Рішення № 44874809, 10.06.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2015Справа №910/11725/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Веталон», м.Дніпропетровськ, ЄДРПОУ 38112674

до відповідача: Державного підприємства «Конярство України», м.Київ , ЄДРПОУ 37404165

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофармахім», м.Дніпропетровськ, ЄДРПОУ 24984320

про стягнення 100 000 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Веталон», м.Дніпропетровськ звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача, Державного підприємства «Конярство України», м.Київ про стягнення заборгованості в сумі 100 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Веталон» посилається на порушення відповідачем умов договору №15/03-12Ф від 15.03.2012р. про надання поворотно-фінансової допомоги, право вимоги за яким перейшло до заявника на підставі договору №5К від 20.05.2014р. про відступлення права вимоги, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Веталон» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофармахім».

У судове засідання 10.06.2015р. позивач не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався.

Проте, наведений учасник судового процесу був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, з огляду на таке.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представника позивача у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 27.05.2015р. судового засідання, суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Веталон» було обізнане про час та місце наступного слухання справи.

Відповідач відзиву на позов не надав, у судове засідання 10.06.2015р., як і в попереднє засідання суду, не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався.

Ухвалою від 12.05.2015р. господарського суду міста Києва залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофармахім» в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Третя особа у судове засідання 10.06.2015р. не з'явилась, пояснень по суті спору не надала.

При цьому, за висновками суду, Державне підприємство «Конярство України» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофармахім» були належним чином повідомлені про час та місце розгляду спору з огляду на наступне.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявних у матеріалах справи витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 01001, м.Київ, Шевченківський район, вул.Б.Грінченка, буд.1; а третьої особи: 49061, Дніпропетровська область, м.Дніпропетровськ, Бабушкінський район, вул.Героїв Сталінграда, буд.16, офіс 420.

На виконання приписів Господарського процесуального кодексу України з метою належного повідомлення відповідача та третьої особи про час та місце розгляду спору на вказані адреси було направлено ухвали від 12.05.2015р. та від 27.05.2015р.

Наразі, про отримання відповідачем наведеної судової кореспонденції свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення №0103034082344 та №0103034418962.

Одночасно, конверт з ухвалою від 12.05.2015р., скерований на адресу третьої особи, було повернуто на адресу господарського суду з відміткою «За закінченням встановленого терміну зберігання»

Судова кореспонденція за 27.05.2015р., направлена Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрофармахім», до суду не повернулась.

У відповідності до п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресами відповідача та третьої особи, які зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення вказаних учасників судового процесу про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність в учасників судового процесу можливості дізнатись про дату і час подальшого слухання справи за їх участю.

Наразі, з огляду на неявку учасників судового процесу у судове засідання 10.06.2015р. господарський суд зазначає наступне. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні вимоги ст.27 Господарського процесуального кодексу України покаладено також і на третіх осіб.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Наразі, судом прийнято до уваги, що ухвалою від 27.05.2015р. явка учасників судового процесу у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що сторони та третя особа в процесі розгляду справи 10.06.2015р. так і не скористались всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з огляду на приписи ст.69 вказаного нормативно-правового акту, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши всі представлені заявником докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст.1046 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 15.03.2012р. між Державним підприємством «Конярство України» (позичальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофармахім» (позикодавець) було укладено договір №15/03-12Ф про надання поворотно-фінансової допомоги, відповідно до п.1.1 якого позикодавець зобов'язується надати позичальнику поворотно-фінансову допомогу, а позичальник зобов'язується повернути поворотно-фінансову допомогу у визначений строк.

Сума поворотно-фінансової допомоги за означеним правочином становить 100 000 грн. (п.2.1 договору №15/03-12Ф від 15.03.2012р.).

У п.6.1 укладеного між відповідачем та третьою особою правочину зазначено, що договір набуває чинності від дати підписання його сторонами і є дійсним до моменту остаточного повернення позичальником поворотно-фінансової допомоги позикодавцю.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №15/03-12Ф від 15.03.2012р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у відповідача та третьої особи взаємних цивільних прав та обов'язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором позики, який підпадає під правове регулювання норм статей 1046-1053 Цивільного кодексу України.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За умовами п.3.1 договору №15/03-12Ф від 15.03.2012р. позикодавець зобов'язаний надати поворотно-фінансову допомогу протягом 30 банківських днів з моменту укладання договору.

Поворотно-фінансова допомога надається у безготівковому порядку, платіжним дорученням, шляхом переказу необхідних грошових коштів в національній валюті на обумовлений позичальником розрахунковий рахунок.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.03.2012р. третьою особою було перераховано на рахунок Державного підприємства «Конярство України» грошові кошти в сумі 100 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №482 від 15.03.2012р. (з відміткою про проведення платежу).

Ухвалами від 12.05.2015р. та від 27.05.2015р. відповідача було зобов'язано надати заперечення у разі наявності щодо отримання від третьої особи грошових коштів в розмірі 100 000 грн. в межах договору №15/03-12Ф від 15.03.2012р.

Проте, Державним підприємством «Конярство України» вимог суду виконано не було, факт отримання позики у зазначеному вище розмірі на підставі договору №15/03-12Ф від 15.03.2012р. не спростовано.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на відсутність в матеріалах справи заперечень відповідача щодо отримання грошових коштів за договором позики від третьої особи, за висновками суду, представлене заявником платіжне доручення є належним доказом виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофармахім» своїх зобов'язань з надання Державному підприємству «Конярство України» в межах договору №15/03-12Ф від 15.03.2012р. позики в сумі 100 000 грн.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ст.1049 Цивільного кодексу України).

У ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За умовами п.5.2 договору №15/03-12Ф від 15.03.2012р. позичальник зобов'язується повернути суму поворотно-фінансової допомоги у строк не пізніше 31.12.2012р.

Поворотно-фінансова допомога повертається у безготівковому порядку, платіжним дорученням, шляхом переказу необхідних грошових коштів в національній валюті на розрахунковий рахунок позикодавця.

30.12.2012р. відповідачем та третьою особою було укладено додаткову угоду №1 до договору №15/03-12Ф від 15.03.2012р., якою погоджено внесення змін до п.5.2 договору та визначено строк повернення фінансової допомоги до 30.11.2013р.

Таким чином, приймаючи до уваги умови договору №15/03-12Ф від 15.03.2012р., зокрема, узгоджений відповідачем та третьою особою порядок та строки повернення грошових коштів, судом встановлено, що строк повернення позики в розмірі 100 000 грн. настав.

Проте, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України докази належного виконання Державним підприємством «Конярство України» своїх обов'язків за договором №15/03-12Ф від 15.03.2012р. в частині своєчасного повернення поворотно-фінансової допомоги в сумі 100 000 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у Державного підприємства «Конярство України» на підставі договору №15/03-12Ф від 15.03.2012р. виникло грошове зобов'язання в розмірі 100 000 грн., а у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофармахім» виникло право вимагати його виконання.

Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, в тому числі, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Зі ст.513 цього Кодексу вбачається, що правочин стосовно заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ст.516 Цивільного кодексу України).

20.05.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофармахім» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Веталон» (новий кредитор) було укладено договір №5К про відступлення права вимоги, відповідно до п.1.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника - Державного підприємства «Конярство України», що належить первісному кредитору на підставі договору №15/03-12Ф від 15.03.2012р. про надання поворотно-фінансової допомоги, додаткової угоди №1 від 30.11.2012р. до означеного правочину та платіжного доручення №482 від 15.03.2012р.

За цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання його зобов'язання, а саме сплати заборгованості по договору №15/03-12Ф від 15.03.2012р. про надання поворотно-фінансової допомоги в сумі 100 000 грн. (п.1.2 договору №5К від 20.05.2014р.).

Пунктом 5.1 укладеного між сторонами правочину передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

За таких обставин, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №5К від 20.05.2014р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача права вимоги до відповідача.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, Товариство з обмеженою відповідальністю «Веталон» зверталось до Державного підприємства «Конярство України» з повідомленням №18 від 30.12.2014р. про заміну кредитора за договором №15/03-12Ф від 15.03.2012р. та вимогою про повернення поворотно-фінансової допомоги в сумі 100 000 грн.

Проте, Державним підприємством «Конярство України» свої зобов'язання з повернення грошових коштів в сумі 100 000 грн., отриманих на підставі договору №15/03-12Ф від 15.03.2012р., виконано так і не було.

Ухвалами від 12.05.2015р. та від 27.05.2015р. відповідача було зобов'язано надати докази повного або часткового виконання своїх зобов'язань за договором №15/03-12Ф від 15.03.2012р.

Однак, відповідачем витребуваних судом документів надано не було, факт наявності заборгованості за договором №15/03-12Ф від 15.03.2012р. про надання поворотно-фінансової допомоги, право вимоги за яким перейшло до заявника на підставі договору №5К від 20.05.2014р. не спростовано.

Наразі, за висновками суду, з 15.05.2015р. (дата отримання відповідачем ухвали про порушення провадження) у Державного підприємства «Конярство України» було більш ніж достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору та надання витребуваних доказів.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, виходячи з наведеного вище, приймаючи до уваги приписи чинного законодавства України, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Веталон» до Державного підприємства «Конярство України» про стягнення заборгованості в сумі 100 000 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Веталон», м.Дніпропетровськ до Державного підприємства «Конярство України», м.Київ про стягнення заборгованості в сумі 100 000 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Конярство України» (01001, м.Київ, Шевченківський район, вул.Б.Грінченка, буд.1, ЄДРПОУ 37404165) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Веталон» (49064, Дніпропетровська область, м.Дніпропетровськ, Красногвардійський район, вул.Камчатська, буд.26, кв.3, ЄДРПОУ 38112674) заборгованість в сумі 100 000 грн. та судовий збір 2000 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 10.06.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 11.06.2015р.

Суддя М.О. Любченко