Рішення № 44856870, 10.06.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 211/1398/15-ц 22-ц/774/1113/К/15

Справа №211/1398/15-ц Головуючий в І інстанції

Провадження 22-ц\774\1113\К\15 Бардін О.С.

Категорія № 27(4) Доповідач - Барильська А.П.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Ляховської І.Є.,

при секретарі: Трофименко О.О.,

за участю: позивача ОСОБА_2, відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 10 квітня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу та процентів за договором позики, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення боргу та процентів за договором позики.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначив, що згідно розписки від 08 липня 2014 року відповідачі взяли у нього в борг грошові кошти в розмірі 30000 гривень, що у доларовому еквіваленті складало 2500 доларів США, сроком на 6 місяців під 5 % місячних, які зобов'язалися повернути у вказаних строк або достроково. При цьому в момент передачі коштів сторони домовились про повернення боргу у такій же сумі доларів при діючому курсі на день повернення боргу. Однак відповідачі сплатили позивачу лише відсотки за користування його грішми за неповних 3 місяці (4000 гривень), гроші в обумовлений строк не повернули.

У зв'язку з наведеним позивач просив суд стягнути з відповідачів суму боргу у розмірі 58648,72 грн. та проценти за користування коштами за 5 місяців у розмірі 7500 грн.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 10 квітня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 борг за договором позики в сумі 30000 гривень та з кожного з відповідачів окремо на користь позивача по 150 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі. Крім того, позивач в апеляційній скарзі просить в рахунок погашення суми боргу звернути стягнення на майно відповідачів.

Зокрема, позивач посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідачі згідно розписки отримали від позивача у борг 30000 грн., оскільки у розписці визначено, що позика взята ними не в гривневому еквіваленті, а у гривні з визначенням грошового еквіваленту в доларах США. При ухваленні рішення, на думку апелянта, судом першої інстанції не взято до уваги знецінення грошової одиниці - гривні, майже у 2 рази. На день укладення договору позики встановлений НБУ курс долара США складав 11,71 грн. за 1 долар США, тобто доларовий еквівалент позиченої суми у розмірі 30000 грн. становив 2561,41 доларів США. На момент розгляду справи у суді першої інстанції встановлений НБУ курс долара США складав 23,45 грн. за один долар США, тобто, на думку апелянта, відповідачі згідно розписки повинні повернути йому борг у сумі 60058,66 грн.

Крім того, апелянт зазначив, що судом першої інстанції безпідставно з посиланням на ч.2 ст.1048 ЦК України відмовлено йому у стягненні з відповідачів процентів за користування грошовими коштами, оскільки сума позики згідно розписки перевищує 50-кратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. При тому, що відповідачі сплатили позивачеві проценти тільки за неповних три місяці, то, на думку апелянта, вони заборгували йому проценти ще за 6 місяців у сумі 9000 грн.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що згідно розписки від 08.07.2014 року відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 взяли у позивача ОСОБА_5 в борг грошові кошти в розмірі 30 000 гривень, що в еквіваленті у доларах США при курсі на момент отримання грошових коштів складає 2500 доларів США, сроком на 6 місяців під 5 % у місяць. Відповідачі зобов'язалися повернути позивачу в указаний строк або достроково, не пізніше 2х тижнів після пред'явлення позивачем вимоги, кошти у гривні у сумі, що в еквіваленті складає 2500 доларів США по курсу долара на момент повернення боргу.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що в обумовлений у розписці строк відповідачі йому грошові кошти не повернули, у зв'язку з чим, просив суд стягнути з них суму боргу у розмірі 58648,72 грн. та 5% у місяць 5 місяців у розмірі 7500 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі згідно розписки від 08.07.2014 року взяли в борг у позивача та своєчасно не повернули 30000 грн. та, що вказаний договір є безоплатним в розумінні ст. 1048 ЦК України, тому вимоги позивача щодо стягнення суми боргу в еквіваленті до доларів США та процентів за користування коштами задоволенню не підлягають.

Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов*язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов*язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов*язку. Зобов*язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов*язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов*язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст. 1047 передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов*язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов*язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно розписки від 08.07.2014 року відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 взяли у позивача ОСОБА_5 в борг грошові кошти в розмірі 30 000 гривень, що в еквіваленті у доларах США при курсі на момент отримання грошових коштів складає 2500 доларів США, сроком на 6 місяців під 5 % у місяць. Відповідачі зобов'язалися повернути позивачу в указаний строк або достроково, не пізніше 2х тижнів після пред'явлення позивачем вимоги, кошти у гривні у сумі, що в еквіваленті складає 2500 доларів США по курсу долара на момент повернення боргу.

В обумовлений у розписці строк, та станом на момент звернення до суду з позовом відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позивачу ОСОБА_2 борг не повернули.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (частина перша стаття 192 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з частиною третьою статті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Відтак, у національній валюті України підлягають стягненню і інші складові грошового зобов'язання, передбачені, зокрема, у статті 1048 ЦК України, та при застосуванні статті 625 ЦК України.

Матеріалами справи встановлено, що, складаючи 08.07.2014 року розписку, сторони обумовили, що сума боргу, яку отримали від позивача відповідачі, у розмірі 30000 грн., у еквіваленті на момент складання розписки становить 2500 доларів США. Відповідачі зобов'язалися повернути позивачу грошові кошти у тій же сумі доларового еквіваленту станом на момент їх повернення.

У зв'язку з чим, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача суми боргу є правильним.

Однак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що сума боргу не підлягає стягненню у розмірі, еквівалентному долару США на час ухвалення рішення.

У зв'язку з чим, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.

Відповідно до витягу з офіційного сайту Національного Банку України, офіційний курс долара США станом на момент ухвалення рішення 10.04.2015 року складав 2343,5369.

У зв'язку з чим, колегія суддів вважає за необхідне позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення суми боргу задовольнити частково та стягнути солідарно з відповідачів на його користь борг у сумі 58588,42 грн., виходячи з розрахунку: 2500 доларів США х 2343,5369 = 58588,42 грн.

Колегія суддів не погоджується з розрахунком суми боргу в розмірі 60058,66 грн., наданим позивачем, оскільки відповідно до розписки від 08.07.2014 року сторони обумовили, що 30000 грн. станом на момент складання розписки становить 2500 доларів США, а не 2561,41 доларів США, як зазначає позивач.

За змістом статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України лише в тому разі, якщо договором не встановлено інші умови.

Як вбачається з матеріалів справи, у розписці від 08.07.2014 року позивач та відповідачі погодили сплату 5 процентів у місяць за користування коштами.

Виходячи з меж позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з відповідачів процентів за 5 місяців у сумі 7500 грн., колегія суддів погоджується з розрахунком позивача (30000:0,05х5=7500) та приходить до висновку про їх обґрунтованість і наявність правових підстав для їх задоволення.

Колегією суддів не береться до уваги розрахунок суми процентів позивача в апеляційній скарзі за 6 місяців, оскільки позовні вимоги протягом розгляду справи у суді першої інстанції ним не уточнювалися.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню та на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та стягнення солідарно з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь позивача згідно розписки від 08.07.2014 року суми боргу у розмірі 58588,42 грн. та 5% у місяць за користування коштами протягом п'яти місяців, що складає 7500 грн. в іншій частині позову ОСОБА_2 слід відмовити.

На підставі ст.88 ЦПК України на користь позивача підлягає стягненню судовий збір з відповідача ОСОБА_3 у сумі 495,66 грн. та з відповідача ОСОБА_4 у сумі 495,66 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково

Рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 10 квітня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу та процентів за договором позики задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 58588,42 грн. та проценти за договором позики у сумі 7500 грн., а всього - 66088,42 грн.

В іншій частині позову ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_2 судовий збір з ОСОБА_3 у сумі 495,66 грн. та з ОСОБА_4 - у сумі 495,66 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: