Рішення № 44874840, 26.05.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2015Справа №910/7343/15-г

За позовом Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ»

до Дочірнього підприємства «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

про стягнення 45 423,43 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Растєгаєва Ю.В. - довіреність б/н від 29.12.2014 року;

від відповідача: Ковригін О.В. - довіреність б/н від 26.12.2014 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 45 423,43 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо оплати вартості отриманої продукції згідно умов Договору №264-Х/Х-1111-48 поставки продукції від 30.09.2010 року.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 35 332,39 грн. - основного боргу, 2 700,75 грн. - пені, 2 473,28 грн. - 7% штрафу, 3 185,72 грн. - 3% річних, 1 731,29 грн. - інфляційних втрат, 1 827,00 грн. - судового збору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.03.2015 року порушено провадження по справі та призначено розгляд справи на 12.05.2015 року.

12.05.2015 року через канцелярію суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву та заяву про застосування строків позовної давності.

В судове засідання 12.05.2015 року представник позивача з'явився, надав документи по справі.

В судове засідання, призначене на 12.05.2015 року представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав.

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача у судове засідання перешкоджає вирішенню спору по суті, суд вважав за доцільне відкласти розгляд справи на 26.05.2015 року.

25.05.2015 року через канцелярію суду представник позивача подав письмові пояснення.

В судовому засіданні 26.05.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

В судовому засіданні 26.05.2015 року представник відповідача позовні вимоги не визнав.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 26.05.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.09.2010 року між Дочірньою компанією «УКРТРАНСГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «УКРТРАНСГАЗ»; далі по тексту - постачальник, позивач) та Дочірнім підприємством «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі по тексту - покупець, відповідач) укладено Договір №264-Х/Х-1111-48 поставки продукції (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п. 1.1. Договору) Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати у власність (повне господарське володіння) Покупцеві запчастини до компресорів автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій (АГНКС) надалі - «Продукцію», згідно специфікацій, які додаються до даного договору та є невід'ємними його частинами,, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити Продукцію.

Ціна Продукції зазначена у специфікаціях; які додаються до даного договору та є невід'ємними його частинами (п. 3.1. Договору).

Згідно з п. 3.3. Договору, загальна сума цього Договору визначається за сумою всіх специфікацій до нього і складає 35 332,39 грн., в тому числі ПДВ 5 888,73 грн.

Покупець оплачує Постачальнику 100 % вартості Продукції по факту поставки зазначеної Продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника до закінчення терміну дії договору (п. 3.4. Договору).

На виконання умов Договору Позивач виконав взяті на себе договірні зобов'язання належним чином та в повному обсязі, здійснивши поставку Продукції, визначеної в специфікації Договору (Додаток № 1), на загальну суму 35 332,39 грн., яку Відповідач прийняв, що підтверджується видатковою накладною №539 від 30.09.2010 року (копії зазначених документів містяться в матеріалах справи).

Позивач не надавав Відповідачу окремо рахунок-фактуру, оскільки вся інформація, яка підлягала відображенню в такому рахунку-фактурі, вказана у самій видатковій накладній №539 від 30.09.2010 року та Договорі.

Таким чином, обов'язок Відповідача здійснити оплату товару виник саме з моменту прийняття товару та підписання Позивачем і Відповідачем видаткової накладної №539 від 30.09.2010 - до 31.12.2010 (відповідно до п. 3.4 Договору).

Рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє Відповідача від обов'язку оплати товару (аналогічної правової позиції притримується: Верховний Суд України у постанові від 29.09.2009 року у справі № 37/405; Вищий господарський суд України у своїй постановах №18/321 від 20.05.2010 року, №5009/1053/12 від 24.09.2013 року).

Однак, як слідує з матеріалів справи, внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості отриманої продукції, відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 35 332,39 грн., на підтвердження іншого суду не надано жодних доказів.

Заборгованість відповідача перед позивачем також підтверджується підписаним між сторонами 31.12.2013 року Актом звірки взаємних розрахунків, згідно якого заборгованість відповідача перед позивачем становить 479 693,76 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, поставив відповідачу продукцію за відповідну плату згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору не сплатив на користь позивача вартість отриманої продукції, та має перед позивачем заборгованість в розмірі 35 332,39 грн.

Заява про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст.264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Згідно підпункту 4.4.1. пункту 4.4. Постанови Пленуму ВГС України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Згідно, Акту звірки взаємних розрахунків від 01.10.2013 (копія наявна в матеріалах справи) ДП «УКРАВТОГАЗ» визнав загальну суму боргу перед ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» в розмірі 479 693,80 грн.

Таким чином, підписання представником Відповідача Акту звірки взаємних розрахунків від 01.10. 2013 свідчить про вчинення Відповідачем дій по визнанню суми боргу вказаної в акті, а отже, і є дією, яка перериває строк позовної давності (аналогічної правової позиції притримується Вищий господарський суд України у своїй постановах №5010/81/2012-28/5 від 08.08.2012 року, № 901/1682/13 від 16.01.2014 року, № 913/2988/13 від 05.06.2014 року).

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 35 332,39 грн. - основного боргу, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідач припустився прострочення платежу, а тому позивач, керуючись пунктами 5.1. та 5.3. Договору, просить суд стягнути з відповідача пеню та штраф, які за розрахунками позивача становлять: 2 700,75 грн. - пені, 2 473,28 грн. - 7% штрафу.

Відповідно до п. 5.1. Договору, у випадку порушення зобов'язань, що виникає з цього Договору (надалі іменується «порушення Договору»), винна Сторона несе відповідальність визначену цим Договором та (або) чинним в Україні законодавством.

Згідно з п. 5.3. Договору, за кожен день несвоєчасної оплати вартості Продукції на умовах, вказаних у Договорі, Покупець сплачує на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки оплати Продукції.

Згідно Додатку №1 до розпорядження КМ України від 12.03.2005 року №64-р позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті (ч. 3 ст. 231 ГК України).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені та штрафу за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі: 2 700,75 грн. - пені, 2 473,28 грн. - 7% штрафу, нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3 185,72 грн. - 3% річних, 1 731,29 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 185,72 грн. - 3% річних, 1 731,29 грн. - інфляційних втрат, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, 2, код ЄДРПОУ 36265925) на користь Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, код ЄДРПОУ 30019801) 35 332 (тридцять п'ять тисяч триста тридцять дві) грн. 39 коп. - основного боргу, 2 700 (дві тисячі сімсот) грн. 75 коп. - пені, 2 473 (дві тисячі чотириста сімдесят три) грн. 28 коп. - 7% штрафу, 3 185 (три тисячі сто вісімдесят п'ять) грн. 72 коп. - 3% річних, 1 731 (одну тисячу сімсот тридцять одну) грн. 29 коп. - інфляційних втрат, 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Якименко М.М.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 05.06.2015 року.