Рішення № 44875218, 02.06.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2015 р.Справа № 916/1519/15-г

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Н.В. Комендатенко

за участю представників:

від прокуратури - Риженко М.Ю.,

від позивачів:

1) Міністерства оборони України - Дідух С.П.,

2) КЕВ м. Одеси - Дідух С.П.,

від відповідача - Теплицький М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси до Приватного підприємства „Артек-Союз" про стягнення 287057,06 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданні суду 21.05.2015 р. оголошувалась перерва до 02.06.2015 р. в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Військовий прокурор Одеського гарнізону звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси до Приватного підприємства „Артек-Союз" про стягнення заборгованості за договором від 01.11.2014 р. № 12Т про відшкодування вартості теплової енергії, спожитої в процесі надання послуг з харчування, в загальній сумі 210678,68 грн., у т.ч. 194631,52 грн. - основного боргу, 6749,61 грн. - пені за невиконання умов договору, 8622,29 грн. - інфляційних втрат, 675,26 грн. - 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

01.11.2014 р. між ПП „Артек-Союз" та Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеси укладено договір № 12-т про відшкодування вартості теплової енергії, спожитої в процесі надання послуг з харчування. Додатковою угодою від 01.01.2015 р. строк дії договору пролонговано до 31.03.2015 р.

Відповідно до п. 1.1 договору КЕВ м. Одеси (сторона 1) забезпечує ПП „Артек-Союз" (сторону 2) тепловою енергією для надання послуг з харчування особового складу Збройних Сил України.

Пунктом 1.2. договору визначено, що ПП „Артек-Союз" (сторона 2) відшкодовує КЕВ м. Одеси (стороні 1) вартість теплової енергії, спожитої в процесі надання послуг з харчування для кожної військової частини, до площ яких ПП „Артек-Союз" має доступ та здійснює інші платежі згідно умов цього договору.

У відповідності до п.п. 1.2, 2.3.2 та 2.3.3 вказаного договору ПП „Артек-Союз" зобов'язано своєчасно відшкодовувати вартість послуг з водопостачання та водовідведення протягом 10 банківських днів після отримання від КЕВ м. Одеси рахунку-фактури, акта виконаних робіт.

Як вказує прокурор, на виконання зазначених умов договору КЕВ м. Одеси свої зобов'язання з надання теплової енергії ПП „Артек-Союз" виконано у повному обсязі. При цьому прокурор зазначає, що КЕВ м. Одеси для проведення оплати за договором надавались ПП „Артек-Союз" рахунки з відомостями про обсяг спожитої теплової енергії. Проте, незважаючи на отримання відповідних рахунків за період з листопада 2014 р. по лютий 2015 року ПП „Артек-Союз" не сплачено заборгованість за спожиту теплову енергію. У зв'язку з цим у відповідача утворилась заборгованість перед КЕВ м. Одеси за договором про відшкодування вартості теплової енергії на суму 194 631,52 грн.

Також прокурор посилається на те, що відповідно до п. 4.2. договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання умов договору ПП „Артек-Союз" сплачує КЕВ м. Одеси штрафні санкції - пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості наданих послуг за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Враховуючи вищевказане, прокурор вказує, що за період з листопада 2014 року по лютий 2015 року КЕВ м. Одеси відповідач має сплатити нараховану пеню у розмірі 6749,61 грн.

Крім того, прокурор посилається на ст. 625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми. У зв'язку з вищевказаним, за період з листопада 2014 по лютий 2015 року КЕВ м. Одеси нараховані інфляційні витрати на суму 8622,29 грн. та 3% річних на суму 675,25 грн.

Разом з тим у позовній заяві прокурором було заявлено клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на розрахункових рахунках, що належать відповідачу, у межах суми заборгованості.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.04.2015 р. позовну заяву Військового прокурора Одеського гарнізону прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1519/15-г, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Під час розгляду справи у судовому засіданні 21.05.2015 року прокурор звернувся до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог, в якій вказує, що станом на 01.04.2015 року заборгованість відповідача перед КЕВ М. Одеси складає всього 287 057,06 грн., у т.ч. основна заборгованість за спожиту теплову енергію за період з листопада 2014 року по березень 2015 року включно - 246214,34 грн., пеня - 17 174,26 грн., 3% річних - 1395,12 грн., інфляційні втрати - 22 273,34 грн. Також в заяві про збільшення позовних вимог прокурор просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові суми розрахункових рахунків, що належать відповідачу в межах суми заборгованості за спірним договором № 12-Т від 12.11.2014 р.

Так, заявлене прокурором у позові та заяві про збільшення позовних вимог клопотання про забезпечення позову судом залишено без задоволення з огляду на таке.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Так, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Зазначені вимоги відображені у постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" N 16 від 26.12.2011 року.

При цьому заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Між тим прокурор не навів та не надав жодних доказів в обґрунтування свого клопотання щодо існування необхідності вжиття відповідних заходів, зокрема доказів щодо можливості вчинення відповідачем певних дій, спрямованих реалізацію свого майна чи зняття грошових коштів з рахунків.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення заявленого прокурором позову.

Позивачі позовні вимоги прокурора підтримують в повному обсязі, про що представником було заявлено під час розгляду справи.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, зазначених у відзиві на позов. Зокрема, відповідач вказує, що згідно п.2.3.2 договору 12-Т від 01.11.2014 р. відшкодування вартості за спожиту теплову енергію здійснюється відповідно до калькуляції. Згідно п.6.3 договору рахунок на оплату потрібен був складатися на підставі розрахунку, підписаного ПП „Артек-Союз". Відповідач зазначив, що КЕВ в порушення договору не складало розрахунку, таким чином не обґрунтувало суми, вказані в рахунках на оплату. При цьому відповідач посилаючись на п.1.2 договору, вважає, що має лише відшкодовувати КЕВ вартість теплової енергії, яку КЄВ вже сплатило відповідному постачальнику. Наразі КЕВ не є продавцем, так як не має відповідної ліцензії, а може лише просити відшкодувати частину вартості вже сплаченої за теплопостачання. Також позивач має надати суду обґрунтований розрахунок сум, вказаних у рахунках на оплату, але позивачем не виконано вказаний обов'язок щодо надання доказів по справі. З огляду на те, що, на думку відповідача, КЕВ в порушення п. 2.3.2, 6.3 договору не надані відповідачу належні розрахунки сумі витрат, а в односторонньому порядку складені рахунки на оплату., відповідно при таких умовах з відповідача не можуть бути стягнуті штрафи, так як відповідач не сплатив борг внаслідок того, що КЕВ не належним чином виконувало умови договору і відповідач мав право не платити ці суми без належного обґрунтування. Щодо розрахунку пені відповідач наголошує, що згідно п. 2.3.3 договору ПП „Артек-Союз" мало сплатити протягом 10 банківських днів, але позивач розраховує календарні дні, без врахування вихідних і святкових днів. Також відповідач стверджує, що доказів вручення відповідачу рахунку за березень 2015 року позивач не надав до суду, тому розрахунок пені за цей період часу є необґрунтованим та суперечить п.2.3.3 договору.

Поряд цим відповідачем було заявлено клопотання про призначення економічної експертизи, на вирішення якої поставити наступне питання: „Чи підтверджуються документально та нормативно розрахунки сум витрат КЕВ на опалювання приміщень, наданих ПП „Артек-Союз", вказані у рахунках: за листопад 2014 року № 4136 від 28.11.2014 року в сумі 36661,69 грн., за грудень 2014 року № 295 від 31.12.2014 року в сумі 53048,75 грн.; за січень 2015 року № 652 від 30.01.2015 року в сумі 53048,75 грн.; за лютій 2015 року № 881 від 27.02.2015 року в сумі 51872,34 грн.?". Вказане клопотання відповідачем обґрунтовано тим, що позивачем не надано суду обґрунтований розрахунок сум, та ніяк не обґрунтовано ці суми. Тому для встановлення відповіді на питання, чи відповідають суми, вказані у рахунках, дійсним витратам КЕВ, на думку відповідача, потрібні спеціальні пізнання. Відтак, відповідач просив суд призначити по цій справі судову економічну експертизу, проведення якої доручити Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Однак, суд, порадившись на місці, ухвалив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про призначення економічної експертизи по справі з огляду на таке.

Так, господарський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань (ст. 41 ГПК України).

Як зазначається у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України N 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" від 30.05.1997 року, неприпустимо призначати судову експертизу у випадках, коли з'ясування певних обставин не потребує спеціальних знань, також неприпустимим є порушення перед експертом правових питань, вирішення яких віднесено законом до компетенції суду.

У пункті 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання призначення судових експертиз" від 27.11.2006 р. N 01-8/2651 вказується на те, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Аналогічні положення вказані в п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року N 4 „Про деякі питання практики призначення судової експертизи".

Між тим в матеріалах справи наявні:

- укладений між сторонами по справі договір № 12-Т про відшкодування вартості теплової енергії, спожитої в процесі надання послуг з харчування, який є дійсним та відповідно має виконуватись сторонами;

- рахунки-фактури, річні планові калькуляції собівартості та розрахунки нормативного рівні базового тарифу на послуги теплопостачання по КЕВ м. Одеси для відповідних котельних.

При цьому відповідачем підтверджено факт споживання теплової енергії в процесі надання послуг з харчування особового складу Збройних Сил України.

Відтак, суд не вбачає підстав для проведення економічної експертизи, оскільки для встановлення даних, що входять до предмета доказування, не потрібні спеціальні знання.

Заслухавши пояснення представників прокуратури та сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

01.11.2014 р. між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеси (сторона 1) та Приватним підприємством „Артек-Союз" (сторона 2) укладено договір № 12-Т про відшкодування вартості теплової енергії, спожитої в процесі надання послуг з харчування.

Відповідно до п. 1.1 договору КЕВ м. Одеси (сторона 1) забезпечує ПП „Артек-Союз" (сторону 2) тепловою енергією для надання послуг з харчування особового складу Збройних Сил України.

Пунктом 1.2. договору визначено, що ПП „Артек-Союз" (сторона 2) відшкодовує КЕВ м. Одеси (стороні 1) вартість теплової енергії, спожитої в процесі надання послуг з харчування, що надаються на підставі договору про закупівлю послуг з харчування № 286/2/12/6 від 01.03.2012 р. для кожної військової частини, до площ яких ПП „Артек-Союз" має доступ та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Згідно п. 2.2.3. договору КЕВ м. Одеси (сторона 1) зобов'язується своєчасно забезпечувати тепловою енергією протягом дії договору прийняті ПП „Артек-Союз" (сторона 2) об'єкти харчування, що задіяні у наданні послуг згідно із договором про харчування, дотримуючись норм споживання та технічних правил користування.

Згідно п. 2.3.2 договору відповідач зобов'язався здійснювати відшкодування вартості за спожиту теплову енергію відповідно до складеної та затвердженої КЕВ м. Одеси калькуляції. При цьому відповідач зобов'язався після отримання від КЕВ м. Одеси рахунку-фактури, акта виконаних робіт, протягом 10 банківських днів здійснювати оплату за спожиту теплову енергію на реєстраційні або спеціальні реєстраційні рахунки КЕВ м. Одеси (п. 2.3.3. договору).

У разі звільнення відповідачем займаного приміщення, реорганізації, ліквідації (у тому числі шляхом банкрутства), відчуження в будь-який спосіб займаного приміщення відповідач зобов'язаний повідомити КЕВ за 20 діб і в цей самий термін здійснити сплату усіх видів платежів, передбачених цим договором, а КЕВ зобов'язаний припинити постачання теплової енергії з дня звільнення відповідачем приміщення (п. 2.3.5 договору).

Відповідно п. 6.1. договору облік теплоенергії, спожитою ПП „Артек-Союз" (сторона 2), здійснюється згідно засобів обліку або (до їх встановлення) на підставі розрахунків, виконаних КЕВ м. Одеси (сторона 1).

Пунктом 6.3. договору встановлено, що на підставі розрахунків та/або показів засобів обліку теплової енергії, підписаних ПП „Артек-Союз" (сторона 2) та представником замовника, оформлюється такі документи: рахунок-фактура, акт виконаних робіт, акт звірки за спожиту теплову енергію.

Згідно п. 6.4. договору щомісячно до 20 числа КЕВ м. Одеси (сторона 1) та ПП „Артек-Союз" (сторона 2) на підставі норм споживання теплової енергії, які визначаються згідно із діючим законодавством та тарифами та згідно з показниками засобів обліку або розрахунків складають та підписують акт виконаних робіт в двох примірника. Щомісячно до 25 числа КЕВ м. Одеси (сторона 1) надає ПП „Артек-Союз" (сторона 2) рахунок-фактуру, акт виконаних робіт, які є підставою для проведення оплати по даному договору (п. 6.5 договору).

В п. 9.1 договору сторони дійшли згоди, що він набирає чинності з моменту підписання і укладається на строк до 31.12.2014 р.

Додатковою угодою від 01.01.2015 р. сторони продовжили термін дії договору до 31.03.2015 р.

Як зазначається прокурором, позивачем - КЕВ м. Одеси на виконання умов зазначеного договору № 12-Т здійснювалось теплопостачання у прийняті відповідачем для надання послуг харчування (об'єкти харчування). При цьому з матеріалів справи вбачається, що позивачем - КЕВ м. Одеси здійснювались розрахунки вартості спожитої теплової енергії на об'єктах, де відповідачем надавались послуги харчування особовому складу Збройних Сил України. На підставі вказаних розрахунків позивачем складались відповідні акти здачі-прийняття послуг з теплопостачання за листопад 2014 року, за грудень 2014 року, за січень 2015 року, за лютий 2015 року, за березень 2015 року, а також виставлялись відповідачу рахунки на оплату вартості спожитої теплової енергії, а саме: за листопад 2014 року № 4136 від 28.11.2014 року в сумі 36661,69 грн., за грудень 2014 року № 295 від 31.12.2014 року в сумі 53048,75 грн.; за січень 2015 року № 652 від 30.01.2015 року в сумі 53048,75 грн.; за лютій 2015 року № 881 від 27.02.2015 року в сумі 51872,34 грн., за березень 2015 року № 1174 від 31.03.2015 р. в сумі 51437,08 грн.

Однак, як вказує прокурор, незважаючи на отримання відповідних рахунків уповноваженою особою відповідача - Барсук А.Г. за період з листопада 2014 року - березень 2015 року включно, відповідачем не сплачено вартість спожитих послуг з теплопостачання за вказаний період в сумі 246214,34 грн.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Так, укладений між сторонами по справі договір про відшкодування вартості теплової енергії є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи, з боку КЕВ м. Одеси протягом листопада 2014 року - березня 2015 року забезпечувалось постачання теплової енергії на об'єкти харчування у відповідний військових частинах, в яких відповідач надав послуги КЕВ м. Одеси з харчування військовослужбовців. Так, позивачем були складені відповідні акти про надання послуг з теплопостачання, які були направлені відповідачу на підписання. За ствердженнями позивача, відповідачем вказані акти про надання послуг теплопостачання не були підписані, хоча відповідач не оспорює факт споживання ним теплової енергії в процесі надання послуг з харчування, але вказує, що КЕВ м. Одеси не є продавцем теплової енергії, тому остання, на думку відповідача, може вимагати відшкодування вартості вже сплаченої теплоенергії.

Так, в силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, забезпечення позивачем на об'єкти харчування постачання теплової енергії, де відповідачем надавались послуги харчування, є підставою для покладення на відповідача зобов'язання відшкодувати вартість спожитої теплової енергії відповідно до умов чинного договору № 12-Т та чинного законодавства, що не було здійснено відповідачем.

Однак, як з'ясовано судом та не спростовано відповідачем, останній, не зважаючи на отримання вищезазначених рахунків на оплату вартості теплової енергії, не здійснив відповідної оплати, тим самим порушив умови цього договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Так, за ствердженнями прокурора і позивача, у відповідача існує зобов'язання по оплаті вартості теплової енергії за листопад 2014 р. в сумі 36661,69 грн., за грудень 2014 року в сумі 53048,75 грн.; за січень 2015 року в сумі 53048,75 грн.; за лютий 2015 року в сумі 51872,34 грн., за березень 2015 року в сумі 51437,08 грн., всього 246214,34 грн.

Доводи відповідача в обґрунтування заперечень на позов про складання позивачем - КЕВ м. Одеси розрахунків в односторонньому порядку суд вважає необґрунтованими, оскільки таке виконання розрахунків передбачено в п. 6.1 договору, з чим відповідач погодився при укладенні і підписанні договору. Більш того, відповідач, виходячи зі змісту п. 6.1-6.2. договору, мав право за власний рахунок встановити засоби обліку обсягів спожитої теплової енергії, на підставі показників яких здійснювати оплату за спожиту теплову енергію, однак не скористався таким правом.

При цьому слід зазначити, що наявність вказаної суми заборгованості відповідач не спростував, докази її погашення в матеріалах справи відсутні, хоча відповідачем не оспорено факт забезпечення позивачем об'єктів харчування тепловою енергією. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З огляду на вищенаведене та враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору щодо відшкодування вартості спожитої теплової енергії, що не спростовано відповідачем, суд вважає обґрунтованими вимоги прокурора про стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію за період з листопада 2014 року по березень 2015 року включно в сумі 246214,34 грн.

Так, невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем вартості спожитої теплової енергії) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Згідно п. 4.2. договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі послуг за бюджетні кошти ПП „Артек-Союз" (сторона 2) сплачує КЕВ м. Одеси (сторона 1) штрафні санкції у розмірі 0,1 відсотка від вартості наданих послуг за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Як визначено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Так, з огляду на те, що обов'язок по оплаті вартості спожитої теплової енергії виник у відповідача після отримання кожного рахунку, відповідно прострочення такого виконання почалось після спливу 10 банківських днів з дати отримання рахунку.

Отже, враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором № 12-Т щодо оплати спожитої теплової енергії в процесі надання послуг з харчування, суд вважає правомірним нарахування пені на суму боргу по кожному рахунку за період прострочення до 21.05.2015 р. (подача заяви про збільшення позовних вимог). Дослідивши та перевіривши доданий прокурором до заяви про збільшення позовних вимог розрахунок суми пені в розмірі 17174,26 грн., суд вважає його невірним з огляду на необґрунтовано визначену прокурором дату початку прострочення і невірно обрану суму боргу по кожному рахунку на оплату, також розрахунок здійснено з урахуванням 10 календарних днів на оплату (без урахуванням святкових і вихідних днів), тоді як за договором оплата здійснюється протягом 10 банківських днів. З матеріалів справи вбачається, що рахунок № 4136 від 28.11.2014 року на суму 33809,81 грн. було отримано з боку відповідача уповноваженою особою - 25.12.2014 р., № 295 від 31.12.2014 року на суму 49227,60 грн. - 21.01.2015 р.; № 652 від 30.01.2015 року на суму 59867,51 грн. - 27.02.2015 р.; № 881 від 27.02.2015 року на суму 51872,34 грн. - 17.03.2015 р., № 1174 від 31.03.2015 р. на суму 51437,08 грн. - 13.04.2015 р. (направлено згідно листа від 09.04.2015 р. № 1302). В свою чергу прострочення здійснення відповідачем оплати вказаних рахунків мало місце після спливу 10 банківських днів після його отримання (п. 2.3.3 договору), а саме: по рахунку № 4136 від 28.11.2014 року на суму 33809,81 грн. прострочення розпочалось 14.01.2015 р., № 295 від 31.12.2014 року на суму 49227,605 грн. - 05.02.2015 р.; № 652 від 30.01.2015 року на суму 59867,51 грн. - 17.03.2015 р.; № 881 від 27.02.2015 року на суму 51872,34 грн. - 08.04.2015 р., № 1174 від 31.03.2015 р. на суму 51437,08 грн. - 28.04.2015 р. У зв'язку з цим судом здійснено перерахунок нарахованої пені з урахуванням відповідної облікової ставки НБУ у встановленому судом періоді прострочення оплати по кожному рахунку.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення33809,8114.01.2015 - 05.02.20152314.0000 %0.077 %596.5433809,8106.02.2015 - 03.03.20152619.5000 %0.107 %939,2633809,8104.03.2015 - 20.05.20157830.0000 %0.164 %4335.0749227,6005.02.2015 - 05.02.2015114.0000 %0.077 %37,7649227,6006.02.2015 - 03.03.20152619.5000 %0.107 %1367,5849227,6004.03.2015 - 20.05.20157830.0000 %0.164 %6311.9259867,5117.03.2015 - 20.05.20156530.0000 %0.164 %6396.8051872.3408.04.2015 - 20.05.20154330.0000 %0.164 %3666.5951437.0828.04.2015 - 20.05.20152330.0000 %0.164 %1944.74

Отже, загальна сума нарахованої пені за несплату відповідачем вартості спожитої теплової енергії складає 19199,46 грн. В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума пені є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума пені, яка заявлена прокурором в розмірі 17174,26 грн. Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду справи прокурором та позивачем не заявлялось клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК.

Щодо вимог прокурора про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості спожитої теплової енергії не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі № 12-Т не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості спожитої теплової енергії за договором № 12-Т, суд вважає, що відповідачу цілком правомірно нараховано 3% річних на відповідну суму боргу по кожному рахунку на оплату. Однак, з огляду на невірно визначений прокурором в розрахунку 3% річних початок періоду прострочення, про що зазначалось вище, судом здійснено перерахунок 3% річних на відповідну суму боргу по кожному рахунку у встановленому судом періоді прострочення. Зокрема,

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів33809,8114.01.2015 - 20.05.20151273 %352.9249227,6005.02.2015 - 20.05.20151053 %424.8459867,5117.03.2015 - 20.05.2015653 %319.8451872.3408.04.2015 - 20.05.2015433 %183.3351437.0828.04.2015 - 20.05.2015233 %97.24

Отже, з відповідача підлягає стягненню загальна сума 3% річних в розмірі 1378,17 грн., а не 1395,12 грн., як заявлено прокурором.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

З огляду на вказане та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, доданий до заяви про збільшення позовних вимог та встановлено, що вказаний розрахунок здійснено з обранням невірного індексу інфляції у заявленому періоді прострочення, а також із зазначенням невірно встановленого прокурором періоді прострочення і суми боргу по кожному рахунку. Тому судом здійснено перерахунок інфляційних втрат, а саме:

- на суму боргу 33809,81 грн. по рахунку № 4136 за період з 14.01.2015 р. по 20.05.2015 р. (визначений Державною службою статистики України індекс інфляції складає 1,401) розмір інфляційних збитків складатиме 13557,73 грн. (33809,81 грн. (сума боргу) х 1,401 (сукупний індекс інфляції) - 33809,81 грн.);

- на суму боргу 49227,60 грн. по рахунку № 295 за період з 05.02.2015 р. по 20.05.2015 р. (визначений Державною службою статистики України індекс інфляції складає 1,359) розмір інфляційних збитків складатиме 17672,71 грн. (49227,60 грн. (сума боргу) х 1,359 (сукупний індекс інфляції) - 49227,60 грн.);

- на суму боргу 59867,51 грн. по рахунку № 652 за період з 17.03.2015 р. по 20.05.2015 р. (визначений Державною службою статистики України індекс інфляції складає 1,165) розмір інфляційних збитків складатиме 9878,14 грн. (59867,51 грн. (сума боргу) х 1,165(сукупний індекс інфляції) - 59867,51 грн.);

- на суму боргу 51872,34 грн. по рахунку № 4136 за період з 08.04.2015 р. по 20.05.2015 р. (визначений Державною службою статистики України індекс інфляції складає 1,165) розмір інфляційних збитків складатиме 8558,94 грн. (51872,34 грн. (сума боргу) х 1,165 (сукупний індекс інфляції) - 51872,34 грн.);

- на суму боргу 51437,08 грн. по рахунку № 1174 за період з 28.04.2015 р. по 20.05.2015 р. (визначений Державною службою статистики України індекс інфляції складає 1,022) розмір інфляційних збитків складатиме 1131,62 грн. (51437,08 грн. (сума боргу) х 1,022 (сукупний індекс інфляції) - 51437,08 грн.).

Отже, загальна сума інфляційних втрат складає 50799,14 грн. В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума інфляційних втрат 22273,34 грн. є меншою, ніж вище розрахована судом в сумі 50799,14 грн., та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем в розмірі 22273,34 грн. Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Як вже зазначалось, в процесі розгляду справи прокурором клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК прокурором та позивачем не заявлялось.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача - КЕВ, становить 287040,11 грн. (246214,34 грн. основного боргу + 17174,260 грн. пені + 1378,17 грн. 3% річних + 22273,34 грн. інфляції).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Разом з тим слід зазначити, що чинним процесуальним законодавством передбачено право прокурора на звернення до господарського суду в інтересах держави з позовною заявою, в якій прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є: 1) звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; 2) участь у розгляді судами справ; 3) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами. З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як зазначено в пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року N 3-рп/99, поняття „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", що міститься в частині другій статті 2 ГПК України, означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

При цьому представлення інтересів держави у заявленому позові прокурор обґрунтовано належним чином, адже Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у воєнній сфері є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Так, МОУ здійснює керівництво структурними формуваннями, до яких відноситься КЕВ м. Херсона, майно якого є державною власністю і закріплено за ним на праві оперативного управління. До відання КЕВ м. Херсона, яке забезпечує діяльність військових формувань МОУ на території Херсонської області, віднесено сплату комунальних послуг, що надаються військовим частинам Херсонського гарнізону.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги прокурора частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат по даній справі господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Порядок сплати та розмір судового збору визначені Законом України від 08.07.2011 р. „Про судовий збір" (зі змінами і доповненнями), який набрав чинності 01 листопада 2011 р.

Так, згідно підпунктів 1, 2 пункту 2 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому подана відповідна заява, тобто у 2015 році - 1218,00 грн.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Як зазначено в п. 4.6 Постанови Пленуму ВГСУ № 7 від 21.02.2013 р. „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (із змінами та доповн.), приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор.

Враховуючи вищенаведене та те, що рішення відбулось частково на користь позивача, який звільнений від сплати судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору до державного бюджету покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам .

Керуючись ст.ст. 2, 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси до Приватного підприємства „Артек-Союз" про стягнення 287057,06 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Приватного підприємства „Артек-Союз" (65069, м. Одеса, Хвойний провулок, буд. 3; код ЄДРПОУ 30741489) на користь Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси (65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 13; код ЄДРПОУ 08038284) заборгованість за договором від 01.11.2014 р. № 12-Т про відшкодування вартості теплової енергії, спожитої в процесі надання послуг з харчування, в сумі 246214/двісті сорок шість тисяч двісті чотирнадцять/грн. 34 коп., пеню в сумі 17174/сімнадцять тисяч сто сімдесят чотири/грн. 26 коп., 3% річних в сумі 1378/одна тисяча триста сімдесят вісім/грн. 17 коп., інфляційні втрати в сумі 22273/двадцять дві тисячі двісті сімдесят три/грн. 34 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси до Приватного підприємства „Артек-Союз" відмовити.

4. СТЯГНУТИ з Приватного підприємства „Артек-Союз" (65069, м. Одеса, Хвойний провулок, буд. 3; код ЄДРПОУ 30741489) на користь державного бюджету (рахунок № 31210206783008; отримувач: УК у м. Одесі/Приморський район, код ЄДРПОУ 38016923; банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22030001; код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) судовий збір в сумі 5740/п'ять тисяч сімсот сорок/грн. 80 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 08 червня 2015 р.

Суддя В.С. Петров