Рішення № 44862914, 11.06.2015, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/12078/14-ц

провадження № 2/753/334/15

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2015 р.Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Сирбул О.Ф.

при секретарі Борисові М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу та трьох відсотків річних та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус КМНО Сень-Силка Ірина Валеріївни про визнання договорів позики та іпотеки недійсним,

встановив:

У червні 2014 року ОСОБА_2 (надалі по тексту позивач) звернулась до суду з позовом про стягнення боргу до ОСОБА_3 (надалі по тексту - відповідач).

В ході судового розгляду позивач уточнила свої позовні вимоги та остаточно просила суд стягнути з ОСОБА_3 суму боргу в розмірі 634 500,00 грн. та три відсотки річних в розмірі105 083,63 грн.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що між нею та ОСОБА_3 04 червня 2009 року було укладено Договір позики, позивачка передала у відповідності до договору грошові кошти, але на сьогоднішній день грошові кошти їй не повернуті, а її вимоги про повернення боргу проігноровані відповідачем.

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 де є треті особи про визнання договору позики та іпотечного договору недійсними.

У зустрічному позові ОСОБА_3 просила прийняти зустрічний позов до спільного розгляду з позовом ОСОБА_2, визнати недійсними Договір позики від 04 червня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та Іпотечний договір від 04 червня 2009 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 23.04.2015 р. прийнято зустрічний позов ОСОБА_3 до розгляду в одному провадженні з позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу та трьох відсотків річних.

В судовому засіданні позивач по первісному позову ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_6 позовні вимоги первісного позову підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі, у задоволені зустрічного позову просили відмовити. Позивачка окремо зазначила, що грошові кошти передавались особисто ОСОБА_3 в повному обсязі та на сьогоднішній день грошові кошти не повернуті навіть частково.

Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 - ОСОБА_7 в судовому засіданні у задоволені первісного позову просив відмовити, а зустрічний позов - задовольнити у повному обсязі. Окремо, представник зазначив, що ОСОБА_3 грошових коштів від ОСОБА_2 ніколи не отримувала, вони з нею не знайомі, ніколи не спілкувалися, а грошові кошти в позику отримав ОСОБА_4.

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сень-Силка Ірина Валеріївна в судове засідання не з'явилась, про розгляд справи повідомлялась належним чином.

В судовому засіданні третя особа ОСОБА_4 заперечував проти задоволення первісного позову, зустрічний позов просив задовольнити в повному обсязі. Зазначив, що за Договором позики від 04 червня 2009 року грошові кошти були отримані особисто ним в повному обсязі та вони вже повернуті у передбачений договором строк, а відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 не має жодного відношення до цих зобов'язань.

Вислухавши пояснення та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали цивільної справи, судом встановлено наступні обставини.

04 червня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено Договір позики, який посвідчено нотаріусом Сень-Силкою Ірина Валеріївна, зроблено запис в реєстрі № 1857 (а.с. 6 ).

Відповідно до п. 1 Договору позики від 04 червня 2009 року позикодавець передала у власність Позичальникові, а Позичальник отримала від Позикодавця гроші в сумі 231 000 (двісті тридцять одна тисяча) грн. 00 коп. (еквівалент 30 000,00 (тридцять тисяч) доларів США 00 центів за комерційним курсом за домовленістю сторін, за яким 100,00 доларів США = 770,00 грн.).

Відповідно до п. 2 Договору позики від 04 червня 2009 року договір позики є безпроцентним, остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше четвертого грудня дві тисячі десятого року, виконання зобов'язання за договором має бути здійснено готівкою за місцем проживання Позикодавця або за іншою адресою, вказаною Позикодавцем.

Разом з тим, 04 червня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено Іпотечний договір, який посвідчено нотаріусом Сень-Силкою Ірина Валеріївна, зроблено запис в реєстрі № 1857 (а.с. 7-8).

Згідно п. 1.1. Іпотечного договору від 04 червня 2009 року Іпотекодавець (ОСОБА_3.) передав в іпотеку Іпотекодержателю (ОСОБА_2.) у якості забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за Договором позики, посвідченим Сень-Силкою І.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 04 червня 2009 року за реєстровим № 1857 укладеним між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем наступне нерухоме майно, а саме: квартиру НОМЕР_1, що складається з 2-х кімнат, загальною площею 44,00 (сорок чотири цілих) метрів квадратних та житловою площею 28,60 (двадцять вісім цілих шістдесят сотих) метрів квадратних, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Позовні вимоги, викладені в первісному позові частково підтверджуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами, зокрема, судом встановлено факт надання у позику грошових коштів у сумі 231 000 (двісті тридцять одна тисяча) грн. 00 коп., але суд приходить до висновку, що у їх задоволенні має бути відмовлено у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Разом з тим позовні вимоги щодо стягнення грошових коштів з відповідним перерахунком за офіційним курсом НБУ в еквіваленті 30 000,00 доларів США є безпідставними, а тому не підлягають задоволенню з огляду на положення ст. 1049 ЦК України.

Згідно з ст. 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

6. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Твердження відповідача за первісним позовом про те, що Договір позики від 04 червня 2009 рокубуло укладено без її вільного волевиявлення, не у відповідності до внутрішньої волі та без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином не підтвердилися в ході судового розгляду.

Тому, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом має бути відмовлено, у зв'язку з відсутністю підстав визнання Договору позики від 04 червня 2009 року та Іпотечного договору від 04 червня 2009 року недійсними.

Згідно з вимогами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов Договору та вимог Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.ст. 1046, 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В ході судового розгляду відповідачем за первісним позовом було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, в якому вона просила у позові ОСОБА_2 відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності (68-69).

Разом з тим, позивачкою за первісним позовом було заявлено клопотання про відновлення пропущеного строку позовної давності (а.с. 85-87). Як на підставу відновлення строку позивач посилається на той факт, що строк позовної давності було подовжено за спільною домовленістю сторін до грудня 2013 року та просить застосувати ст. 259 ЦК України щодо зміни тривалості позовної давності.

Позивач за первісним позовом, як на підставу відновлення строку посилається на той факт, що строк позовної давності було подовжено за спільною домовленістю сторін до грудня 2013 року та просить застосувати ст. 259 ЦК України щодо зміни тривалості позовної давності.

Судом встановлено, що Договір позики від 4 червня 2009 року укладався в нотаріальній формі.

У відповідності до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

З огляду на те, що Договір позики від 4 червня 2009 року укладався в нотаріальній формі, зміни до нього мали вноситися в такій самій формі.

Судом встановлено, що жодних змін, в тому числі змін строку повернення позики, до Договору позики від 4 червня 2009 року не вносилось.

У відповідності до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Твердження позивача на факт усної домовленості з відповідачем про повернення боргу до грудня 2013 року не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Згідно з частиною 1 ст. 259 ЦК України договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

В матеріалах справи відсутні жодні докази на підтвердження факту збільшення позовної давності у відповідності до положення ч. 1 ст. 259 ЦК України.

Стаття 257 Цивільного Кодексу України встановлює загальну позовну давність у 3 роки.

Згідно зі ст. 261 Цивільного Кодексу України вказує на те, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У відповідності до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

В ході розгляду справи позивачем не надано жодного доказу про визнання боргу відповідачем та щодо існування домовленості про подовження строку виконання зобов'язання.

Судом встановлено, що підстави зупинення або переривання перебігу позовної давності, передбачені ст.ст. 263, 264 Цивільного кодексу України відсутні.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що строк позовної давності сплив 05 грудня 2013 року, а з позовом позивач за первісним позовом звернулася тільки червні 2014 року.

Про факт спливу строку позовної давності було або мало бути відомо позивачці, оскільки положеннями нотаріально посвідченого Договору чітко передбачено дату остаточного повернення позики - 04 грудня 2010 року.

Таким чином, враховуючи всі викладені обставини суд приходить до висновку, що строк позовної давності сплив 05 грудня 2013 року, тому клопотання відповідача за первісним позовом про застосування строків позовної давності має бути задоволено. В свою чергу, у задоволенні клопотання позивача за первісним позовом про відновлення пропущеного строку позовної давності має бути відмовлено.

У відповідності до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

На підставі ст.ст. 203, 215, 257, 259, 261, 263, 264, 267, 625, 654,1046, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 15, 60, 208, 209, 214, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу та трьох відсотків річних - відмовити.

У задоволені зустрічного позовуОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус КМНО Сень-Силка Ірина Валеріївни про визнання договорів позики та іпотеки недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було проголошено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: