Ухвала суду № 44849889, 11.06.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 529/298/15-ц Номер провадження 22-ц/786/1706/15Головуючий у 1-й інстанції Щабельська І. В. Доповідач ап. інст. Буленко О. О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді: Буленка О.О.

суддів: Бондаревської С.М., Дорош А.І.

при секретарі: Ачкасовій О.Н.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою начальника юридичного відділу Публічного акціонерного товариства " Марфін Банк"- Кульбачинського О.Я.

на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 15 квітня 2015 року

по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства " Марфін Банк" до Публічного акціонерного товариства " Банк " Фінанси та Кредит", ОСОБА_3, Приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Дубової Тетяни Володимирівни, Реєстраційої служби Диканського районного управління юстиції про визнання договору іпотеки недійсним,-

В С Т А Н О В И Л А :

Публічне акціонерне товариство «МарфінБанк» звернулось до суду із позовом , в якому прохає визнати недійсним договір іпотеки № З-72-2006, укладений 27 вересня 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю « Банк « Фінанси та Кредит» та фізичною особою підприємцем ОСОБА_3. В обґрунтування позову зазначив, що в рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 00314/Р від 27.06.2008 р. між ПАТ « МАРФІНБАНК» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № 00772/СР, посвідчений 20 серпня 2008 року. В свою чергу, відповідач прийнявши у власність іпотечне майно, з порушенням вимог п.3 ст.37 Закону України « Про іпотеку» та п.9 ст.16 Закону України « Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно і їх обтяжень, порушив права та законні інтереси ПАТ « МАРФІНБАНК» як іпотекодержателя предмету іпотеки.

Рішенням Диканського районного суду м. Полтавської області від 15 квітня 2015 року у задоволені позову Публічного акціонерного товариства " Марфін Банк" до Публічного акціонерного товариства " Банк " Фінанси та Кредит", ОСОБА_3, Приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Дубової Тетяни Володимирівни, Реєстраційої служби Диканського районного управління юстиції про визнання договору іпотеки недійсним- відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

З вказаним рішенням не погодився позивач, в зв'язку з чим його представник подав на нього апеляційну скаргу, вказуючи на порушення місцевим судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги вказав, що судом не було враховано, що, ПАТ « Фінанси та Кредит» зареєструвало право власності на предмет іпотеки при відсутності відповідної оцінки, чим було порушено вимоги ст. 37 ЗУ « Про іпотеку». Крім того, апелянтом було зазначено, що відповідачем ПАТ « Фінанси та Кредит не було повідомлено ПАТ « МАРФІН БАНК» про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В своїх запереченнях на апеляційну скаргу, представник ПАТ « Фінанси та Кредит» вказав, що апелянтом не наведено жодних підстав для визнання договору іпотеки № 3-72-2006 від 27.09.2006 року недійсним, не вказує, які обставини тягнуть за собою його недійсність, та яке взагалі відношення ПАТ « МарфінБанк» має до цього договору.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Так, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач Банк « Фінанси та Кредит» у встановленому законом порядку звернув стягнення на предмет іпотеки та зареєстрував право власності на нього не порушуючи прав позивача, оскільки має вищий пріоритет над іпотекою позивача, як іпотекодержателя другої черги.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з наступних підстав.

Так судом було встановлено, що на забезпечення виконання кредитного договору № К-72-2006 від 27 вересня 2006 року між ПАТ « Банк « Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 27 вересня 2006 року був укладений договір іпотеки № 3-72-2006, посвідчений приватним нотаріусом Дубовою Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2349. Також між вказаними сторонами 21 вересня 2007 року та 21 листопада 2012 року було укладені додаткові угоди до оспорюваного договору іпотеки.

Як вбачається з вищевказаного договору іпотеки та додаткових угод до нього, ОСОБА_3 як іпотекодавець передав ПАТ « Банк « Фінанси та Кредит» як іпотеко держателю належне йому нерухоме майно - нежитлову будівлю - літ А-3, сарай - літ. Б-1, вбиральню - літ В.-1, металеву огорожу № 1 та № 2, замощення, асфальт № 3 та земельну ділянку площею 5612 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1, що належали йому на підставі договору купівлі - продажу від 26 вересня 2004 року та на підставі Державного акта про право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_1, виданого 17 червня 2005 року./ а.с. 17-19, 20,21/.

Пунктом 6.4.3 договору іпотеки передбачено право Банку як іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства України у разі, коли в момент настання терміну виконання зобов'язань, забезпечених іпотекою за цим договором, вони не будуть виконані чи будуть виконані неналежним чином.

Пуктом 9.3.1 договору іпотеки визначено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки згідно із застереженням про задоволення вимог шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»

В свою чергу, 27 червня 2008 року між позивачем та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 00314/Р та в забезпечення його виконання 20 серпня 2008 року між вказаними сторонами договір іпотеки за № 00772-СР, відповідно до якого ОСОБА_3 на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором передав позивачеві, як іпотеко держателю, нерухоме майно - будівлю - літ А-3, сарай - літ. Б-1, вбиральню - літ В.-1, металеву огорожу № 1 та № 2, замощення, асфальт № 3 та земельну ділянку площею 5612 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 / а.с. 30 -34/.

Відповідно до ч.7 ст. 3 Закону України « Про іпотеку» пріоритет права іпотеко держателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмету іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають до задоволення згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Згідно ст. 13 Закону України «Про іпотеку» при зверненні стягнення на нерухоме майно, що є предметом декількох іпотек, вимоги кожного наступного іпотеко держателя задовольняються після повного задоволення вимог кожного попереднього іпотеко держателя згідно з пріоритетом та розміром цих вимог.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що предмет іпотеки ОСОБА_3 був переданий у наступну іпотеку ВАТ « Морський транспортний банк», отже іпотека ПАТ « Банк « Фінанси та Кредит» виникла раніше за іпотеку ВАТ « Морський транспортний Банк», а тому вимоги ПАТ « Банк « Фінанси та Кредит» на предмет іпотеки мають вищий пріоритет над вимогами ВАТ « Морський транспортний банк».

Отже, встановивши, що ПАТ « Банк « Фінанси та Кредит» задовольнило свої вимоги за кредитним договором шляхом прийняття у власність вищевказаного предмету іпотеки за Іпотечним договором № 3 - 72- 2006 від 27.09.2006 року, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що відповідач скористався своїм переважним правом як іпотекодержатель першої черги та своїми діями не порушив права позивача.

Крім того, статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Отже, підставою недійсності правочину за ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є суперечність саме змісту правочину нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства з огляду на те, що змістом правочину є відповідні його виду умови.

Доводи апелянта зводяться до порушення процедури виконання звернення на іпотечне майно відповідачем та неотриманням останнім вимог ст. 38 Закону України « Про іпотеку», однак вони не ґрунтуються на законі оскільки, правила вказаної статі є обов'язковими при продажі предмету іпотеки, а не передачі права власності на предмет іпотеки іпотеко держателю.

Таким чином, колегія суддів оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, а позовні вимоги щодо визнання договору іпотеки недійсними не ґрунтуються на жодній з підстав недійсності правочину, передбачених ЦК України, а тому вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ « МарфінБанк».

Що стосується заяви Публічного акціонерного товариства « Банк « Фінанси та Кредит» про застосування строків позовної давності до позовних вимог Публічного акціонерного товариства «МарфінБанк», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів Позивача, про захист яких він просить у позові, Відповідачем не порушено, і суд відмовляє Позивачу у позові по суті в зв'язку з безпідставністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу начальника юридичного відділу Публічного акціонерного товариства " Марфін Банк"- Кульбачинського О.Я - відхилити.

Рішення Диканського районного суду Полтавської області від 15 квітня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя: ______ О.О.Буленко

Суддіі: _____ С.М.Бондаревська ____ А.І.Дорош