Рішення № 44874927, 28.05.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.2015Справа №910/6136/15-гЗа позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гюнсел"

до Державного підприємства "Київпассервіс"

про визнання договору укладеним та стягнення боргу

Суддя Ярмак О.М.

Представники:

Від позивача: Ніколаєв О.С., Груєнко С.О. за дов.

Від відповідача: Бойко І.Ю., Москальова-Поліщук М.В. за дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Пред'явлені вимоги про визнання укладеним договору між Державним підприємством "Київпассервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гюнсел" від 20.06.2013 року № 86-13 «Про надання послуг автостанціями та автовокзалом «Київ» автомобільному перевізнику» та стягнення з відповідача 820 069,27 грн. основного боргу - заборгованості за надані послуги, 22 724,62 грн. пені, 18 667,76 грн. інфляційних втрат, 1 857,25 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за умовами пп.8.1., 8.2 укладеного між сторонами договору від 20.06.2013 року № 86-13, встановлено термін його дії до 31.12.2014р. та автоматичне продовження на один рік, і так кожного разу, за відсутності письмового повідомлення однієї із сторін про розірвання договору за 30 днів до закінчення його дії. Позивач вказує, що враховуючи неотримання від відповідача заяви про припинення договірних відносин, факт продовження надання на автовокзалі «Київ», що підпорядкований відповідачу, комплексу послуг, пов'язаних з відправленням та прибуттям автобусів ТОВ «Гюнсель» з /до автостанції «Київ», здійснення продажу пасажирам квитків на рейси, що обслуговуються позивачем, вважає договір № 86-13 «Про надання послуг автостанціями та автовокзалом «Київ» автомобільному перевізнику», укладеним та таким, що діє на даний час. Зазначає, що відповідач факт продовження дії договору до 31.12.2015р. не визнає, посилаючись на своєчасне його розірвання, розрахунки за отримані по договору послуги за грудень 2014., січень-лютий 2015р. з позивачем, як автомобільним перевізником не провів, що стало підставою для звернення до суду з даними вимогами

06.04.2015р. через канцелярію суду позивачем подано заяву про зміну предмета позову, відповідно до якої просить встановити договір укладений Державним підприємством "Київпассервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гюнсел" «Про надання послуг автостанціями та автовокзалом «Київ» автомобільному перевізнику» від 20.06.2013 року № 86-13, чинним та таким, що діє до 31.12.2015 року, стягнути з відповідача 820 069,27 грн. основного боргу - заборгованості за надані послуги, 22 724,62 грн. пені, 18 667,76 грн. інфляційних втрат, 1 857,25 грн. 3% річних. Заява прийнята судом до розгляду відповідно до ст. 22 ГПК України.

Відповідач позов не визнає, у відзиві на позовну заяву стверджує, що листом № 1/06-31/1838 від 27.11.2014 року відповідач повідомив позивача про припинення договору № 86-13 від 20.06.2013 року (лист направлено на фактичну адресу відповідача), оскільки договір припинив свою дію 31.12.2014р., нарахування боргу та штрафних санкцій на підставі неіснуючого договору вважає необґрунтованими, у задоволенні позову просить відмовити.

07.04.2015р. через канцелярію суду представник відповідача подав документи для долучення до матеріалів справи та клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення справи № 910/3252/15-г між тими ж сторонами про зобов'язання укласти договір.

Клопотання судом відхилене, оскільки судом встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2015р. зупинено провадження у справі № 910/3252/15-г до набранням законної сили рішення у справі № 910/6136/15-г.

У письмових поясненнях по справі, поданих у судовому засіданні 12.05.2015р. та 25.05.2015р. через канцелярію суду представник позивача пояснює, що відповідач дійсно повідомляв ТОВ «ГЮНСЕЛЬ» про намір припинити дію договору, зокрема 04.12.2012р. передав копію листа № 1/06-31/1838 від 27.11.2014р. працівнику позивача у приміщенні автовокзалу «Київ», також вказаний лист направлено на адресу позивача, за якою останній не зареєстрований. Стверджує, що надання послуг перевізнику в січні 2015 року підтверджується підписаним сторонами Актом наданих послуг від 31.01.2015р. та свідчить про письмову згоду відповідача на умови договору № 83-13, в лютому 2015р. підтверджується відомостями касового продажу квитків (форма 20-АСС). Вказує, що обов'язок автостанції перерахувати перевізнику кошти за реалізовані через каси автостанції квитки, не пов'язаний умовами договору, а залежить від відправлення відповідного рейсу перевізника, на який було продано автостанцією квитки відповідно до Порядку регулювання діяльності автостанцій.

25.05.2015р. до суду надійшли додаткові пояснення відповідача, відповідно до яких зазначає, що умовою продовження спірного правочину є відсутність письмового повідомлення однієї із сторін у визначений строк про розірвання договору, факт отримання позивачем листа № 1/06-31/1838 про припинення договірних відносин підтверджується матеріалами справи, тому договір припинив свою дію 31.12.2014р.

У судовому засіданні 28.05.2015р. представники позивача позовні вимоги підтримали та подали документи по справі.

Представники відповідача проти позову заперечили, подали додаткові пояснення по справі та клопотання про долучення доказів, відповідно до яких вказують про необґрунтованість розрахунку позивача, повідомляють про оплату 26.05.2015р. суми заборгованості перед відповідачем по договору за грудень 2014р. у розмірі 52 411,07 грн., а саме: 46 651,73 грн. основного боргу, 2584,37 грн. пені, 237,73 грн. 3% річних, 2937,24 грн. інфляційних втрат, пояснююьт, що продаж квитків після закінчення терміну дії договору відповідачем здійснювався з метою дотримання прав пасажирів та намірів укласти з позивачем договір про надання послуг на 2015 рік.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

20.06.2013р. між позивачем (автомобільним перевізником) та відповідачем (підприємство за договором) був укладений договір № 86-13 про надання послуг автостанціями та автовокзалом «Київ» автомобільному перевізнику, за умовами якого підприємство надає автомобільному перевізникові на території автостанцій м.Києва та області та автовокзалу «Київ», підпорядкованих ДП «Київпассервіс», комплекс обов'язкових послуг, пов'язаних з організацією та здійсненням процесу прийняття та відправлення пасажирів транспортом автомобільного перевізника, продажем проїзних квитків, диспетчерським управлінням, організацією прибуття і відправлення автобусів, інформування водіїв щодо умов дорожнього руху, а також інші послуги відповідно до вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правил, під час здійснення регулярних пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування.

Порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомобілями на замовлення, а також обслуговування пасажирів на автостанціях визначається Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 176 (далі - Правила), які затверджені Кабінетом Міністрів України на виконання вимог статті 35 Закону України «Про автомобільний транспорт» і є обов'язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг, автомобільними перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами.

Відповідно до пп. 114-115 Правил, перевізник укладає з автостанцією договір про надання послуг автостанцією, яким визначаються перелік та обсяги послуг, їх вартість і порядок проведення розрахунків. Примірну форму договору затверджує Мінінфраструктури. Порядок розрахунку вартості послуг, що надаються автостанцією перевізникові, визначає Мінінфраструктури.

Перевізники відповідно до укладених договорів здійснюють продаж квитків через автостанції, агентства з продажу квитків та/або самостійно. Продаж квитків здійснюється за маршрутом прямування та у зворотному напрямку, якщо це передбачено в договорі про продаж квитків.

Аналогічні положення викладені у п.5.1 Порядку регулювання діяльності автостанцій, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 700 від 27.09.2010р. (далі-Порядок).

Згідно п.5.3 Порядку, власник зобов'язаний укласти з перевізником договір про надання послуг автостанції за наявності у перевізника договору про організацію перевезень на автомобільних маршрутах загального користування з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною чи районною державною адміністрацією або дозволу Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті на перевезення пасажирів на маршруті загального користування, розкладом руху якого передбачено заїзд на автостанцію власника.

Відповідно до п.5.4 Порядку, строк, на який укладається договір про надання послуг автостанціями, не може бути меншим, ніж строк обслуговування перевізником маршруту (рейсу), визначений договором про організацію перевезень з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною чи районною державною адміністрацією чи дозволом Укртрансінспекції на перевезення пасажирів на маршруті загального користування.

У додатку до договору № 86-13 від 20.06.2013р. сторони визначили перелік маршрутів, кількість місць, які відповідач реалізовує на автобусні рейси позивача через каси Центрального автовокзалу «Київ» по договору.

Матеріалами справи встановлено, що на перевезення пасажирів на міжобласному автобусному маршруті загального користування по вказаних маршрутах позивач-перевізник має дозволи Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті (копії дозволів наявні у матеріалах справи).

Спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що, на думку позивача, договір, укладений Державним підприємством "Київпассервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гюнсел" «Про надання послуг автостанціями та автовокзалом «Київ» автомобільному перевізнику» від 20.06.2013 року № 86-13, на строк до 31.12.2014р., враховуючи надання послуг по договору позивачем після закінчення його дії, та за відсутності належного повідомлення відповідачем про припинення договірних відносин, є чинним та таким, що діє до 31.12.2015 року, що відповідач не визнає, розрахунки за отримані послуги по договору у грудні 2014р., січні-лютому 2015р. не здійснює.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом встановлено, що спірний договір за своєю природою є договором надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 907 ЦК України, договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Пунктом 8.1 договору № 86-13 визначено, що договір набуває чинності з дня його підписання і діє до 31 грудня 2014 року.

Відповідно до п.8.2 договору, зміни і доповнення до цього договору допускаються за взаємної згоди сторін. За відсутності письмового повідомлення однієї із сторін про розірвання даного договору за 30 днів до закінчення його дії, договір вважається продовженим на один рік, і так кожного разу.

Зміни та доповнення, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною та оформлюється додатковою угодою. Якщо сторона, що одержала пропозицію внести зміни та доповнення у цей договір, не надала відповіді про відмову в прийнятті цієї пропозиції, пропозиція вважається нею прийнятою (п.8.3 договору).

З матеріалів справи вбачається, що листом № 1/06-31/1838 від 27.11.2014р. відповідач у відповідності до пп. 8.1, 8.2 договору зазначив, що договір № 86-13 від 20.06.2013р. діє до 31.12.2014р. та повідомив про припинення договору ( аркуш справи 39) рекомендованим листом.

Вказаний лист відправлений відповідачем - 27.11.2014р. та отриманий позивачем - 04.12.2014р., що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з підписом представника позивача, фіскальним чеком № 4655 від 27.11.2014р. (том 1, аркуш справи 79,80).

Таким чином, з урахуванням поштового перебігу по м.Києву, встановленого Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28 листопада 2013 року N 958, відповідне повідомлення про припинення договору № 86-13 у відповідності до п.8.2 договору, було надіслано у встановлений строк.

Крім того, у додаткових поясненнях, поданих до суду 25.05.2015р., відповідач вказує, що копія листа № 1/06-31/1838 від 27.11.2014р. того ж дня була передана заступником начальника юридичного відділу КП «Київпастранс» Москальовою-Поліщук М.В. начальнику автовокзалу «Київ» Єсіпову А.О. для передачі представнику ТОВ «Гюнсел», 28.11.2014р. представник ТОВ «Гюнсел» Романюта О.І. отримав копію вказаного листа, що засвідчено його підписом на примірнику листа та підтверджується доповідними записками вказаних осіб (копії у матеріалах справи).

Також з матеріалів справи вбачається, що КП «Київпастранс» 02.12.2014р. у зв'язку з закінченням термін дії договору № 86-13 від 20.06.2013р. надіслало ТОВ «Гюнсель» лист № 1/06-32/1862 з пропозиції укласти новий договір, надавши примірник договору та додаткової угоди.

Отже, внаслідок отримання позивачем листа № 1/06-31/1838 від 27.11.2014р., вказаний договір є припиненим відповідно до пп.8.1, 8.2 договору з 01.01.2015р.

Заперечення позивача про надсилання вказаного листа не на юридичну адресу ТОВ «Гюнсель», не спростовують факт отримання позивачем вказаного повідомлення про припинення спірного договору.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні вимог позивача про встановлення договору, укладеного Державним підприємством "Київпассервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гюнсел" «Про надання послуг автостанціями та автовокзалом «Київ» автомобільному перевізнику» від 20.06.2013 року № 86-13, чинним та таким, що діє до 31.12.2015 року.

Розглянувши вимоги позивача про стягнення з відповідача 820 069,27 грн. основного боргу - заборгованості за надані послуги по договору у грудні 2014р., січні-лютому 2015р., 22 724,62 грн. пені, 18 667,76 грн. інфляційних втрат, 1 857,25 грн. 3% річних, судом встановлено наступне.

Умовами розділу 6 договору сторонами було передбачено порядок здійснення розрахунків.

Відповідно до п.6.1 договору, підприємство від реалізації квитків за проїзд пасажирів по відомостях касового продажу (форма 20-АСС) перераховує грошові кошти автомобільному перевізнику:

- у разі, якщо автомобільний перевізник являється платником ПДВ на загальних умовах - 90% грошових коштів від суми за тарифом реалізованих квитків (без урахування страхового та авто станційного зборів, вартості додаткових послуг та ПДВ, що нараховується на автостанційний збір), а також ПДВ на дану суму, підлягають перерахуванню на розрахунковий рахунок автомобільного перевізника;

- у разі, якщо автомобільний перевізник не являється платником ПДВ - 90% грошових коштів від суми за тарифом реалізованих квитків (без урахування страхового та автостанційного зборів, вартості додаткових послуг та ПДВ на реалізовані квитки).

Згідно п.6.4 договору, підприємство перераховує кошти автомобільному перевізнику від реалізації квитків за проїзд в автобусі, в порядку, що передбачений п.6.1 даного договору, протягом п'яти банківських днів з дня відправлення відповідного рейсу шляхом безготівкового переказу на рахунок автомобільного перевізника відповідно до п.4.4 наказу Міністерства транспорту та зв'язку України № 700 від 27.09.2010р. «Про затвердження порядку регулювання діяльності автостанцій».

Пунктом 7.4 договору встановлено, що за порушення термінів розрахунків підприємство сплачує автомобільному перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

З розрахунку позивача вбачається, що заявлена до стягнення сума 820 069,27 грн. основного боргу складається із: 46 651,73 грн. боргу за грудень 2014р., 385 469,73 грн. боргу за січень 2015р., 387 947,81 грн. боргу за лютий 2015р.

За прострочення виконання зобов'язання позивачем нараховано 22 724,62 грн. пені, 18 667,76 грн. інфляційних втрат, 1 857,25 грн. 3% річних.

В якості доказів надання послуг за спірний період позивачем надано відомості касового продажу квитків (форма 20-АСС), реєстр проданих КП «Київпассервіс» квитків на автостанції «Київ» за січень, лютий 2015р., Акт виконаних робіт за січень 2015р., підписаний та скріплений сторонами від 31.01.2015р. на суму 432 121,92 грн.

У процесі розгляду справи відповідачем повідомлено та надано докази оплати суми 46 651,73 грн. основного боргу - заборгованості за надані послуги по договору у грудні 2014р., 2584,37 грн. пені, 237,73 грн. 3% річних, 2937,24 грн., всього 52 411,07 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 15 від 26.05.2015р. на суму 52 411,07 грн.

За таких обставин, провадження у справі в частині стягнення вказаних сум належить припинити на підставі п.1-.1 ст. 80 ГПК України. Судові витрати покладаються на відповідача.

Вимоги щодо заборгованості за надані послуги у січні 2015р. на суму 385 469,73 грн. та у лютому 2015р. на суму 387 947,81 грн., всього 773417,54 грн. позивач обґрунтовує, як спірним договором, так і посиланнями на Закон України «Про автомобільний транспорт», Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, Порядком регулювання діяльності автостанцій, відповідно до яких обов'язок укладення договору з автомобільним перевізником (позивачем) покладений на власників автостанцій (у даному випадку відповідача), що визначено ст.32 Закону України «Про автомобільний транспорт», пп. 114-115 Правил, пп. 5.3-5.4 Порядку.

Судом враховано, що укладений між сторонами договір № 86-13 діяв до 31.12.2014р., проте за умовами договірних відносин відповідач проводив не лише поточний, а й попередній продаж квитків для проїзду пасажирів на автобуси позивача, що відправляються з автостанції (автовокзалу «Київ») в кількості, узгодженої сторонами у додатку до договору.

Пунктом 4.4 Порядку діяльності автостанцій встановлено обов'язок відповідача перераховувати позивачу сумарну вартість проїзду за реалізовані через каси автостанцій квитки та вартість перевезення багажу (за вирахуванням плати за обов'язкові послуги) у строк, передбачений договором між ними, але не пізніше п'яти банківських днів з дня відправлення відповідного рейсу.

Актом наданих послуг від 31.01.2015р., який підписаний відповідачем, погоджено надання послуг відповідачу за січень 2015р. на суму 428 299,71 грн., що з урахуванням умов оплати 90% від суми продажу квитків становить 385 469,73 грн.

Відповідно до реєстру проданих квитків за лютий 2015р. та розрахунку позивача, касами автостанції «Київ» було продано квитків в кількості 2487 штук, на суму 431 053,12 грн., за послуги належить до оплати 90% - 387 947,81 грн.

Таким чином, між позивачем та відповідачем склались відносини, аналогічні відносинам надання послуг, а у відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем, що підтверджується актом наданих послуг від 31.01.2015р. за січень 2015р., відомостями касового продажу квитків (форма 20-АСС) та реєстром проданих квитків за лютий 2015р., строк оплати наданих послуг визначається у відповідності до Порядку регулювання діяльності автостанцій, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 700 від 27.09.2010р.

За таких обставин, суд визнає вимоги позивача про стягнення з відповідача решти суми 773417,54 грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення 1619,52 грн. річних та 15 730,52 грн. інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України, за прострочення виконання зобов'язань щодо оплати отриманих послуг у січні-лютому 2015р., які підлягають задоволенню в межах розрахунку позивача.

Вимоги позивача в частині стягнення 19 442,39 грн. пені за прострочення виконання зобов'язань щодо оплати отриманий послуг у січні-лютому 2015р., судом не задовольняються, виходячи з наступного.

В розумінні ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Позивачем здійснено нарахування пені на підставі п.7.4 договору №86-13 від 20.06.2013р., який припинив свою дію з 1 січня 2015р., таким чином, без укладення письмового договору та погодження умови щодо порядку здійснення розрахунків, підстави застосування відповідальності відповідача у вигляді сплати пені за прострочення виконання зобов'язання за січень-лютий 2015р. відсутні.

Відповідач не спростував факт продажу прохідних квитків, надання послуг пасажирам та позивачу по організації перевезень, а також здійснення позивачем регулярних пасажирських перевезень з автовокзалу «Київ» в січні-лютому 2015 року, за раніше погодженими рейсами. Свого контррозрахунку суми позову відповідач не надав.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 773 417,54 грн. основного боргу - заборгованості за фактично надані послуги, 1619,52 грн. річних та 15 730,52 грн. інфляційних втрат, припинення провадження в частині стягнення 52 411,07 грн. В решті позову належить відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 33, 49, 75, п.1-.1 ст. 80, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

1. Стягнути з Державного підприємства "Київпассервіс"(04071, м.Київ, вул.Нижній Вал, 15-а, код ЄДРПОУ 33348385) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гюнсел" (03048, м.Київ, вул.Ф.Ернста, 3-Б, код ЄДРПОУ 25292096) 773 417 (сімсот сімдесят три тисячі чотириста сімнадцять) грн. 54 коп. основного боргу - заборгованості за фактично надані послуги, 1619 (одну тисячу шістсот дев'ятнадцять) грн. 52 коп. річних та 15 730 (п'ятнадцять тисяч сімсот тридцять) грн. 52 коп. інфляційних втрат, 16 863 (шістнадцять тисяч вісімсот шістдесят три) грн. 57 коп. судового збору.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

2. Провадження у справі в частині стягнення 52 411,07 грн. заборгованості за грудень 2014р. припинити.

3. В решті позову відмовити.

Суддя О.М.Ярмак

Повне рішення складено 12.06.2015р.