Рішення № 44874207, 12.06.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.06.15р. Справа № 904/4016/15

За позовом ОСОБА_1, м. Дніпропетровськ

до Публічного акціонерного товариства "ДНІПРОВАЖПАПІРМАШ ім. Артема", м.Дніпропетровськ

про стягнення заробітної плати, компенсації та моральної шкоди

Суддя Полєв Д.М.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Ухвалою від 13.05.2015р. порушено провадження у справі за позовом ОСОБА_1, м. Дніпропетровськ до ПАТ "Дніпроважпапірмаш ім. Артема", м. Дніпропетровськ про стягнення 2052,96грн. заборгованості із заробітної плати, 4500грн. моральної шкоди.

11.06.2015р. до суду надійшла заява позивача про збільшення розміру моральної шкоди до 16500грн. та пояснення щодо заявленої суми моральної шкоди.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просить задовольнити їх у повному обсягу.

Відповідач в судове засідання не з'явився, відзив на заяву не надав.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

29.05.2014р. позивач прийнятий на роботу на посаду заступника начальника охорони відповідача, відповідно до наказу № 84/к від 26.05.2014р.

Наказом № 95/к від 01.07.2014р. позивача, відповідно до ст.38 КЗпП України звільнено.

30.04.2015р. позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення заборгованості із заробітної плати в розмірі 2052,96грн. та 4500грн. моральної шкоди.

У відповідності до ст. 221 КЗпП України трудові спори розглядаються: 1) комісіями по трудових спорах; 2) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.

Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору.

Відповідно до ст.12 ГПК України даний спір підвідомчий господарському суду Дніпропетровської області, у зв'язку з порушенням справи про банкрутство відносно ПАТ "Дніпроважпапірмаш ім. Артема" №904/8661/14.

Провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. (п.1 ст.2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі - Закон).

Відповідно до ч.4 ст.10 Закону, суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, тощо.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в день звільнення, всупереч вимогам ст.116 КЗпП України, відповідач не провів повного розрахунку з позивачем.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст. 94 КЗпП України).

Строки виплати заробітної плати передбачені ст. 115 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком 9ст. 233 КЗпП України).

Відповідно до довідки відповідача №180 від 16.09.2014р. його заборгованість із заробітної плати перед позивачем за період з травня по липень 2014 року складає 2052,96грн., а саме травень 2014 року - 130,24грн., червень 2014р. - 1665,32грн., - липень 2014р. - 257,40грн.

Відповідачем не подано доказів виплати заборгованості із заробітної плати позивачу та наявності спору щодо суми заборгованості.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині стягнення заборгованості із заробітної плати в розмірі 2052,96грн. задовольнити.

Також позивач просить стягнути з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку із виплати заробітної плати.

В обґрунтування зазначеної вимоги позивачем надано довідку відповідача (а.с.10) про розмірі середньоденної заробітної плати позивача, що складає 84,28грн.

Відповідно до ст. 55 ГПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою.

Позивачем не зазначено ні в мотивувальній, а ні в прохальній частинах позовної заяви розмір суми, заявленої до стягнення з відповідача як середній заробіток за час затримки розрахунку із виплати заробітної плати, не надано розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати із зазначенням суми заборгованості, періоду та порядку нарахування.

З огляду на викладене, позовній вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітних плати підлягають відхиленню.

Також позивач просить стягнути з відповідача моральної шкоди в розмірі 4500грн.

11.06.2015р. до суду надійшла заява позивача про збільшення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди згідно з якою позивач просить стягнути з відповідача 16500грн. моральної шкоди.

Відповідно до пояснень позивача від 11.06.2015р. відповідач завдав йому моральної шкоди, оскільки йому завдано моральних страждань, які полягають в зниженні матеріального стану сім'ї, переживання з приводу втрати попередньої роботи через обіцянку відповідача належної оплати праці, необхідністю докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Розглянувши зазначені вимоги позивача, встановлено наступне.

За змістом ст.124 Конституції України позивач має право звернутися з такими вимогами до суду.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема:

- коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень;

- у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК) та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону "Про інформацію", ст. 44 Закону "Про авторське право і суміжні права";

- при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За змістом ст. 440-1 ЦК та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

За моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130, 132-134 КЗпП, якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. (ст.32 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи те, що позивачем не подано будь-яких доказів, що підтверджують понесення моральної шкоди, суд вважає за необхідне у задоволенні зазначених позовних вимог відмовити.

Керуючись ст.ст. 47, 96, 115-117, 233, 238 КЗпП України, ст.ст.4-1, 12, 32-34, 43, 82-85 ГПК України, ст.ст. 2, 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпроважпапірмаш ім. Артема" (м. Дніпропетровськ, вул. Білостоцького, 98, код ЄДРПОУ 00218911) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість по заробітній платі у розмірі 2052,96грн. (дві тисячі п'ятдесят дві грн. 96коп.).

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суддя Д.М. Полєв