Рішення № 44863462, 19.05.2015, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/672/15-ц

Категорія 56

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2015 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Гладун Х.А.,

при секретарі - Кулакова І. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Відповідача про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу, пені за несвоєчасне повернення сум вкладів, індексу інфляції та 3% річних.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 17.07.2007 між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір № SAMDN25000015021229 банківського вкладу, згідно якого сума вкладу складає 3000 євро, строк повернення вкладу - 17.07.2008 року, з можливою пролонгацією; виплата процентів, нарахованих на вклад за ставкою 7,7 % річних, здійснюється згідно з умовами Договору.

18.11.2013 між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір № SAMDN80000739240525 банківського вкладу, згідно якого сума вкладу складає 34517,84 дол. США, строк повернення вкладу - 18.02.2014 з можливою його пролонгацією; виплата процентів, нарахованих на вклад за ставкою 6,5 % річних, здійснюється згідно з умовами Договору.

18.11.2013 між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір № SAMDN80000739240723 банківського вкладу, згідно якого сума вкладу складає 30456,91 дол. США, строк повернення вкладу - 18.02.2014 з можливою його пролонгацією; виплата процентів, нарахованих на вклад за ставкою 6,5 % річних, здійснюється згідно з умовами Договору.

Навесні 2014 р. Позивач в зв'язку з припиненням функціонування банківських відділень Відповідача на території АР Крим, рахунки Позивача були заблоковані Відповідачем.

З метою отримання належних Позивачу сум він подав до Відповідача заяви про розірвання договорів та повернення грошових коштів, які Відповідачем проігноровані.

В зв'язку з простроченням Відповідачем повернення належних позивачу коштів в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України просить стягнути з Відповідача індекс інфляції, нарахований на суми боргу, 3% річних від простроченої суми заборгованості. Також ставить питання про стягнення з Відповідача пені.

В ході розгляду справи сторона позивача подала заяву про зміну предмету позову та просила стягнути з Відповідача суми депозитних вкладів, нараховані на них проценти, пеню та 3% річних.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позові та просив суд про їх задоволення. Правові підстави заявлених позовних вимог в частині стягнення з Відповідача пені зазначити не зазначив.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість, подав письмові заперечення, що долучені до матеріалів справи. Зазначив, що на підставі Постанови Національного банку України від 06.05.2014 року № 260 банки, у тому числі і Відповідача, зобов'язано припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території АР Крим і м. Севастополя та протягом місяця з дня набрання чинності вказаної постанови забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів. Рішенням Центрального банку Російської Федерації № РН-33/1 від 21.04.2014 діяльність відокремлених підрозділів Відповідача на території АР Крим і м. Севастополя також припинена. Таким чином, відокремлений підрозділ ПАТ «КБ «ПриватБанк» на території АР Крим та м. Севастополя не мав правових підстав та можливості здійснювати банківську діяльність після окупації АР Крим та м. Севастополя. В травні 2014 окупаційна влада фактично конфіскувала належне Відповідачу майну, що використовувався у діяльності відокремленого структурного підрозділу філія «Кримське РУ ПАТ «КБ «ПриватБанк», а саме, приміщень банку, банкоматів, терміналів, транспортних засобів і т.ін., що також унеможливило діяльність структурного підрозділу банку. Чинним законодавством України на Російську Федерацію, як на державу, що здійснює окупацію, покладено обов'язок з відшкодування шкоди у результаті окупації. За Федеральним Законом «Про захист інтересів фізичних осіб, що мають вклади в банках та відокремлених структурних підрозділах банків, зареєстрованих та (чи) діючих на території Республіки Крим та території міста федерального значення Севастополя» від 04.02.2014 позивач повинен звернутися до Автономної некомерційної організації «Фонду захисту вкладників» в Кримському федеральному окрузі Російської Федерації, який заміним ПАТ «КБ «ПриватБанк» за всіма зобов'язаннями Відповідача, для отримання вкладу.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

17.07.2007 між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір № SAMDN25000015021229 банківського вкладу, згідно якого сума вкладу складає 3000 євро, строк повернення вкладу - 17.07.2008 року, з можливою пролонгацією; виплата процентів, нарахованих на вклад за ставкою 7,7 % річних, здійснюється згідно з умовами Договору.

18.11.2013 між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір № SAMDN80000739240525 банківського вкладу, згідно якого сума вкладу складає 34517,84 дол. США, строк повернення вкладу - 18.02.2014 з можливою його пролонгацією; виплата процентів, нарахованих на вклад за ставкою 6,5 % річних, здійснюється згідно з умовами Договору.

18.11.2013 між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір № SAMDN80000739240723 банківського вкладу, згідно якого сума вкладу складає 30456,91 дол. США, строк повернення вкладу - 18.02.2014 з можливою його пролонгацією; виплата процентів, нарахованих на вклад за ставкою 6,5 % річних, здійснюється згідно з умовами Договору.

На підставі вказаних договорів Позивачем внесено в касу Відповідача суми у визначених розмірах, що підтверджується квитанцією від 17.07.2007 р., платіжними дорученнями від 18.11.2013 р. №№ 2944092025, 2944109695.

Відповідно до домовленостей, викладених у Договорі, Вкладник має право, зокрема: отримати Вклад та суму нарахованих процентів згідно з умовами цього Договору; виступати з ініціативою про дострокове розірвання договору.

Згідно довідки Відповідача станом на 30.04.2014 р. на рахунках Позивача згідно вищевказаних договорів наявні наступні суми: 3004,94 євро, 35301,67 дол. США, 31148,.52 дол. США.

Відповідно до ст. 95 ЦК України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила і діють на підставі затвердженого нею положення.

Таким чином, кримський філіал «Приватбанку», який прийняв грошові кошти, діяв не у власних інтересах (інтересах філії), а в інтересах юридичної особи - ПАТ КБ «Приватбанк».

Згідно ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном.

17.04.2014 Позивач звернувся до Відповідача з заявами, в яких просив припинити дію Договору № SAMDN80000739240525 від 18.11.2013 року та дію Договору № SAMDN80000739240723 від 18.11.2013 року банківського вкладу та повернути суми вкладів та нараховані на них проценти.

У відповідь на звернення позивачу надійшов лист № 20.1.0.0.0/7-20140605/3495 від 05.06.2014 року, в якому зазначалося, що відповідно до Постанови Правління НБУ від 06.05.2014 року № 260 ПАТ КБ «Приватбанк» припинив свою діяльність в Криму.

01.12.2014 представник позивача подав до Відповідача повторну заяву про розірвання договорів банківського вкладу № SAMDN25000015021229 від 17.07.2007; № SAMDN80000739240525 від 18.11.2013, № SAMDN80000739240723 від 18.11.2013, яку Відповідачем залишено без належного реагування.

Тобто, фактично позивачу було відмовлено у задоволенні його вимог щодо повернення коштів.

Суд вважає таку відмову безпідставною з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» до відносин, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово - кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг).

Частина 1 ст. 633 ЦК України дає визначення поняттю публічний договір: публічний договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 633 ЦК України умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Виходячи з вищенаведеного, вкладник за договором банківського вкладу є споживачем послуг банку (клієнт банку), зокрема у сфері залучення коштів на депозитні рахунки. Відповідно захист його прав як споживача регламентовано Законом України «Про захист прав споживачів» та відповідними нормами Цивільного Кодексу України.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК України), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Частиною 1 ст. 1058 ЦК України визначається: за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, установлених договором (п. 2.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 року № 516 (далі - Положення від 03.12.2003 р. № 516).

Згідно ч. 1 ст. 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 1060 ЦК України, банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Згідно п. 1.2. Положення від 03.12.2003 р. № 516, договір банківського вкладу (депозиту) укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу (вклад (депозит) на вимогу) або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад (депозит).

За договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором (абз. 2 п. 3.3. Положення від 03.12.2003 р. № 516).

За умовами Договорів вкладу, у разі порушення Сторонами умов договорів вони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

В силу приписів ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Умовами Договорів банківського вкладу № SAMDN25000015021229 від 17.07.2007; № SAMDN80000739240525 від 18.11.2013, № SAMDN80000739240723 від 18.11.2013, укладеними між сторонами передбачена можливість зняття коштів з Вкладного рахунку у будь-який момент протягом всього строку дії Договору (без обмежень щодо кількості операцій та суми операції).

Тобто, внесений позивачем Вклад відповідно до вказаних Договорів є вкладами на вимогу. Отже, Банк зобов'язаний повернути Позивачу кошти протягом усього строку дії Договору в будь-який момент на її вимогу.

Вимога про повернення коштів позивачем, як зазначалося вище, була направлена до Банку, проте останній свої зобов'язання щодо повернення коштів не виконав.

У справі Zolotas проти Греції (No 2) Європейський суд з прав людини зазначив наступне:

«Суд зазначає, що на підставі ст. 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом.

Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави».

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відмовляючись повернути кошти, які належать на праві власності позивачу, відповідач порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка у відповідності до ст. 5 цього ж протоколу, є додатковою статтею Конвенції.

Таке порушення виявилося в наступному:

У ст. 1 Протоколу №1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Цей же принцип закріплено і в ст. 41 Конституції України.

Але, в порушення цих норм, позивач позбавлений права користуватися своїм майном. В даному випадку його майном є грошові кошти, які Банк отримав від позивача на умовах строковості та платності, та до цього моменту не повернув.

Частина 1 ст. 1061 ЦК України визначає, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Абзацом 1 п. 3.5. Положення від 03.12.2003 року № 516 встановлено, що проценти на банківський вклад (депозит) виплачуються вкладникові на його вимогу відповідно до строків, визначених у договорі банківського вкладу (депозиту).

Відповідно до абз. 2 п. 1.6. Положення від 03.12.2003 року № 516, банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника - в іншій іноземній чи в національній валюті.

Згідно розрахунку сторони позивача за договором банківського вкладу № SAMDN25000015021229 від 17.07.2007 сума вкладу та нарахованих процентів за його користування становить 3168,57 євро, три проценти річних від простроченої суми - 87,94 євро; за договором банківського вкладу № SAMDN80000739240525 від 18.11.2013 сума вкладу та нарахованих процентів за його користування становить 36057,43 дол.США, три проценти річних від простроченої суми - 998,65 дол. США; за договором банківського вкладу № SAMDN80000739240723 від 18.11.2013 сума вкладу та нарахованих процентів за його користування становить 31815,37 дол. США, три проценти річних від простроченої суми - 881,16 дол. США.

Даний розрахунок стороною Відповідача не заперечувався.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Оскільки, Банком взяті на себе договірні зобов'язання за укладеними з позивачем договорами не виконані, а тому, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню кошти за Договорами банківського вкладу та нараховані відповідно до їх умов відсотки.

Якщо банк своєчасно не повернув суму банківського вкладу, як зазначено в ст.ст. 1058, 1060 ЦК України, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, в якій зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку сторони позивача за договором банківського вкладу № SAMDN25000015021229 від 17.07.2007 сума вкладу та нарахованих процентів за його користування становить 3168,57 євро, три проценти річних від простроченої суми - 87,94 євро; за договором банківського вкладу № SAMDN80000739240525 від 18.11.2013 сума вкладу та нарахованих процентів за його користування становить 36057,43 дол.США, три проценти річних від простроченої суми - 998,65 дол. США; за договором банківського вкладу № SAMDN80000739240723 від 18.11.2013 сума вкладу та нарахованих процентів за його користування становить 31815,37 дол. США, три проценти річних від простроченої суми - 881,16 дол. США.

Даний розрахунок стороною Відповідача не заперечувався.

Враховуючи те, що відповідач в установлений строк не повернув позивачу суму банківського вкладу, суд приходить до висновку про невідповідність дій банку вимогам закону та умовам укладеного з ним договору.

Отже, суд дійшов до висновку, що заявлений позивачем позов щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу по банківським вкладам, з урахуванням 3 % річних від простроченої суми підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Оскільки, стороною позивачу на зазначено правових підстав заявлених ним позовних вимог про стягнення з відповідача пені, суд дійшов висновку про безпідставність таких вимог і відмовляє в їх задоволенні.

Згідно ст. 56 Закону України «Про Національний банк України», нормативно-правові акти Національного банку України видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» територія Автономної Республіки Крим визначена як тимчасово окупована територія України.

З метою забезпечення стабільності грошової одиниці України, захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків України, запобігання та уникнення ризиків у діяльності банків, беручи до уваги Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», Декларацію Верховної Ради України від 20 березня 2014 року № 1139-VII «Про боротьбу за звільнення України», Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим та тимчасово окупованій території України», враховуючи неможливість здійснювати Національним банком України банківське регулювання та банківський нагляд, валютний контроль і державний фінансовий моніторинг за діяльністю окремих банків та відокремлених підрозділів банків, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, а також неможливість виконання такими банками та відокремленими підрозділами банків вимог Законів України «Про банки і банківську діяльність», ";Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинних шляхом, або фінансування тероризму", Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", інших нормативно-правових актів Національного банку України, що свідчить про здійснення ними ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи кредиторів, у тому числі інших банків, правлінням Національного банку України прийнято постанову від 06 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя».

Відповідно до п. 5 вказаної постанови банки, у тому числі й ПАТ КБ "ПриватБанк", зобов'язані припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.

Щодо посилання Відповідача на постанову правління Національного банку України №260 від 06.05.2014 року та Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», на які він посилається як на правомірність своїх дій, суд зауважує наступне.

Вказаний акт є підзаконним, а дія вказаного закону, не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання ним умов договорів банківського вкладу та повернення депозитів за ними та суперечить ст.ст. 1058-1065,1066-1076 ЦК України та умовам укладених раніше сторонами договорів банківського вкладу. Крім того, в зазначеній Постанові НБУ не вказано про неповернення вкладів, або «Замороження» рахунків клієнтів банків.

Також не заслуговують на увагу заперечення Відповідача, що Позивач повинен звернутися до Автономної некомерційної організації «Фонду захисту вкладників» в Кримському федеральному окрузі Російської Федерації для отримання вкладу, оскільки позивач є громадянином України і відповідно до укладених сторонами договорів банківського вкладу ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов'язувався по закінченню строку дії договорів повернути йому банківські вклади.

Оскільки при пред'явленні позову позивач був звільнений від сплати судового збору, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то відповідно до ст. 88 ЦПК України судовий збір компенсується за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст. ст. 15, 16, 509, 526, 625, 633, 1058, 1060, 1061, 1066, 1068 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. ст. 10, 11, 27, 31, 57, 60, 79, 88, 209, 212-215,224-226 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення коштів - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу № SAMDN25000015021229 від 17.07.2007 грошові кошти в розмірі 3255,61 євро, що еквівалентно 82008,82 грн.; за договором банківського вкладу № SAMDN80000739240525 від 18.11.2013 грошові кошти в розмірі 37056,08 дол. США, що еквівалентно 819680,49 грн.; за договором банківського вкладу № SAMDN80000739240723 від 18.11.2013 грошові кошти в розмірі 32696,53 дол. США, що еквівалентно 723247,24 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави суму судового збору в розмірі 3654,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається Апеляційному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.

Суддя Х.А. Гладун