Ухвала суду № 44875363, 12.06.2015, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"12" червня 2015 р. Справа № 918/1139/14

Колегія суддів у складі судді Гудзенко Я.О. (головуючий), суддів Бережнюк В.В., Пашкевич І.О. розглянувши матеріали заяви про розстрочку виконання рішення суду у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Рівне до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "БНН" про стягнення 37 540, 92 доларів США та 116 102, 64 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Рівне подано позов до товариства з обмеженою відповідальністю фірми "БНН" про стягнення 37 540, 92 доларів США та 116 102, 64 грн.

Рішення господарського суду від 15 грудня 2014 року позов задоволено, вирішено стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю фірми "БНН" на користь публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Рівне заборгованість за кредитом в розмірі 36 630 доларів США, що еквівалентно 474 379 грн. 45 коп., заборгованість за процентами в сумі 910 доларів США і 92 центи, що еквівалентно 11 796 грн. 94 коп. та 92 102 грн. 64 коп. пені, а також за Договором № 65212К20 від 05.11.2012 р. 24 000 грн. 00 коп. штрафних санкцій та 12 372 грн. 42 коп. судового збору.

Постановою суду апеляційної інстанції від 11.03.2015 року рішення залишено без змін.

На виконання зазначеного рішення 31 січня 2015 року видано відповідні накази.

3 червня 2015 року від товариства з обмеженою відповідальністю-фірми "БНН" надійшла заява про розстрочку виконання рішення суду від 15 грудня 2014 року в даній справі, в якій заявник просить розстрочити виконання рішення, згідно наведеного графіку.

Ухвалою від 8 червня 2015 року призначено розгляд заяви ТОВ-фірми "БНН" в судовому засіданні на 12.06.2015 року.

Суд розглянувши заяву про розстрочку виконання рішення суду від 15 грудня 2014 року в даній справі, встановив наступне.

В обгрунтування заяви відповідач зазначає про скрутне фінансове становище, що здійснення продажу майна ТОВ фірми "БНН" призведе до зупинення його господарської діяльності, неможливості виконати зобов'язання перед контраагентами (поставка продукції та обладнання) та банкрутства підприємства, загроза невиплати заробітної плати працівникам товариства. Крім того просить врахувати інфляційні процеси в державі та відсутність коштів на банківських рахунках товариства.

Відповідач просить розстрочити виконання рішення суду (сплати 37 540, 92 грн. доларів США та 128 475, 06 грн.) наступним чином:кожного місяця з 01.08.2015 року по 01.07.2016 року по 2 295, 07 доларів США та у строк до 01.08.2016 року - 128 475, 06 грн.

Після оголошеної перерви в судовому засіданні до 14-00 відповідачем подано суду заяву про уточнення заяви про розстрочку виконання рішення суду, в якій останній просить суд розстрочити виконання рішення наступним чином: до 01.07.2015 року - 2 000 доларів США, до 01.08.2015 року - 3 000 доларів США, 01.09.2015 року - 6 508, 18 доларів США, 01.10.2015 року- 6 508, 18 доларів США, 01.11.2015 року - 6 508, 18 доларів США, 01.12.2015 року - 6 508, 18 доларів США, 31.12.2015 року - 6 508, 18 доларів США та 128 475, 06 грн.

Як доказ фінансової неспроможності відповідачем подано суду фінансовий звіт товариства станом на 01.01.2015 року.

12 червня 2015 року позивачем подано письмові пояснення на заяву відповідача про розстрочку виконання рішення суду з якої вбачається, що ВДВС відкрито виконавче провадження, постановою від 19.05.2015 року накладено арешт на рахунки боржника, між сторонами ведуться переговори щодо розстрочки погашення боргу.

Заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані суду докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду.

При цьому суд виходив з такого.

Згідно зі ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 115 ГПК України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і ст. 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

У силу вимоги ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

У п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року у справі "Шмалько проти України" суд наголошує, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак, це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби ст. 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити ст. 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

При цьому, Європейський суд з прав людини допускає, що "затримки у виконанні рішення можуть бути обґрунтовані за окремих обставин, проте державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на вибачення за невиплату боргу за рішенням, а затримки не можуть бути такими, що зводять нанівець право, що захищається п. 1 ст. 6 Конвенції" (див. § 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бакай та інші проти України" від 09.11.2004 року).

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" від 06.10.2011 року існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні ст. 1 Першого протоколу ("Бурдов проти Росії" та інші справи, зазначені в цій).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирного володіння майном, як це передбачено п. 1 ст. 1 Першого протоколу (справа "Юрій Миколайович Іванов проти України", рішення від 15.10.2009 року).

При цьому, розглядаючи питання захисту права особи на мирне володіння майном, необхідно згадати позицію Європейського суду, за якою «позбавлення майна згідно із другою нормою може бути виправданим тільки якщо доведена, крім іншого, наявність «інтересів суспільства» та «умов, передбачених законом». Більше того, будь-яке втручання у володіння майном повинно задовольняти принцип пропорційності. Як Суд неодноразово зазначав, повинен бути встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства в цілому та вимогою захисту основних прав індивіда. Відчуження власності, яке здійснюється відповідно до законодавчої, соціальної, економічної політики чи з іншою метою, може відповідати «суспільним інтересам», навіть якщо суспільство в цілому безпосередньо не використовує цю відчужену власність або не володіє нею».

Принцип пропорційності базується на визначальних постулатах верховенства права і, виходячи з пріоритету прав людини, передбачає баланс необхідного державного втручання у приватні справи. Вказаний принцип спрямований на забезпечення у право вому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав повинні бути істотними, а за соби їх досягнення - обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.

Для прикладу може слугувати рішення у справі Жовнер проти України. У цій справі Європейський суд зауважив, що ст. 1 Першого Протоколу містить три чітких положення: перше, яке міститься у першому абзаці першого пункту та має загальний характер, проголошує принцип поваги до права влас ності; друге, яке міститься у другому абзаці того ж пункту, передбачає можливість позбавлення права власності та встановлює умови для нього; третє, яке міститься у другому пункті, визнає за державами повноваження регулювати користування майном відповідно до загальних інтересів. Мова не йде про правила, які не мають зв'язку між со бою. Друге та третє положення стосуються конкретних випадків по сягання на право власності; таким чином, вони повинні тлумачитися у світлі принципу, зазначеного у першому положенні.

Суд виходив із того, що ст. 1 Першого Протоколу вимагає, перш за все і особливо, щоб втручання державної влади у використання права на майно було законним і була дотримана справедлива рівно вага між вимогами загального інтересу і вимогами захисту основних прав громадян. Контролюючи виконання цієї вимоги, Суд визнає за державою певну свободу розсуду як для вибору способів впроваджен ня, так і для вирішення, чи їх наслідки є виправданими та відповідають загальному інтересу у спробі досягти зазначеної мети закону. Тому Суд нагадав, що в принципі система тимчасового зупинення або відстроч ка виконання судових рішень не критикується як така, особливо беру чи до уваги свободу розсуду, дозволену в другому абзаці ст. 1 Першого Протоколу. Проте така система має наслідком ризик покладання на власників не помірного тягаря, зокрема, можливості розпоряджатися своїм майном і, таким чином, повинна передбачати певні процедурні гарантії для спостереження за запровадженням системи та її непередбачуваних наслідків для права власності. Суд зауважив, що в даному випадку відстрочка виконання рішення не містила жодного точного строку і що зазначене рішення залишалось невиконаним вже протягом шести років. Що, більше того, для заявни ці немає жодної гарантії, що воно буде виконаним у найближчому майбутньому.

Суд, давши оцінку дотримання принципу пропорційності, тобто встановлення справедливого балансу між інтересами суспільства в цілому та вимогою захисту основних прав стягувача і можливістю тимчасового обмеження його права на "законне сподівання" отримати заборгованість, стягнуту за рішенням суду у цій справі, яке становить "майно" у значенні ст. 1 Першого протоколу, встановив таке.

З метою дотримання справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу (збереження робочих місць, своєчасної виплати заробітної плати працівникам боржник) і вимогами захисту основних прав стягувача (його права на отримання грошових коштів, стягнутих за судовим рішенням), суд допускає можливість тимчасового втручання у право власності шляхом відстрочки виконання судового рішення.

Судом також проаналізовано вимоги національного законодавства, з якими пов'язується можливість відстрочки виконання судового рішення.

Згідно зі ст. 121 ГПК України суд за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони у виняткових випадках, залежно від обставин справи може, серед іншого, відстрочити або роз строчити виконання рішення.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, інші надзвичайні події тощо.

Стосовно фінансового становища боржника, то за наданими первинними документами судом встановлено таке.

На рахунках відповідача відсутні кошти, рух коштів відсутній, станом на 30.05.2015 року дебіторська заборгованість становить 2,972 тис. грн., кредиторська - 1217,9 тис. грн., відповідачем після винесення судом рішення частково сплачувалась заборгованість за кредитним договором (всього в сумі 4 499, 72 доларів США, що еквівалентно 73 141 грн.), однак вона була віднесена позивачем на погашення процентів за тілом кредиту, що підтверджено представником позивача в судовому засіданні.

Приписами ч. 1 ст. 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд враховуючи вказані вище обставини в сукупності вважає, що заява (з урахуванням уточнень) підлягає задоволенню виходячи з наступного.

За приписами ч.ч. 2, 5 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника.

Судом проаналізовано економічну ситуацію в країні, яка безпосередньо впливає на фінансову активність та спроможність суб'єктів господарювання в цілому та боржника зокрема, у тому числі на можливість виконання ним судового рішення.

Так, мали місце інфляційні процеси. За даними Держстату індекс споживчих цін за 2014 рік загалом становив 124,9%, а за період з січня по березень 2015 року зріс до 120,3%. Згідно з прогнозами індекс інфляції у 2015 році зросте ще на 30%.

Негативна економічна ситуація в країні не тільки впливає на зниження фінансових показників у цілому, а й на результати господарської діяльності боржника, зокрема.

Отже, суд вважає, що наведені боржником обставини є такими, що істотно ускладнюють негайне виконання рішення про стягнення грошових коштів на користь стягувача.

Стосовно строку, на який слід відстрочити виконання судового рішення, то визначення останнього не входить до правозастосовчої діяльності суду, оскільки проміжок часу, на який слід відстрочити виконання судового рішення, є більше економічною категорією, аніж правовою, що має грунтуватись на реальних показниках господарської діяльності відповідача та можливості ним виконання судового рішення, з урахуванням збалансованості інтересів обох сторін.

Суд наголошує, що відповідачем було подано суду докази у підтвердження фінансового стану, враховуючи економічну ситуацію в країні, девальвацію гривні і те, що несвоєчасне повернення кредитних коштів і несвоєчасне виконання боржником рішення суду завдає збитків позивачу у справі, - суд дійшов висновку про задоволення заяви (уточненої) та розстрочення виконання рішення згідно наступного графіку: до 01.07.2015 року - 2 000 доларів США, до 01.08.2015 року - 3 000 доларів США, 01.09.2015 року - 6 508, 18 доларів США, 01.10.2015 року- 6 508, 18 доларів США, 01.11.2015 року - 6 508, 18 доларів США, 01.12.2015 року - 6 508, 18 доларів США, 31.12.2015 року - 6 508, 18 доларів США та 128 475, 06 грн., а всього на суму 37 540, 92 доларів США та 128 475, 06 грн.

При частковому задоволенні заяви суд врахував також строки фактичного невиконання зобов'язань за кредитним договором - настання строку виконання зобов'язання, строк розгляду справи та дату набрання чинності рішенням суду, видачі наказу та винесення органом ДВС постанови про відкриття виконавчого провадження і постанови про арешт коштів боржника.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 43, 81-1, 86, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "БНН" задовольнити.

Розстрочити виконання рішення суду від 15.12.2014 року у справі № 918/1139/14 до 31.12.2015 року згідно наступного графіку: до 01.07.2015 року - 2 000 доларів США, до 01.08.2015 року - 3 000 доларів США, 01.09.2015 року - 6 508, 18 доларів США, 01.10.2015 року- 6 508, 18 доларів США, 01.11.2015 року - 6 508, 18 доларів США, 01.12.2015 року - 6 508, 18 доларів США, 31.12.2015 року - 6 508, 18 доларів США та 128 475, 06 грн.

Головуючий суддя Гудзенко Я.О.

Судді Бережнюк В.В.

Пашкевич І.О.