідно якого подання заяви зі скаргою на постачальника є виключним правом, а не обов'язком покупця, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про протиправність зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з ПДВ.

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції відхиляє доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування законного і обґрунтованого судового рішення апеляційної інстанцій.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі відхилити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2012 по справі № 2а-8743/10/1570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді В.В. Кошіль

І.Я. Олендер