Рішення № 44873570, 26.05.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого: Невідомої Т.О.

суддів: Пікуль А.А., Побірченко Т.І.

при секретарі: Бугаю О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та прокурора Подільського району м. Києва Нечипоренка С.І. в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 02 лютого 2015 року у цивільній справі за позовом Подільської районної в м. Києві державної адміністрації до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4, про виселення без надання іншого житлового приміщення,

№ апеляційного провадження: №22-ц/796/4169/2015 Головуючий у суді першої інстанції: Зарицька Ю.Л. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Невідома Т.О.в с т а н о в и л а :

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 02 лютого 2015 року виселено ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі. На думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вона самовільно вселилася у спірну квартиру, оскільки вселення відбулося на підставі наказу Державного комунального підприємства по утриманню житла Подільського району м. Києва від 24 грудня 2001 року № 476. Крім того, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки вимоги про виселення неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позивачем не заявлялися. До участі у розгляді справи не було залучено орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Подільської у м. Києві районної державної адміністрації. Також, вважає, що судом було безпідставно відмовлено у застосуванні позовної давності до даних правовідносин.

Також, не погодившись із таким рішенням суду прокурор Подільського району м. Києва Нечипоренко С.І. в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі. Зазначає, що висновки суду першої інстанції про самоправне вселення ОСОБА_1 в спірну квартиру не відповідають дійсності, оскільки остання вселилася в квартиру АДРЕСА_1 як в службове приміщення. Суд першої інстанції безпідставно відмовив ОСОБА_1 в задоволені клопотання про залучення до участі у справі органу опіки та піклування, чим порушив вимоги ст. 19 СК України та ч. 3 ст. 45 ЦПК України, а також безпідставно відмовив їй в застосуванні позовної давності.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_7, представники прокурора Подільського району м. Києва Боса І.В. та ПавліченкоВ.О. апеляційні скарги підтримали з наведених в них підстав.

МорозД.С. в інтересах Подільської районної в м. Києві державної адміністрації проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважав, що спір вирішений судом правильно.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, наказом Державного комунального підприємства по утриманню житла Подільського району № 476 від 24 грудня 2001 року ОСОБА_1 з родиною із трьох осіб було дозволено користуватись квартирою АДРЕСА_1 (а.с.16).

ОСОБА_1 має двох дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.47, 48).

Зі змісту довідки № 04/1 від 17 червня 2014 року, виданої КП «Введенське Подільського району м. Києва», вбачається, що ОСОБА_1 мешкає (не зареєстрована) в АДРЕСА_1 разом з дітьми: ОСОБА_8, 1989 року народження, ОСОБА_3, 2001 рокународження, ОСОБА_4, 2008 року народження (а.с.49).

Згідно даних трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що остання 19 серпня 1992 року була прийнята на роботу двірником-доглядачем будинків ЖЕК-2. 15 липня 2003 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи по переводу в КП «Поділ-житло», 16 липня 2003 року її було прийнято робітником з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями, двірником 1-го розряду ЖЕК-702. 01 березня 2008 року ОСОБА_1 була прийнята робітником з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями (двірник) 1-го розряду в порядку переведення з КП «Поділ-житло» (а.с.53-54).

Відповідно до довідки, виданої КП «Введенське Подільського району м. Києва», № 59 від 31 липня 2014 року, ОСОБА_1 працює в КП «Введенське Подільського району м. Києва» на посаді робітника з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями (двірник) 1-го розряду з 01 березня 2008 року по теперішній час (а.с.50).

Розпорядженням № 1112 від 10 грудня 2010 року будинок в якому знаходиться спірна квартира був переданий до сфери управління Подільської районної в м. Києві державної адміністрації (а.с.6-10).

В грудні 2014 року Подільська районна в м. Києві державна адміністрація порушила перед судом питання про виселення без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вимог Подільської районної в м. Києві державної адміністраціі та виселив ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції в повному обсязі.

Питання надання жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду регламентовано ст. ст. 58, 61 ЖК Української РСР.

Частиною 1 ст. 58 ЖК Української РСР передбачено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Згідно з ст. 61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 109 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, ордер на вказану квартиру ОСОБА_1 не видавався, договору оренди вказаної квартири вона не укладала.

У серпні 2014 року ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом про визнання за нею права користування АДРЕСА_1 та здійснення реєстрації за вказаною адресою.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 10 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суд міста Києва від 17 березня 2015 року, в задоволенні вказаного позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Таким чином, установивши, що відповідачка була вселена до квартири з порушенням порядку, встановленого чинним законодавством, у зв'язку з чим вона не набула права користування квартирою, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для її виселення.

При цьому, колегія суддів відхиляє посилання Прокуратури Подільського району м. Києва на те, що відповідачка вселилася до квартири АДРЕСА_1, як до службового житла. В матеріалах справи відсутні будь-які докази включення квартири до числа службових.

Також, безпідставними є посилання апелянтів на те, що вимоги про виселення були заявлені позивачем зі спливом позовної давності, оскільки таке порушення є продовжуваним. Тобто, право на звернення до суду в даному випадку поновлюється у позивача кожного дня та не залежить від того, коли він дізнався про те, що відповідачка проживає у квартирі.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на положення ст. 116 ЖК Української РСР, яка передбачає виселення осіб з підстав самоправного зайняття жилого приміщення, оскільки, як було встановлено, ОСОБА_1 вселилася до квартири АДРЕСА_1 на підставі наказу Державного комунального підприємства по утриманню житла Подільського району № 476 від 24 грудня 2001 року.

Також, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для виселення з вказаної квартири неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4

Так, як вбачається зі змісту позовної заяви, відповідачем по справі Подільською районною в м. Києві державною адміністрацією було визначено лише ОСОБА_1, позовні вимоги окремо до ОСОБА_3, ОСОБА_4 позивач не заявляв.

При цьому, ст. 11 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для виселення з квартири неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4

Таким чином, рішення Подільського районного суду м. Києва від 02 лютого 2015 року підлягає скасуванню в частині виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4 та зміні в частині виселення ОСОБА_1, шляхом виключення з мотивувальної частини посилання на ст. 116 ЖК Української РСР.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та прокурора Подільського району м. Києва Нечипоренка С.І. в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 02 лютого 2015 року в частині виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4 скасувати.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 02 лютого 2015 року в частині виселення ОСОБА_1 змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення посилання на статтю 116 Житлового кодексу України. В решті залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги до цього суду.

Головуючий: Т.О. Невідома

Судді: А.А. Пікуль

Т.І.Побірченко