Рішення № 44874077, 09.06.2015, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 червня 2015 р. Справа № 902/623/15

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Горейка М.В.

представників:

позивача: Живуна В.І., довіреність №1602/13-Н від 12.11.2012р.,

у відсутності представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (вул. Лєскова, 9, м. Київ, 01011; вул. 50-річчя Перемоги, 35, м. Вінниця, 21000)

до: фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 АДРЕСА_1

про стягнення 32900 грн 61 коп.,

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 32900 грн 61 коп.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 05.05.2015 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/623/15 з призначенням її до розгляду.

19.05.2015р. ухвалою суду слухання справи відкладено до 09.06.2015р. через неявку відповідача та неподання сторонами витребуваних доказів.

В судовому засіданні (09.06.2015р.) представник позивача (Живун В.І.) заявлений позов підтримав в повному обсязі та просив суд його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в ньому.

Поряд з цим, відповідач правом участі в судовому засіданні повторно не скористався, не зважаючи на те, що про дату, час та місце судового засідання він повідомлявся належним чином ухвалою суду від 19.05.2015р., що стверджується повідомлення про вручення поштового відправлення в матеріалах справи вх. №4363 від 02.06.2015р.

Як свідчать матеріали справи, зокрема повідомлення про вручення поштового відправлення вх. №4061 від 21.05.2015р. (а.с. 53), відповідач був обізнаний про наявність спору в суді між ним та позивачем ще 12.05.2015р., а тому суд при прийнятті рішення по справі виходить з того, що останній мав достатньо часу для того, щоб подати необхідні докази по справі та сформулювати свою процесуальну позицію відносно даного спору.

При цьому суд констатує, що останнім не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, про те, що відповідач є таким, що повідомлений належним чином, відтак суд ухвалив провести розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши наявні у справі докази, на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

23.06.2014р. між публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (позивач, кредитор) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (відповідач, позичальник) укладено кредитний договір №011/0034/77146/Р (а.с. 9-14).

Відповідно до п. 1.1. Договору кредитор зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти в формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 29200 грн, а позичальник зобов'язується використати кредит за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обов'язки, визначені договором. Під «невідновлювальною кредитною лінією» сторони розуміють форму видачі кредиту частинами (траншами), при якій після отримання позичальником повної суми кредитних коштів подальша видача кредитних коштів позичальнику припиняється незалежно від фактичної суми заборгованості за кредитом протягом строку дії Договору.

Згідно із п.1.2. Договору кінцевий термін погашення кредиту позичальником - 28.06.2016 (останній день строку користування кредитом, в який позичальник має здійснити остаточне погашення будь-якої заборгованості за договором).

Відповідно до п.1.3. Договору кредит надається позичальнику на погашення боргових зобов'язань, які виникли згідно умов додаткового договору (на встановлення кредитної лінії) №1 до договору про відкриття та ведення поточного рахунку, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки №011/0034/77146 від 11.06.2012р., укладеного між позичальником та кредитором

Пунктами 2.1., 2.2. Договору сторони погодили, що протягом всього строку фактичного користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця кредитору проценти, розмір яких розраховується на основі фіксованої процентної ставки в розмірі 21% річних на рахунок нарахованих доходів кредитора №206864875, МФО 302247, АТ «Райффайзен Банк Аваль». Нарахування процентів за кредитом здійснюється не рідше одного разу на місяць, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та році. Проценти нараховуються на залишок фактичної заборгованості позичальника за кредитом протягом всього строку користування кредитом. При розрахунку процентів враховується день видачі кредиту (частини кредиту); останній день строку користування кредитом не враховується.

У п.4.2 Договору встановлено, що позичальник здійснює повернення кредиту та сплату процентів щомісячно ануїтентними (однаковими) платежами в розмірі згідно з графіком погашення заборгованості, що є Додатком №1 до кредитного договору (а.с. 15-16). Ануїтентний платіж включає в себе повернення частини основної суми кредиту та сплату процентів за його користування.

Відповідно до п. 4.5. Договору при простроченні повернення Кредиту проценти нараховуються за весь строк фактичного користування кредитом на суму фактичної заборгованості, в тому числі, протягом строку такого прострочення, та підлягають сплаті додатково до сум, передбачених графіком.

Підпунктом 7.1. Договору сторонами погоджено, що у разі настання обставини невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань (обов'язків) за договором, а також інші обставини, які свідчать про те, що зобов'язання позичальника за договором не будуть виконані, кредитор має безумовне право на власний розсуд без необхідності укладення будь-яких додаткових угод (договорів) вжити один або декілька заходів, серед яких - вимагати дострокового повного/часткового виконання позичальником зобов'язань за договором.

Якщо кредитор вирішив скористатися правами, визначеними у п.п. 7.1.1. - 7.1.3. пункту 7.1. цієї статті договору, він повідомляє про це позичальника шляхом направлення письмового повідомлення. У цьому разі зобов'язання кредитора, щодо надання кредиту, є припиненими з дати направлення кредитором відповідного повідомлення або з іншої дати, визначеної кредитором самостійно. Позичальник зобов'язаний виконати вимогу, зазначену в письмовому повідомленні кредитора, і здійснити погашення заборгованості негайно, але не пізніше 30 календарних днів з дня направлення кредитором позичальнику відповідного повідомлення (якщо у відповідному повідомленні не зазначений менший строк). У разі невиконання позичальником зазначених вимоги, кредитор має право звернути стягнення за договором забезпечення, пред'явити вимогу позичальнику/поручителям/майновим поручителям та вжити інші заходи для стягнення заборгованості позичальника за договором, які не суперечать законодавству України (п. 7.3. Договору).

Відповідно до п.п. 10.1. Договору у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, встановлених договором, сторони несуть відповідальність згідно законодавства України та положень договору.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками і діє до повного виконання ними прийнятих зобов'язань відповідно до договору (п.п. 11.1. Договору).

Як вбачається із матеріалів справи взяті на себе зобов'язання відповідно до кредитного договору позивач виконав в повному обсязі, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою по рахунку відповідача станом на 04.06.2015р.

Однак, відповідач в порушення свої договірних зобов'язань, повернення кредитних коштів в установлений кредитним договором строк не здійснював, в зв'язку з чим позивачем направлено на його адресу вимогу вих. №114-0-0-00/15-2268 від 13.03.2015р. про дострокове повернення кредитних коштів (а.с. 20). Втім, як свідчать матеріали справи, відповіді на вказану вимогу від ФОП ОСОБА_3 позивачем не отримано, кредитних коштів останнім не повернуто.

Непроведення розрахунків згідно умов кредитного договору в строки обумовлені договором в добровільному порядку, спонукало позивача на підставі п. 7.1.3. Договору, яким передбачено право кредитора вимагати дострокового виконання позичальником зобов'язань за цим Договором, звернутися до суду з позовом про стягнення вказаної суми заборгованості.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Виходячи із встановлених обставин спору, суд дійшов висновку, що між сторонами укладено кредитний договір, правовідносини по якому врегульовано в главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".

Зокрема, в ст. 1054 ЦК України вказано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частинами 1, 2 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача 28181 грн 17 коп. заборгованості за кредитом, 3956 грн 17 коп. заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 763 грн 27 коп. пені за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків (763 грн 27 коп.= 390 грн 68 коп. пені за несвоєчасну сплату кредиту + 372 грн 59 коп. пені за несвоєчасну сплату відсотків), в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст.217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.п. 10.2.1. Договору позичальник на вимогу кредитора сплачує останньому за кожен календарний день прострочення виконання будь-якого грошового зобов'язання за договором - пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла під час виникнення заборгованості, від суми простроченого платежу за кожен календарний день прострочення. Розрахунок пені здійснюється починаючи з наступного календарного дня після дати, коли відповідне грошове зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, заявлені позивачем вимог про стягнення пені є правомірним та обґрунтованим, оскільки відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами Договору.

Перевіркою правильності періодів нарахування та розрахунку пені судом не виявлено помилок, в зв'язку з чим вказані вимоги задовольняються судом в заявленому позивачем розмірі.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч вищенаведеному та вимогам ухвал суду, відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення заборгованості за кредитом, відсотків за користування кредитом, пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Виходячи з наведеного, позовні вимоги підлягають задоволенню судом в повному обсязі.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, ст.ст. 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_2 м. Ладижин, Вінницька область, 24320, ідент. код НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (вул. 50-річчя Перемоги, 35, м. Вінниця, 21000, код ЄДРПОУ 20097421) 28181 грн 17 коп. заборгованості за кредитом, 3956 грн 17 коп. заборгованості по сплаті відсотків за користуванням кредитом, 763 грн 27 коп. пені та 1827 грн витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення

Повне рішення складено 15 червня 2015 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу АДРЕСА_1