Рішення № 44875198, 04.06.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" червня 2015 р.Справа № 916/1504/15-г

За позовом: Військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення 18 264,37 грн.

Суддя Цісельський О.В.

Представники сторін:

Від прокурора: Риженко М.Ю. (за посвідченням)

Від позивача Міністерства оборони України: Дідух С.П. (за довіреністю)

Від позивача КЕВ м. Одеси: Дідух С.П. (за довіреністю)

Від відповідача: ОСОБА_2 (особисто)

У відповідності до ст.77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалась перерва з 21.05.2015р. до 11 год. 00 хв. 04.06.2015р.

СУТЬ СПОРУ: Військовий прокурор Одеського гарнізону Південного регіону України, звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси до т фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 18 264,37 грн., де 14 744,24 грн. - заборгованість з орендної плати, 353,34 грн. - заборгованість з компенсації податку на землю, 442,33 грн. - 3% річних, 1 095,79 грн. - пеня, 1 628,67 грн. - інфляційні витрати.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.04.2015р. позовну заяву (вх.№1586/15) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №916/1504/15-г та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.05.2015р. провадження у справі №916/1504/15-г за позовом Військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України в особі Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційний відділу міста Одеси до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 18 264,37грн., в частині стягнення 14 744,24 грн. - заборгованості з орендної плати та 353,34 грн. - заборгованості з компенсації податку на землю було припинено.

Представник прокурора заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник позивача - Міністерства оборони України заявлені прокурором позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі, однак письмову позицію щодо позову суду не надав.

Представник позивача - Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси заявлені прокурором позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі, однак письмову позицію щодо позову суду не надав.

Представник відповідача заявлені прокурором позовні вимоги визначає частково, з підстав викладених у відзиві на позов (вх.№13099/15 від 21.05.2015р.).

Згідно з ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

27 квітня 2005р. між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеси (Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Орендар) було укладено договір оренди №43с/2005/КЕВ м. Одеси, згідно умов п.1.1. якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно (далі Майно) - приміщення нежитлової будівлі (склад СРМ) загальною площею 136,4 м2 за генеральним планом №36, розташоване за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1, що знаходиться на балансі КЕВ м. Одеси, вартість якого визначена згідно з актом оцінки в становить за експертною оцінкою 32 592,80 грн.

Відповідно до п.п.3.1., 3.2., 3.3. Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (грудень 2004 року) 282,58 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування базової орендної плати на індекси інфляції за період з базового до першого місяця оренди. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Орендна плата у розмірі 100% перераховується Орендарем до державного бюджету (на спеціальний реєстраційний рахунок КЕВ м. Одеси в територіальному органі Державного казначейства) щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Пунктом 3.5. Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до держбюджету відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

У відповідності до п.5.11. Договору Орендар зобов'язаний щомісячно компенсувати Орендодавцю кошти у розмірі частини податку за землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме Майно.

Цей Договір діє з "27" 04.2006р. (терміном до 1 року) з гарантованим щорічним продовженням терміну дії Договору оренди (за письмовим погодженням сторін) на загальний строк до 5 років за умови сумлінного виконання Орендарем всіх зобов'язань за умовами Договору (п.10.1. Договору).

На виконання умов вищенаведеного договору КЕВ м. Одеси передало відповідачу за актом прийому-передачі приміщення нежитлової будівлі (склад СРМ) загальною площею 136,4 м2 за генеральним планом №36, розташоване за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1.

Додатковою угодою від 20.09.2012р. сторони погодили продовження строку дії договору до 23.06.2015р.

Так, під час дії договору, відповідачем грошові зобов'язання виконувались несвоєчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого, за ним станом на 01.02.2015р. обраховувалась заборгованість по орендній платі в сумі 14 744,24 грн.

За період з січня по лютий 2015р. за відповідачем виникла заборгованість з компенсації податку на землю.

Під час розгляду справи відповідачем було повністю сплачено заборгованість з орендної плати в сумі 14 744,24 грн. та заборгованість з компенсації податку на землю в сумі 353,34 грн.

З підстав неналежного виконання відповідачем в частині виконання грошових зобов'язань за договором оренди №43с/2005/КЕВ м. Одеси, що і стало підставою для Військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав:

Згідно зі статтею 121 Конституції України одним із завдань прокуратури України є

представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про прокуратуру" при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право, зокрема, звертатись до суду, з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненій прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Частини 1, 4 ст.202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За приписами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Приписами ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. Управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання. Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змісту зобов'язання. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною 1, 3 ст.283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до п.п.1,2 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.6 ст.283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного прокурором в позовній заяві та визнаного відповідачем, останнім в порушення вищезазначених приписів закону та договору, договірні зобов'язання щодо оплати орендних платежів на суму 14 744,24грн. та щодо оплати компенсації податку на землю в сумі 353,34 грн. виконані повному обсязі під час розгляду справи, у зв'язку з чим провадження в частині стягнення 14 744,24 грн. - заборгованості з орендної плати та 353,34 грн. - заборгованості з компенсації податку на землю було припинено.

Крім того, прокурором заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 442,33 грн. 3% річних, 1 095,79 грн. пені та 1 628,67 грн. інфляційних витрат.

Оцінюючи вимоги про стягнення 3% річних, суд зазначає наступне:

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на думку суду, право Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором оренди.

Перевіривши розрахунок позивача трьох процентів річних в сумі 442,33 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв'язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат, суд зазначає наступне:

Системний аналіз законодавства України свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України.

Інфляційні витрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України. Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

У зв'язку з тим, що в країні відбулись інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошових коштів, строк оплати яких настав, але не сплачених.

Перевіривши розрахунок прокурора інфляційних витрат в сумі 1 628,67 грн., судом встановлено, що його здійснено належним чином, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача слід стягнути суму інфляційних витрат в розмірі заявленому прокурорм, тобто в сумі 1 628,67 грн.

Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне:

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Перевіривши розрахунок пені наданий прокурором, судом встановлено, що його здійснено належним чином.

Відповідно до ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Норми матеріального права, а саме ст.233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст.551 ЦК України, встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Проаналізувавши встановлені у справі обставини, суд враховує те, що з пояснень представників сторін, судом встановлено, що господарські правовідносини між позивачем та відповідачем носять тривалий, взаємовигідний, конструктивний характер, та оскільки, на думку суду, пеня - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення, суд вважає за доцільне зменшити розмір пені, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача та встановити її в розмірі 200,00 грн.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні Військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають частковому задоволенню, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси підлягає 442,33 грн. - 3% річних, 200,00 грн. - пені, 1 628,67 коп. - інфляційних втрат.

Відповідно до приписів статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 1 827,00 грн. слід стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси - задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (65049, АДРЕСА_2, ідентифікаційний НОМЕР_1) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, 6, код ЄДРЮОФОП 00034022) в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси (65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 13, код ЄДРЮОФОП 08038284) 442 (чотириста сорок дві) грн. 33 коп. - 3% річних, 200 (двісті) грн. 00 коп. - пені, 1 628 (одна тисяча шістсот двадцять вісім) грн. 67 коп. - інфляційний витрат.

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (65049, АДРЕСА_2, ідентифікаційний НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України (№ рахунку 31210206783008, Отримувач: УК у м. Одесі/Приморський район код отримувача ЄДРПОУ 38016923, Банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО: 828011, код класифікації: 22030001, код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України

Повний текст рішення складено 09 червня 2015 р.

Суддя О.В. Цісельський