Ухвала суду № 44843164, 05.06.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/10719/15-ц

Провадження № 2/760/4888/15

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

05 червня 2015 року м. Київ

Суддя Солом'янського районного суду м. Києва Шевченко Л. В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група», треті особи: Приватне акціонерне товариство «Альфа-Банк», ОСОБА_2, про стягнення суми страхового відшкодування, інфляційних витрат та 3% річних,

в с т а н о в и в:

02.06.2015 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група», треті особи: Приватне акціонерне товариство «Альфа-Банк», ОСОБА_2, про стягнення суми страхового відшкодування, інфляційних витрат та 3% річних у розмірі 196 467,15 грн. на підставі договору добровільного страхування власників наземних транспортних засобів (КАСКО) № 28-2820-14-00097 від 17.09.2014.

Позовна заява не відповідає вимогам, встановленим статтею 119 ЦПК.

Зокрема, частина п'ята статті 119 ЦПК передбачає, що «до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору».

Позивач не сплатив судовий збір, оскільки вважає себе звільненим від його сплати відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Однак, висновок позивача про те, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», є неправильним.

Це випливає з правової позиції Верховного Суду України, викладеної в листі від 19.07.2011 «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування». Так, Верховний Суд України зазначає, що «стосовно поширення Закону № 1023-XII (Закон України «Про захист прав споживачів») на добровільне страхування слід зазначити таке.

Суди не вправі керуватися законодавством про захист прав споживачів при вирішенні спорів, що випливають з відносин між фізичними особами, які вступають у договірні відносини між собою з метою задоволення особистих потреб, не пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності, а також із відносин, що виникають у зв'язку із придбанням фізичною особою - підприємцем товарів, виконанням для нього робіт чи наданням послуг не для особистих потреб, а для здійснення підприємницької діяльності або у зв'язку із придбанням товарів, виконанням робіт і наданням послуг з метою задоволення потреб юридичних осіб.

Щодо майнового страхування слід зазначити таке. Закон № 1023-XII регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров'я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики.

Згідно зі ст. 1 Закону № 85/96-ВР («Закон України «Про страхування») страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. У ст. 4 цього Закону зазначено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону, і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування).

Метою страхування при укладенні договору майнового страхування є погашення за рахунок страховика ризику майнової відповідальності перед іншими особами чи ризику виникнення інших збитків у результаті страхового випадку.

Аналіз наведених норм свідчить, що відносини, які виникають з майнового страхування, не підпадають під предмет регулювання Закону № 1023-XII і положення цього Закону не застосовуються до відносин майнового страхування.

Зазначений Закон може застосовуватися, коли позивач прямо вказує на порушення норм, гарантованих цим Законом, наприклад, права на інформацію при ненаданні для ознайомлення правил страхування тощо.»

Отже, позивачу належить сплатити судовий збір у розмірі, встановленому пунктом першим частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», а саме: 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

Таким чином, розмір судового збору складає 1 964,67 грн. Реквізитами для сплати судового збору є: розрахунковий рахунок № 31212206700010, утримувач коштів ГУДКСУ у Солом'янському районі м. Києва, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38050812, банк отримувача: ГУ ДК у м. Києві, код банку отримувача (МФО) 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу 22030001; 050, «судовий збір».

Згідно з частиною першою статті 121 ЦПК «суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали».

Враховуючи вищезазначене, позовну заяву належить залишити без руху, встановивши спосіб усунення недоліків шляхом подання належного доказу сплати судового збору.

Керуючись статтями 119, 121 ЦПК, суддя

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група», треті особи: Приватне акціонерне товариство «Альфа-Банк», ОСОБА_2, про стягнення суми страхового відшкодування, інфляційних витрат та 3% річних - залишити без руху.

Надати строк для усунення недоліків - п'ять днів з дня отримання копії ухвали.

Роз'яснити, що у разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: