Рішення № 44874607, 28.05.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.2015Справа №910/7388/15-г

Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Заступника прокурора міста Києва до про 1. Київської міської ради; 2. Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»; 3. Публічного акціонерного товариства «Світанок» визнання недійсними рішень, договорів оренди та купівлі - продажу нерухомого майна Представники:

від Прокуратури: Колодяжна А.В. (представник за посвідченням);

від Відповідача - 1: Друцька О.Г. (представник за довіреністю);

від Відповідача - 2: Хливнюк М.М. (представник за довіреністю);

від Відповідача - 3: Маленко О.М. (представник за довіреністю);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора міста Києва (надалі також - «Позивач») звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (надалі також - «Відповідач - 1»), Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (надалі також - «Відповідач - 2») та Публічного акціонерного товариства «Світанок» (надалі також - «Відповідач - 3») про визнання недійсними рішень, договорів оренди та купівлі - продажу нерухомого майна.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 24.06.1998 року між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» та Міжнародним благодійним фондом «Духовна спадщина» було укладено Договір оренди нежитлового приміщення площею 150,2 кв.м. на третьому поверсі будинку №48-а по вул. Хрещатик у м. Києві зі строком дії з 06.02.1998 р. до початку реконструкції кварталу. 29.11.2005 року між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» та Міжнародним благодійним фондом «Духовна спадщина» було укладено договір оренди нежитлових приміщень площею 135,1 кв.м., які знаходяться на третьому поверсі будинку №48-а на вул. Хрещатик у м. Києві. Рішенням Київської міської ради №62/723 від 08.02.2007 року «Про програму приватизації об»єктів комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки» нежилі приміщення площею 342,90 кв.м., а саме №1 та №21 (групи приміщень №14) площею 286,90 кв.м., місця загального користування площею 56 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 48 літ. «А», які перебували в оренді Фонду, включено до переліку об»єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу. Крім того, рішенням Київської міської ради №384/1045 від 29.03.2007 року надало дозвіл на укладення з ВАТ «Світанок», як переможцем конкурсу договорів оренди приміщень площами 150,2 кв.м. та 181,5 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 48 літ. «А». 15.06.2007 року між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» та ВАТ «Світанок» було укладено договори оренди вказаних нежитлових приміщень. 20.06.2008 року між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради та ВАТ «Світанок» було укладено Договір купівлі - продажу вказаних нежитлових приміщень. Вважає, що вказані рішення Київської міської ради в частині передачі та приватизації нежилих приміщень по вул. Хрещатик, 48 літ. А у м. Києві, а також укладені на їх підставі договори оренди від 15.06.2007 р. та купівлі - продажу від 20.06.2008 р. суперечать вимогам законодавства, а саме Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Також зазначив, що про обставини незаконної приватизації пам»ятки культурної спадщини прокуратурі стало відомо у березні 2015 року. Таким чином, просить Суд визнати поважними причини пропуску строку на звернення до суду та відновити строк позовної давності; визнати недійсними п.п.17, 18 переліку до рішення Київської міської ради №384/1045 від 29.03.2007 року в частині передачі ВАТ «Світанок» приміщень площами 150,2 кв.м. та 181,5 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 48 літ. «А»; визнати недійсними договори оренди №№10/2624, 10/2625 нежилих приміщень площами 150,2 кв.м. та 181,5 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 48 літ. «А», які укладено між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» та ВАТ «Світанок»; визнати недійсним п.34 додатку №4 до рішення Київської міської ради №62/723 від 08.02.2007 року «Про програму приватизації об»єктів комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки» в частині включення нежилих приміщень загальною площею 342,90 кв.м. по вул. Хрещатик, 48 літ. «А» у м. Києві до переліку об»єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають приватизації; визнати недійсним договір купівлі - продажу №418 нежилих приміщень загальною площею 342,90 кв.м. по вул. Хрещатик, 48 літ. «А» у м. Києві, який укладено 20.06.2008 року між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради та ВАТ «Світанок».

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.03.2015 р. порушено провадження у справі № 910/7388/15-г, судове засідання призначено на 16.04.2015 р.

16.04.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача-2 надійшов Відзив на позовну заяву, в якому просить Суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

16.04.2015 року судове засідання не відбулось, у зв'язку із перебуванням судді Чинчин О.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2015 року, у зв'язку із виходом судді Чинчин О.В. з відпустки, з метою недопущення порушення процесуальних прав сторін на участь у судовому засіданні, повного та всебічного з'ясування обставин справи - розгляд справи призначено на 29.04.2015 року.

29.04.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача-3 надійшов Відзив на позовну заяву, в якому просить Суд відмовити в задоволенні позовних вимог та застосувати строки позовної давності.

29.04.2015 року в судове засідання з'явились представники сторін. В судовому засіданні представник відповідача-3 заявив усне клопотання про зміну найменування Відповідача-3 з Відкритого акціонерного товариства "Світанок" на Публічне акціонерне товариство "АТ "Світанок".

Суд на місці ухвалив - задовольнити клопотання представника відповідача-3 та замінити найменування Відповідача-3 на Публічне акціонерне товариство "АТ "Світанок".

Представник прокуратури (позивач) та представник відповідача-1 вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 27.03.2015 року не виконали.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи, керуючись ст. 38 ГПКУ, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати:

1) Прокуратуру надати докази на підтвердження того, що нежитлове приміщення по вул. Хрещатик, 48а у місті Києві є пам'яткою архітектури;

2) Відповідача-1 надати Рішення (розпорядження) Київської міської державної адміністрації від 02.02.1998 року на підставі якого був укладений Договір оренди №1/0715 від 24.06.1998 року;

3) Відповідача-2 надати письмові пояснення щодо того, чи закінчився строк дії Договору оренди №1/0715 від 24.06.1998 року, укладеного між Міжнародним благодійним фондом "Духовна спадщина" з урахуванням того, що Договір діє до початку реконструкції кварталу.

Крім того, Представник відповідача в судовому засіданні подав клопотання про продовження строків розгляду справи на 15 днів.

Суд відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе задовольнити заявлене клопотання представника відповідача, виходячи з того, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви, а у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.04.2015 р. продовжено строк розгляду спору на 15 днів, відкладено розгляд справи на 28.05.2015 р., у зв'язку з невиконанням вимог ухвали суду, витребуванням додаткових доказів по справі, клопотанням про продовження строків розгляду спору.

26.05.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

28.05.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 1 надійшов відзив на позовну заяву, яким просив Суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В судовому засіданні 28.05.2015 року Прокурор надав усні пояснення по суті позову, яким підтримав позовні вимоги та доводи позовної заяви, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В судовому засіданні представники Відповідачів заперечили проти позовних вимог з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву та додаткових поясненнях.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 28 травня 2015 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.06.1998 року між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (Орендодавець) та Міжнародним благодійним фондом «Духовна спадщина» (Орендар) було укладено Договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого Орендодавець на підставі розпорядження (рішення) Киїської міської держадміністрації від 02.02.1998 р. №179 та ордеру №21982 від 06.02.1998 р. передав, а Орендар прийняв в орендне користування приміщення площею 150,2 кв.м. на третьому поверсі будинку №48-а по вул. Хрещатик у м. Києві зі строком дії з 06.02.1998 р. до початку реконструкції кварталу.

Рішенням Київської міської ради №62/723 від 08.02.2007 року «Про програму приватизації об»єктів комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки» до Переліку об'єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають приватизації включені нежилі приміщення площею 288,3 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 48 літ. «А».

Крім того, рішенням Київської міської ради «Про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду переможцям конкурсу» №384/1045 від 29.03.2007 року надало дозвіл на укладення з Відкритим акціонерним товариством «Світанок», як переможцем конкурсу, договорів оренди приміщень площами 150,2 кв.м. та 181,5 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 48 літ. «А».

15.06.2007 року між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Світанок» (Орендар) було укладено договір №10/2624 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яка передається в оренду, відповідно до умов якого Орендодавець на підставі Рішення Київської міської ради від 29.03.2007 р. №384/1045 додаток п.17 передав, а Орендар прийняв в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення) за адресою: вулиця Хрещатик, будинок №48 літ. А для офісу, торгівлі, побутових послуг.

15.06.2007 року між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Світанок» (Орендар) було укладено договір №10/2625 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яка передається в оренду, відповідно до умов якого Орендодавець на підставі Рішення Київської міської ради від 29.03.2007 р. №384/1045 додаток п.18 передав, а Орендар прийняв в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення) за адресою: вулиця Хрещатик, будинок №48 літ. А для офісу, торгівлі, побутових послуг.

22.08.2007 року Рішенням Київської міської ради №151/1985 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради №62/723 від 08.02.2007 року «Про програму приватизації об»єктів комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки» внесено зміни до п.34 та викладено його у такій редакції: «нежиле приміщення ВАТ «Світанок», м. Київ, вул. Хрещатик, 48, літ. «А», 3; 331,7 кв.м».

20.06.2008 року між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Продавець) та Відкритим акціонерним товариством «Світанок» (Покупець) було укладено Договір купівлі - продажу нежилих приміщень №418, відповідно до умов якого Продавець продав, а Покупець купив нежилі приміщення загальною площею 342,90 кв.м., в тому числі: з №1 по №21 площею 286,90 кв.м.. місця загального користування площею 56,00 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 48 літера А, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори за реєстровим №1-407 та зареєстрований Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради 01.07.2008 р. за №001055/10.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що вказані рішення Київської міської ради в частині передачі та приватизації нежилих приміщень по вул. Хрещатик, 48 літ. А у м. Києві, а також укладені на їх підставі договори оренди від 15.06.2007 р. та купівлі - продажу від 20.06.2008 р. суперечать вимогам законодавства, а саме Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Також зазначив, що про обставини незаконної приватизації пам»ятки культурної спадщини прокуратурі стало відомо у березні 2015 року. Таким чином, просить Суд визнати поважними причини пропуску строку на звернення до суду та відновити строк позовної давності; визнати недійсними п.п.17, 18 переліку до рішення Київської міської ради №384/1045 від 29.03.2007 року в частині передачі ВАТ «Світанок» приміщень площами 150,2 кв.м. та 181,5 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 48 літ. «А»; визнати недійсними договори оренди №№10/2624, 10/2625 нежилих приміщень площами 150,2 кв.м. та 181,5 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 48 літ. «А», які укладено між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» та ВАТ «Світанок»; визнати недійсним п.34 додатку №4 до рішення Київської міської ради №62/723 від 08.02.2007 року «Про програму приватизації об»єктів комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки» в частині включення нежилих приміщень загальною площею 342,90 кв.м. по вул. Хрещатик, 48 літ. «А» у м. Києві до переліку об»єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають приватизації; визнати недійсним договір купівлі - продажу №418 нежилих приміщень загальною площею 342,90 кв.м. по вул. Хрещатик, 48 літ. «А» у м. Києві, який укладено 20.06.2008 року між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради та ВАТ «Світанок».

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Заступника прокурора міста Києва не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, Позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

24.06.1998 року між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (Орендодавець) та Міжнародним благодійним фондом «Духовна спадщина» (Орендар) було укладено Договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого Орендодавець на підставі розпорядження (рішення) Київської міської держадміністрації від 02.02.1998 р. №179 та ордеру №21982 від 06.02.1998 р. передав, а Орендар прийняв в орендне користування приміщення площею 150,2 кв.м. на третьому поверсі будинку №48-а по вул. Хрещатик у м. Києві зі строком дії з 06.02.1998 р. до початку реконструкції кварталу.

Рішенням Київської міської ради №62/723 від 08.02.2007 року «Про програму приватизації об»єктів комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки» до Переліку об'єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають приватизації включені нежилі приміщення площею 288,3 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 48 літ. «А».

Крім того, рішенням Київської міської ради «Про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду переможцям конкурсу» №384/1045 від 29.03.2007 року надало дозвіл на укладення з Відкритим акціонерним товариством «Світанок», як переможцем конкурсу, договорів оренди приміщень площами 150,2 кв.м. та 181,5 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 48 літ. «А».

15.06.2007 року між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Світанок» (Орендар) було укладено договір №10/2624 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яка передається в оренду, відповідно до умов якого Орендодавець на підставі Рішення Київської міської ради від 29.03.2007 р. №384/1045 додаток п.17 передав, а Орендар прийняв в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення) за адресою: вулиця Хрещатик, будинок №48 літ. А для офісу, торгівлі, побутових послуг.

15.06.2007 року між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Світанок» (Орендар) було укладено договір №10/2625 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яка передається в оренду, відповідно до умов якого Орендодавець на підставі Рішення Київської міської ради від 29.03.2007 р. №384/1045 додаток п.18 передав, а Орендар прийняв в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення) за адресою: вулиця Хрещатик, будинок №48 літ. А для офісу, торгівлі, побутових послуг.

Рішенням Господарського суду м. Києва у справі №13/55 від 21.02.2012 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2012 р. та постановою Вищого господарського суду України від 27.08.2012 року, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пропріо - Рітейл» до Міжнародного благодійного фонду «Духовна спадщина» та за зустрічним позовом Міжнародного благодійного фонду «Духовна спадщина» до Відкритого акціонерного товариства «Світанок» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Пропріо - Рітейл» встановлено, що на підставі рішення Київської міської ради від 29.11.2005 року № 551/3012 додаток 2 п.21, 22 передано Фонду в оренду нежилі приміщення загальною площею 136,10 кв.м. на третьому поверсі в буд. 48 літ. "А" по вул. Хрещатик у м. Києві. На підставі цього КП "Київжитлоексплуатація" уклало з Фондом 29.11.2005 року договір оренди № 10/2016. Строк дії договору за п.9.1. було встановлено до початку реконструкції кварталу але до 27.11.2006. В наступному дія цього договору була продовжена автоматично, оскільки за рішенням Київської міської ради від 06.10.2005 № 39/3503 нежиле приміщення за площею 288,3 кв.м. по вул. Хрещатик 48-а підлягало приватизації шляхом викупу Фонду. Про це свідчить лист Головного управління комунальної власності м. Києва від 26.10.2005.

10.07.2007 Фонд надіслав на адресу КП "Київжитлоексплуатація" лист, яким просив розірвати договір оренди № 1/0715 від 24.06.1998 та договір оренди № 10/2016 від 29.11.2005, тобто даним листом було засвідчено волевиявлення Відповідача про припинення зазначених договорів оренди.

На підставі даного листа 15.07.2007 КП "Київжитлоексплуатація" було складено Акт приймання-передачі , відповідно до якого Відповідач за первісним позовом передав нежиле приміщення площею 135, 10 кв.м. КП "Київжитлоексплуатація" та Акт приймання-передачі , відповідно до якого Відповідач за первісним позовом передав нежиле приміщення площею 150, 20 кв.м. КП "Київжитлоексплуатація".

Після підписання вказаних актів договірні відносини між КП "Київжитлоексплуатація" та Відповідачем за первісним позовом припинилися. Після повернення майна з орендного користування КП "Київжитлоексплуатація" передало його в орендне користування Відкритому акціонерному товариству "Світанок". В подальшому об'єкт оренди був приватизований ВАТ "Світанок" на підставі рішення Київської міської ради №62/723 від 08.02.2007.

10 липня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Світанок" та Міжнародним благодійним Фондом "Духовна спадщина" було укладено Договір оренди нежитлового приміщення загальною площею 288, 3 кв.м, розташованого на третьому поверсі в буд. 48 літ. "А" по вул. Хрещатик у м. Києві.

Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30.09.2008 року ВАТ "Світанок" продав, а ТОВ "Пропріо-Рітейл" купив нежитлове приміщення, що підтверджується реєстраційним посвідченням № 025355 від 27.10.2008.

Судом встановлено, що дія договору від 10.07.2007 року припинилась, оскільки відповідно до п.5.1.2 приміщення, що було предметом договору, відчужено.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Рішенням Господарського суду м. Києва у справі №13/55 від 21.02.2012 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2012 р. та постановою Вищого господарського суду України від 27.08.2012 року встановлено факт того, що орендарем спірних приміщень на час проведення приватизації було Відкрите акціонерне товариство «Світанок».

За таких підстав, доводи Прокурора стосовного того, що на час укладання договору оренди з Відкритим акціонерним товариством «Світанок» орендні відносини з Міжнародним благодійним Фондом «Духовна спадщина» не були припинені, а саме строк попереднього договору оренди приміщення не закінчився, а приміщення орендарю не поверталися, Судом відхиляються, як необґрунтовані.

Крім того, Суд зазначає, що під час виникнення спірних правовідносин, приватизація спірного майна здійснювалась, у тому числі, відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про Державну програму приватизації", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Відповідно до ст.1 Закону України "Про приватизацію державного майна" Приватизація державного майна (далі -приватизація) -це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

При цьому, в силу приписів ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного майна" одним з принципів приватизації є застосування переважно конкурентних способів приватизації.

Правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу встановлює Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Відповідно до статті 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, діючій на час виникнення спірних відносин) об'єктом малої приватизації у тому числі є окреме індивідуально визначене майно.

Статтею 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" визначено, що приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом викупу чи продажу на аукціоні, за конкурсом.

Відповідно до ст. 7 вказаного Закону Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у загальнодержавній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні, за конкурсом; викупу. Орган приватизації зобов'язаний повідомити адміністрацію підприємства про включення даного підприємства або його структурного підрозділу до одного із зазначених переліків у місячний строк з дня прийняття відповідного рішення. Включення об'єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації або з ініціативи відповідних органів приватизації чи покупців. З прийняттям рішення про включення об'єкта до одного з переліків, зазначених у частині першій цієї статті, стосовно нього припиняється дія норм Господарського кодексу України у частині купівлі, продажу, передачі, обміну, здачі в оренду, надання безоплатно, списання майна, випуску та придбання цінних паперів, надання та одержання кредитів у розмірах, що перевищують середньорічний рівень таких операцій за останні три роки з урахуванням рівня інфляції, а також забороняється передача майна в іпотеку. Якщо ці дії необхідні для ефективного функціонування підприємства, що приватизується, вони здійснюються підприємством з дозволу органу приватизації.

За приписами ст.ст.7, 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" процес приватизації комунального майна включає в себе затвердження місцевими радами переліків об'єктів, що підлягають приватизації певним способом, та подальше укладення договору купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих підприємств (малу приватизацію)" передбачено, що право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна.

Згідно з пунктом 2 частини 5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" відмова у приватизації можлива у випадку законодавчо встановленого обмеження на приватизацію пам'яток культурної спадщини.

Законом України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" від 01.02.2005 року введено заборону на приватизацію пам'яток культурної спадщини на період до затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.

Отже, зазначене законодавче обмеження у вигляді тимчасової заборони на приватизацію стосується виключно пам'яток національної культурної спадщини, а не будь-яких об'єктів культурної спадщини.

Це обумовлено тим, що відповідно до частини 1 ст. 13 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи поширюється правовий статус пам'ятки.

Таким чином, правовий статус пам'ятки об'єкт культурної спадщини набуває лише з моменту занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а запроваджений Законом України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" мораторій на приватизацію поширює свою дію лише стосовно тих об'єктів національної культурної спадщини, які зареєстровані у встановленому порядку (занесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 19.04.2011 року по справі №6/64-58/2.

Проте Суд зазначає, що Позивачем не надано належних та допустимих доказів відповідно до норм ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження віднесення спірного об'єкта приватизації до об'єкта культурної спадщини національного значення, внесення об'єкту до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а також включення спірного об'єкта до сфери правового регулювання Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини", оскільки, як вбачається з листа Управління охорони культурної спадщини №066-879 від 19.03.2015 р., будинок по вулиці Хрещатик, 48, літ. «А» розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15.07.1998 р. №1463 занесений до переліку пам»яток архітектури місцевого значення, охоронний №354. Проте Позивачем також не надано Суду відповідне розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15.07.1998 р. №1463 про надання спірному об»єкту статусу пам'ятки архітектури місцевого значення.

За таких підстав, Господарський суд м. Києва приходить до висновку про відсутність законодавчих заборон чи обмежень щодо приватизації об'єктів культурної спадщини місцевого значення, а тому дія Закону України "Про тимчасову заборону приватизації памяток культурної спадщини" не розповсюджується на спірні правовідносини, оскільки спірне нежиле приміщення не є об'єктом культурної спадщини національного значення.

За приписами статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно (у тому числі грошові кошти), що належить територіальній громаді, управління яким здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам міст належить право комунальної власності, зокрема, на рухоме і нерухоме майно, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, нежитлові приміщення, та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Згідно з пунктом 30 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

За приписами частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Проте Суд приходить до висновку, що Прокурором не доведено порушення Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", оскільки оскаржувані рішення Київської міської ради приймались на підставі та в межах повноважень, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», а не на підставі Господарського кодексу України, а процес приватизації відбувався відповідно до норм Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію».

Відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками судових експертів.

Згідно із ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується, тому обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсними п.п.17, 18 переліку до рішення Київської міської ради №384/1045 від 29.03.2007 року в частині передачі ВАТ «Світанок» приміщень площами 150,2 кв.м. та 181,5 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 48 літ. «А» та визнання недійсним п.34 додатку №4 до рішення Київської міської ради №62/723 від 08.02.2007 року «Про програму приватизації об»єктів комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки» в частині включення нежилих приміщень загальною площею 342,90 кв.м. по вул. Хрещатик, 48 літ. «А» у м. Києві до переліку об»єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають приватизації.

Крім того, не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання недійсними договорів оренди №№10/2624, 10/2625 нежилих приміщень площами 150,2 кв.м. та 181,5 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 48 літ. «А», які укладено між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» та ВАТ «Світанок» та договору купівлі - продажу №418 нежилих приміщень загальною площею 342,90 кв.м. по вул. Хрещатик, 48 літ. «А» у м. Києві, який укладено 20.06.2008 року між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради та ВАТ «Світанок», у зв»язку з необґрунтованістю та недоведеністю наявності підстав, що вказані угоди суперечать закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсним.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Що стосується Заяви Публічного акціонерного товариства «Світанок» про застосування строків позовної давності до позовних вимог Заступника прокурора міста Києва, Суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

До вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність.

Оспорювані рішення Київської міської ради № 384/1045 було прийнято 29.03.2007 року, №62/723 було прийнято 08.02.2007 року, а оспорювані договір оренди було укладено 15.06.2007 р. та договір купівлі-продажу було укладено 20.06.2008 року.

При цьому позов про визнання зазначених рішень та договорів недійсними було подано до суду заступником прокурора міста Києва тільки 23.03.2015 року, що підтверджується поштовим штемпелем на конверті.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, прокуратурі міста Києва, яка входить в єдину централізовану систему органів прокуратури України, про оспорювані рішення Київвської міської ради стало відомо у 2007 році, що підтверджується листом-розсилкою рішень Київради про отримання оспорюваних рішень Прокуратурою міста Києва 27.04.2007 р. та 26.03.2007 р., стенограмою пленарного засідання міськради від 22.08.2007 р, у якому зазначено, що на пленарному засіданні був присутній заступник прокурора м. Києва.

Крім того, діяльність органів прокуратури щодо нагляду за дотриманням законів, в тому числі, органів державної влади та органів місцевого самоврядування в своїй діяльності, не залежить від наявності звернення відповідних фізичних чи юридичних осіб щодо проведення певних перевірок.

Таким чином, господарський суд вважає доводи прокуратури стосовно того, що останній стало відомо про порушене право лише у березні 2015 році під час розгляду листа Голови Спеціалізованої контрольної комісії Верховної ради України необґрунтованими та безпідставними, оскільки станом на 2007 рік прокуратурі було відомо про існування оскаржуваних рішень та договорів купівлі-продажу та оренди й не було перешкод для проведення перевірки в межах трирічного строку позовної давності.

Крім того, Суд зазначає, що незважаючи на зазначення у позовній заяві про те, що прокурору стало відомо про порушене право лише у березні 2015 році, останній просить Суд визнати поважними причини пропуску строку на звернення до суду та відновити строк позовної заяви, що також підтверджує факт обізнаності Прокуратури міста Києва про існування оскаржуваних рішень та договорів купівлі-продажу та оренди на час їх прийняття.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Положеннями п. 2.2 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів Позивача, про захист яких він просить Суд у позові, Відповідачами не порушено, і суд відмовляє Позивачу у позові по суті в зв'язку з недоведеністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ

1. У задоволенні позовних вимог Заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради, Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» та Публічного акціонерного товариства «Світанок» про визнання недійсними рішень, договорів оренди та купівлі - продажу нерухомого майна - відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 02 червня 2015 року.

Суддя О.В. Чинчин