Постанова № 44871961, 11.06.2015, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

11 червня 2015 р. № 820/4753/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - Судді Бездітка Д.В.,

суддів - Сагайдака В.В., Полях Н.А.,

при секретарі судового засідання - Ділбарян А.О.,

за участю: представника позивача - Кривуца О.Ю.,

представника відповідача - Климчука С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом Приватної фірми "СВІФТ"

до Державної фіскальної служби України

про визнання протиправним та скасування рішення ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Приватна фірма "СВІФТ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Єрмак Валерія Олександровича, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 20.04.2015 р. №000357 про застосування до Приватної фірми "СВІФТ" фінансових санкцій в розмірі 138 339,12 грн.

Позивач обґрунтовував свій позов тим, що рішення Державної фіскальної служби України від 20.04.2015 р. №000357 ґрунтується на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, тому є неправомірним та прийнятим з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для його скасування.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові, просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити через безпідставність. Згідно наданих до суду письмових заперечень пояснив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі направлення №297 від 21.11.2014 року Головним управлінням Міндоходів у Харківській області проведено перевірку Приватної фірми «СВІФТ» з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами, за результатами якої складено акт фактичної перевірки № 250/20-40-21-02-10/31236617 від 25.11.2014 р. та висновок до акту перевірки.

У вказаному акті перевірки зазначено, що в ході перевірки на складі ПФ «Свіфт» виявлені алкогольні напої іноземного виробництва, марковані акцизними марками, на яких зазначена сума акцизного податку, сплаченого за одиницю маркованої продукції, не відповідає ставкам акцизного податку, що діяла на дату виготовлення/розливу продукції, з урахуванням міцності алкогольних напоїв та ємкості тари, що є порушенням підпунктів 226.9, 226.11 ст. 226 Податкового кодексу України та ст.11 Закону України від 19.12.1995 р. №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

На підставі акту перевірки № 250/20-40-21-02-10/31236617 від 25.11.2014 р. та висновків до акту перевірки Держаною фіскальною службою України прийнято рішення від 20.04.2015 р. №000357 про застосування до Приватної фірми «СВІФТ» фінансових санкцій в розмірі 138 339,12 грн.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії і відображених в акті перевірки №250/20-40-21-02-10/31236617 від 25.11.2014 р. та висновків до нього на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд наголошує на такому.

Відповідно до п.226.9 ст. 226 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VІ із змінами та доповненнями, вважаються такими, що немарковані:

алкогольні напої та тютюнові вироби з підробленими марками акцизного податку;

алкогольні напої та тютюнові вироби, марковані з відхиленням від вимог положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України, відповідно до якого здійснюються виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, та/або марками, що не видавалися безпосередньо виробнику або імпортеру зазначеної продукції;

алкогольні напої з марками акцизного податку, на яких зазначення суми акцизного податку, сплаченого за одиницю маркованої продукції, не відповідає сумі, визначеній з урахуванням чинних на дату розливу продукції ставок акцизного податку, міцності продукції та місткості тари.

Згідно до п.226.11 ст. 226 Податкового кодексу України ввезення на митну територію України, зберігання, транспортування, прийняття на комісію з метою продажу та продаж на митній території України не маркованих в установленому порядку алкогольних напоїв та тютюнових виробів забороняються.

Абзац 3 частини 4 статті 11 Закону України від 19.12.1995 р. №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» передбачає алкогольні напої та тютюнові вироби, які виробляються в Україні, а також такі, що імпортуються в Україну, позначаються марками акцизного податку в порядку, визначеному законодавством.

Судом встановлено, що в акті фактичної перевірки № 250/20-40-21-02-10/31236617 від 25.11.2014 р. відповідач посилається на вищевказані норми, проте їх застосування в якості порушень до ПФ «Свіфт» є невірним з огляду на наступне.

За результатами аналізу вищенаведених норм права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначені норми є загальними, оскільки в них йдеться про алкогольні напої без їх поділу на вітчизняні та імпортовані, а тому мають застосовуватись лише у тих випадках, коли відсутні спеціальні норми.

У свою чергу, відносно імпортованої алкогольної продукції встановлено спеціальний порядок визначення ставки податку.

Згідно з підпунктом 222.2.2 пункту 222.2 статті 222 Податкового кодексу України, у разі ввезення маркованої підакцизної продукції на митну територію України податок сплачується під час придбання марок акцизного податку з доплатою (у разі потреби) на день подання митної декларації.

Таким чином, положення абзацу 4 пункту 226.9 статті 226 Податкового кодексу України повинні застосовуватись лише до алкогольної продукції, виробленої на митній території України, і не можуть бути застосовані до імпортованої алкогольної продукції, тому що для неї дата розливу не є датою визначення ставки акцизного податку.

На спростування встановлених правопорушень, представником позивача надано копії сертифікатів відповідності, згідно яких вся продукція, яка зазначена в описі наявної продукції який є додатком до акту перевірки №250/20-40-21-02-10/31236617 від 25.11.2014 р. є імпортованою, про що свідчать відомості зазначені в графі «виробник продукції».

Пункт 216.4 ст. 216 Податкового кодексу України визначає, що датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України є дата подання контролюючому органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов'язання контролюючим органом у визначених законодавством випадках.

Тобто, дата подання митної декларації до митного органу і є датою визначення ставки для сплати акцизного податку з імпортованої маркованої алкогольної продукції, а не дата розливу цієї продукції.

Відповідно до п. 226.2. ст. 226 Податкового кодексу України наявність наклеєної в установленому порядку марки акцизного податку встановленого зразка на пляшці (упаковці) алкогольного напою та пачці (упаковці) тютюнового виробу є однією з умов для ввезення на митну територію України і продажу таких товарів споживачам, а також підтвердженням сплати податку та легальності ввезення товарів.

Відповідно до абзацу 8 пункту 17 Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 р. №1251 у разі порушення порядку маркування ввезених алкогольних напоїв і тютюнових виробів та/або сплати податку не в повному обсязі товар не допускається до митного оформлення і ввезення його на митну територію України забороняється.

Отже, при перевезенні товару через митний кордон України митні органи здійснили митний контроль, за результатами якого товар потрапив на митну територію України. Це підтверджує, що акцизний податок сплачено імпортерами згідно з нормами чинного законодавства та дотримано усі істотні умови (вимоги) щодо імпортованого товару.

У зв'язку з цим, вказана продукція повинна бути маркована згідно вимог підпункту 222.2.2 пункту 222.2 статті 222 Податкового кодексу України.

На підставі викладеного, зважаючи на встановлену в судовому засіданні наявність підстав для скасування рішення, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині скасування рішення є обґрунтованими.

Щодо позовних вимог позивача щодо визнання протиправним рішення Державної фіскальної служби України від 20.04.2015 р. №000357 суд зазначає наступне.

Вимоги про визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень є однорідними позовними вимогами та передбачають один і той самий спосіб захисту прав позивача. Суд звертає увагу на те, що поняття скасування рішення передбачає, тим самим, визнання його протиправним. Отже щодо позовних вимог про визнання протиправним рішення слід відмовити, оскільки дана позовна вимога є похідною.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до положень ст. 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

Також слід звернути увагу на те, що викладена вище позиція колегії суддів відображена в рішеннях Вищого адміністративного суду України по справам №К/800/5902/14, №К/800/19206/14, №К/800/10869/13.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 160,161,162,163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватної фірми "СВІФТ" до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково.

Скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 20.04.2015 р. №000357 про застосування до Приватної фірми "СВІФТ" фінансових санкцій в розмірі 138 339,12 грн. (сто тридцять вісім тисяч триста тридцять дев'ять гривень 12 копійок).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватної фірми "СВІФТ" (код ЄДРПОУ 31236617) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 276,68 грн. (двісті сімдесят шість гривень 68 копійок).

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 15 червня 2015 року.

Головуючий суддя Д.В. Бездітко

суддя В.В.Сагайдак

суддя Н.А.Полях