Рішення № 44875898, 08.06.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2015 р.Справа № 922/1607/15

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Светлічний Ю.В.

судді: Денисюк Т.С. , Яризько В.О.

при секретарі судового засідання Ліпчанській В.В.

розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "Експериментальний "Тепло-Гермес", м. Кремінна до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубіжанський залізобетон", м. Рубіжне про стягнення 17150,00 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Експериментальний "Тепло-Гермес" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубіжанський залізобетон", в якій позивач просить стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 17150,00 грн. Крім того, позивач просить судові витрати покласти на відповідача.

До господарського суду Харківської області 13 травня 2015 року надійшов зустрічний позов Приватного підприємства "Рубіжанський залізобетон" до Приватного підприємства "Експериментальний "Тепло-Гермес" про стягнення 34853,84 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13 травня 2015 року зустрічну позовну заяву Приватного підприємства "Рубіжанський залізобетон" до Приватного підприємства "Експериментальний "Тепло-Гермес" про стягнення 34853,84 грн. повернуто без розгляду згідно п.3 ч.1 ст. 63 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 травня 2015 р. призначено колегіальний розгляд справи №922/1607/15.

Відповідно протоколу автоматичного розподілу справи (повторний розподіл) справу призначено до розгляду колегією суддів у складі: головуючий суддя Светлічний Ю.В., судді: Денисюк Т.О. та Яризько В.О.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 травня 2015 року розгляд справи було відкладено на 08 червня 2015 року о 11:45.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, свого повноважного представника не направив.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, свого повноважного представника не направив. Надав до суду 08.06.15 р. клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача, яке судом задоволено. 19 травня 2015 року відповідач надав заперечення на позовну заяву, в якому зазначав проте, що посилання позивача на обов'язок відповідача оплатити предмети вказані у видатковій накладній №15 від 09.12.2014 р. в строк до 31.12.14 р. є безпідставним, оскільки такого обов'язку відповідач не мав. У позові є посилання на усну домовленість між керівниками підприємств, але у акті прийому передачі товару переданого позивачем відповідачу згідно видаткової накладної №15 від 09.12.2014 р. є посилання на договір купівлі - продажу від 01.12.14 р., але позивачем даний договір до суду не надано. За таких обставин відповідач просив у задоволенні позову відмовити, у зв'язку із недоведеністю.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

09 грудня 2014 року за усною домовленістю позивача та відповідача позивач передав відповідачу наступні предмети насос BRS40-8SF - 2 шт., насос Х200/31 - 1 шт., насос КМ65-50-160 с електродвигуном АИР100L2- 2 шт., манометр ДМ 05-МП-ЗУ 6кПа - 3 шт., манометр ЭКМ - 1У - 5 шт., що підтверджується актом прийому - передачі від 09.12.2014 р. на загальну суму 17150,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 3 ст. 645 Цивільного кодексу України передбачено, що за згодою особи, яка зробила пропозицію, договір може вважатись укладеним незалежно від того, що відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено та (або) одержано із запізненням.

Відповідно абзацу третьому ч.1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", договір, в тому числі в тій його частині, яка стосується відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, може бути укладено не лише шляхом складання єдиного документа, підписаного сторонами, а й шляхом обміну листами, телеграмами, факсограмами, телефонограмами та іншими документами, якщо із зазначених документів вбачається, що сторони погодили умови стосовно такої відповідальності.

Відповідач отримав предмети вказані у акті прийому - передачі від 09.12.14 р., що підтверджується видатковою накладною №15 від 09.12.2014 р. та довіреністю на отримання №36 від 09.12.2014 р.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Стосовно посилань відповідача на те, щодо існування укладеного між сторонами договору купівлі - продажу від 01.12.14 р., відповідачем не надано до суду доказів в розумінні ст. 32 ГПК України на підтвердження своїх заперечень, а тому суд вважає заперечення необґрунтованими.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача із листом - вимогою від 26.02.15 р. вих.№0208, в якій просив відповідача оплатити обладнання отримане згідно акту прийому - передачі від 09.12.14 р., видаткової накладної №15 від 09.12.14 р. на загальну суму 17150,00 грн. в строк до 05.03.15 р., але відповідач не відреагував та грошові кошти позивачу не повернув.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду доказів, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача коштів в сумі 17150,00 грн. правомірні та обґрунтовані, такі, що не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача, з вини якого спір доведено до суду.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Рубіжанський залізобетон" (93007, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Заводська, буд. 18 Г, код 31401483, р/р 26008210436 в АТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805) на користь Приватного підприємства "Експериментальний "Тепло-Гермес" (92900, Луганська область, м. Кремінна, вул. Чайковського, буд. 5, р/р 26003011091949 в ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 300023) суму боргу у розмірі 17150,00 грн. та судовий збір у розмірі 1827,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 10.06.2015 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя Ю.В. Светлічний Т.С. Денисюк В.О. Яризько