Рішення № 44874980, 08.06.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2015Справа №910/6915/15-гСуддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Самгаз"

до публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"

про примусове виконання обов'язку в натурі та стягнення пені в сумі 4 647,05 євро

Представники сторін:

від позивача: Салямон Л.В. - представник за довіреністю № б/н від 07.05.2015 року;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Самгаз" до публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про примусове виконання обов'язку в натурі та стягнення пені в сумі 4 647,05 євро.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 23.03.2010 року між публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" та товариством з обмеженою відповідальністю "Самгаз" укладено договір № 248/1 на розрахунково-касове обслуговування.

Відповідно до умов п. 2.1. договору банк здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунку в операційний день банку в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством України та банківськими правилами.

Так, листом від 20.07.2013 р. № 1838/94 відповідач повідомив позивача, що з 18.11.2013 року філія «Північно-Західне регіональне управління» АТ «Фінанси та Кредит» буде реорганізована у відділення № 51 (м. Рівне) АТ «Фінанси та Кредит» замість діючих рахунків будуть безкоштовно відкриті нові рахунки у відділеннях АТ «Фінанси та Кредит».

В порушення умов договору відповідачем не виконані платіжні доручення в іноземній валюті позивача, сформовані та подані позивачем в операційні дні, а саме:

№ 3 від 22.01.2015 року на суму 31 128,40 євро;

№ 4 від 28.01.2015 року на суму 34 872, 40 євро;

№ 5 від 30.01.2015 року на суму 20 000,00 євро;

№ 6 від 02.02.2015 року на суму 11 127,69 євро;

№ 7 від 06.02.2015 року на суму 8 000,00 євро;

Вказані кошти списано з рахунку позивача, що підтверджується банківськими виписками, однак вказані кошти не дійшли до отримувача, що підтверджується інформацією про рух коштів на рахунку отримувача коштів.

Листами № 44 від 10.02.2015 року та № 55 від 16.02.2015 року позивач звертався до відповідача з вимогою надання пояснень та виконання платіжних доручень.

У зв'язку з вищезазначеним, позивач звернувся до суду про зобов'язання відповідача виконати вищеперераховані платіжні доручення та стягнення пені за невиконання умов договору у сумі 4 647,05 євро у гривневому еквіваленті згідно курсу НБУ станом на момент винесення рішення по справі відповідно до наданого розрахунку.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 24.03.2015 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 12.05.2015 року.

Представник відповідача в судове засідання 12.05.2015 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 24.03.2015 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 31736475.

Представник позивача подав клопотання про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів.

Суд задовольнив клопотання про продовження строку розгляду справи на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.05.2015 року розгляд справи відкладено на 25.05.2015 року.

У судове засідання 25.05.2015 року представники сторін не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про час та дату судового засідання повідомлені належним чином, але 25.05.2015 року до загального відділу діловодства позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 25.05.2015 року розгляд справи відкладено на 08.06.2015 року.

08.06.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач повідомив про виконання платіжних доручень та зменшив позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача виконати платіжні доручення, просив стягнути пеню у сумі 4 677,05 євро у гривневому еквіваленті згідно курсу НБУ станом на момент винесення рішення по справі та повернути судовий збір у сумі 53 051,22 грн.

Представник відповідача в судове засідання 08.06.2015 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 24.03.2015 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 31739962.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

У відповідності до ст. 87 ГПК України ухвали суду було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме: 04050, м. Київ, вул. Артема, будинок 60, яка згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 24.03.2015 є місцезнаходженням відповідача.

Стаття 64 ГПК України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

23.03.2010 року між публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" та товариством з обмеженою відповідальністю "Самгаз" укладено договір № 248/1 на розрахунково-касове обслуговування.

Відповідно до ч. 1 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з пунктом 7.1.2 статті 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком

клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Відповідно до умов п. 2.1. договору банк здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунку в операційний день банку в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством України та банківськими правилами.

Так, листом від 20.07.2013 р. № 1838/94 відповідач повідомив позивача, що з 18.11.2013 року філія «Північно-Західне регіональне управління» АТ «Фінанси та Кредит» буде реорганізована у відділення № 51 (м. Рівне) АТ «Фінанси та Кредит» замість діючих рахунків будуть безкоштовно відкриті нові рахунки у відділеннях АТ «Фінанси та Кредит».

Відповідно до ч. 1 ст. 1089 ЦК України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Відповідно до пункту 8.1. статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Відповідно до пункту 8.2. статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Згідно ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

В порушення умов договору станом на день подачі позовної заяви відповідачем не виконані платіжні доручення в іноземній валюті позивача, сформовані та подані позивачем в операційні дні, а саме:

№ 3 від 22.01.2015 року на суму 31 128,40 євро;

№ 4 від 28.01.2015 року на суму 34 872, 40 євро;

№ 5 від 30.01.2015 року на суму 20 000,00 євро;

№ 6 від 02.02.2015 року на суму 11 127,69 євро;

№ 7 від 06.02.2015 року на суму 8 000,00 євро;

Вказані кошти списано з рахунку позивача, що підтверджується банківськими виписками, копії яких знаходяться в матеріалах справи, однак вказані кошти не дійшли до отримувача, що підтверджується інформацією про рух коштів на рахунку отримувача коштів.

Листами № 44 від 10.02.2015 року та № 55 від 16.02.2015 року позивач звертався до відповідача з вимогою надання пояснень та виконання платіжних доручень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В процесі розгляду справи позивач подав заяву про зменшення позовних вимог за вих. № 225 від 04.06.2014 року, відповідно до якої позивач повідомив про виконання платіжних доручень та зменшив позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача виконати платіжні доручення.

У зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань за договором позивач нарахував відповідачеві пеню у сумі 4 647,05 євро у гривневому еквіваленті згідно курсу НБУ станом на момент винесення рішення по справі відповідно до наданого розрахунку.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.5.1 договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором, сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Згідно з ст. 32 (п. 32.2.) Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Таким чином, Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" встановлено зобов'язання банку зі сплати неустойки у разі порушенням ним умов та порядку здійснення переказу коштів.

Відповідно до абз. 3 пп.2.1 п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 4 647,05 євро, (що станом на момент винесення рішення становить 109 608,80 грн., згідно офіційного курсу Національного Банку України (23,586749 грн. за 1 євро)) визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Предметом поданого позову є зобов'язання відповідача виконати подане позивачем платіжне доручення. З огляду на це суд дійшов висновку, що фактично позивачем подано позов на захист його майнового інтересу, що полягає у відновленні порушеного права на вільне володіння та розпорядження належним позивачу майном, яким, в розумінні ст.. 177, 190 ЦК України, є грошові кошти.

Висновку про те, що вимога виконати платіжне доручення є майновою вимогою дійшов Верховний Суд України у постанові від 25.03.2015 № 3-24гс15, який вказав, що між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунка, які носять майново-грошовий характер, а відтак, у даному випадку позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами.

При цьому, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 111-16 ГПК, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Згідно з абз. 5 пп. 4. 6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 року, зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" є підставою для повернення відповідної суми судового збору; що ж до інших судових витрат, то в такому разі вони у відповідній частині покладаються на позивача. Якщо ж таке зменшення пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК може бути покладений на відповідача.

Судом враховано, що відповідачем виконані платіжні доручення в процесі розгляду справи, таким чином витрати по оплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст.32, ч.1 ст. 33, ст. 44, ч. 5 ст. 49 ст.ст. 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (04050, місто Київ, вулиця Артема, будинок 60, код ЄДРПОУ 09807856) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Самгаз" (33016, м. Рівне, вулиця Будівельників, будинок 6А, код ЄДРПОУ 31299504) пеню в розмірі 4 647 (чотири тисячі шістсот сорок сім) євро 05 євроцентів, що станом на момент винесення рішення становить 109 608 (сто дев'ять тисяч шістсот вісім) грн. 80 коп., згідно офіційного курсу Національного Банку України (23,586749 грн. за 1 євро) та судовий збір в розмірі 54 396 (п'ятдесят чотири тисячі триста дев'яносто шість) грн. 27 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 15.06.2015 року.

Суддя С.М. Мудрий