Постанова № 44869704, 27.05.2015, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2015 р. Справа № 805/1485/15-а

приміщення суду за адресою: 84112, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 2

Постановлена у нарадчій кімнаті.

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Маслоід О.С.

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Управління Пенсійного фонду України в Волноваському районі Донецької області

до Відділу Державної виконавчої служби Волноваського районного управління юстиції

про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Управління Пенсійного фонду України в Волноваському районі Донецької області (надалі позивач) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Відділу Державної виконавчої служби Волноваського районного управління юстиції (надалі відповідач) про визнання бездіяльності з виконання вимоги Ф-224у від 05.03.2013 року, Ф-224у від 07.05.2013 року, Ф-224у від 05.08.2013 року неправомірною; зобов'язання вжити заходи примусового виконання щодо вимоги Ф-224у від 05.03.2013 року, Ф-224у від 07.05.2013 року, Ф-224у від 05.08.2013 року.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що на виконанні відповідача знаходяться вищевказані вимоги та рішення про стягнення з ФОП ОСОБА_1 відповідної суми боргу. Зазначаючи у позові перелік певних процесуальних дій державного виконавця, призначених для стягнення боргу з боржника, позивач тим не менш вважає що відповідачем вчиняється неправомірна бездіяльність та просить суд зобов'язати відповідача вчинити заходи примусового виконання за вищезазначеними вимогами та рішеннями.

Позивач у судове засідання не з'явився, через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження та без участі його представника.

Відповідач у судове засідання не з'явився, до суду надав клопотання про розгляд справи без участі його представника та заперечення на позов, у яких зазначив перелік виконавчих дій, проведеним ним та зазначив, що він діяв в межах наданих повноважень.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Позивачем за період з 05.03.2013 року по 05.08.2013 року прийняті декілька вимог стосовно ФОП ОСОБА_1, які направлені на виконання відповідача із відповідними заявами.

За вказаними вимогами відповідачем були відкриті виконавчі провадження.

31.03.2015 року позивач ознайомився із вищезазначеними виконавчими провадженнями, про що свідчить протокол.

Згідно ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У відповідності до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 11 Закон визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ.

Ст. 19 Закону передбачено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

З наведеного вбачається, що при отриманні виконавчого документу державний виконавець повинен відкрити виконавче провадження та проводити виконавчі дії.

Згідно ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому суд зазначає, що згідно загальних засад права бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи. Дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

З матеріалів справи вбачається наступне.

Відповідно протоколу ознайомлення зі станом виконавчого провадження від 31.03.2015 року вбачається, що постановами відповідача від 12.07.2013 року, 06.09.2013 року було накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону його відчуження.

14.11.2013 року відповідачем винесено постанови про накладання арешту на кошти боржника, що знаходяться на рахунках у банківських установах.

10.04.2013 року, 16.03.2015 року відповідачем було направлено до відповідного органу Державної податкової інспекції запити щодо встановлення майнового стану боржника, на які 11.04.2013 року, 17.03.2015 року відповідно були отримані відповіді.

Разом з цим відповідачем 28.03.2012 року (відповідь отримано), 19.11.2013 року, 14.03.2014 року (відповідь отримано 29.03.2014 року) та 04.02.2015 року направлено до відділу реєстраційно-екзаменаційного роботи запити щодо встановлення майнового стану боржника.

Також 19.11.2013 року та 04.02.2015 року відповідачем був направлений запит до відповідного органу Держкомзему.

Крім цього, 24.09.2012 року відповідачем було винесено постанову про розшук майна боржника, 19.11.2013 року направлено запит до Державної с/г інспекції, 01.07.2013 року було здійснено вихід державного виконавця за місцем мешкання боржника, 24.04.2014 року направлена постанова до РВ ГУМВС про привід боржника.

За таких обставин, у даному випадку має місце активна поведінка відповідача, тобто ним вчинені дії, які не можуть розцінюватися, як бездіяльність.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що відповідачем допущено бездіяльність в межах строку здійснення виконавчого провадження - 6 місяців, з огляду на наступне.

Як вже зазначалось, виконавчі дії проводились відповідачем саме у межах визначеного строку, а також додатково після його спливу.

Крім цього, суд зазначає, що предметом даного спору є бездіяльність відповідача щодо виконання вказаних вимог, а не визначення ступеню належного чи неналежного виконання державним виконавцем своїх обов'язків та ефективності проведених ним виконавчих дій. Здійснення державним виконавцем виконавчих дій не завжди тягне за собою обов'язкове виконання рішень, які знаходяться на виконанні.

Таким чином суд вважає, що відповідач виконував свої обов'язки щодо примусового виконання вимог про стягнення заборгованості та використав надані йому права відповідно до закону.

Таким чином, позовні вимоги щодо визнання неправомірною бездіяльність відповідача є необґрунтованими, відповідно відсутні законні підстави для їх задоволення.

Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання вжити заходи з примусового виконання виконавчих документів у відповідності до положень ст.ст. 11, 32 Закону України «Про виконавче провадження», суд зазначає наступне.

Як вже зазначалося, відповідач виконував свої обов'язки щодо виконання вказаних виконавчих документів та використав надані йому права відповідно до Закону.

Законом вже визначені повноваження державного виконавця, за допомогою яких він здійснює виконавчі дії, направлені на своєчасне та повне виконання рішень. Обрання того чи іншого заходу впливу на боржника здійснюється безпосередньо державним виконавцем окремо в кожному виконавчому провадженні з урахуванням обставин по справі, тому суд не може підміняти повноваження органів державної виконавчої служби та визначати яким чином виконати рішення.

До того ж, суд не може зобов'язати відповідача скористуватися, наданими йому ст. 11 Закону, правами у повному обсязі, оскільки особа користується своїми правами на власний розсуд.

Враховуючи викладене та керуючись Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», ст. 122-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Управління Пенсійного фонду України в Волноваському районі Донецької області до Відділу Державної виконавчої служби Волноваського районного управління юстиції про визнання бездіяльності неправомірною; зобов'язання вжити заходи примусового виконання відповідно до ст.. 11, 32 Закону України «Про виконавче провадження» - відмовити.

Зазначена постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Маслоід О.С.