Рішення № 44836253, 12.03.2013, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа 1519/22549/2012

Провадження 2/521/2270/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2013 року м. Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді - Коблової О.Д.,

при секретарі - Литвиненко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи без самостійних вимог з боку відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання договору застави дійсним, визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суду м. Одесі із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору застави дійсним, визнання права власності на заставлене майно, зазначаючи, що 17.06.2010 року надав відповідачу ОСОБА_2 позику в розмірі 140000 доларів США, на строк до 20.05.2011 року. В якості забезпечення виконання виниклого зобов'язання, 10.04.2010 року між сторонами був укладений договір застави в простій письмовій формі, за умовами якого, ОСОБА_2 передає в залог, а ОСОБА_1 приймає в залог нежитлову будівлю, що розташована за адресою АДРЕСА_1. Враховуючи ту обставину, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору застави, позивач просить визнати договір застави дійсним. Крім того, враховуючи те, що за умовами укладеного договору застави, право власності переходить до заставодержателя ОСОБА_1 з моменту укладення договору, позивач просить визнати за ОСОБА_1 право власності на предмет застави - нежитлову будівлю АДРЕСА_1.

У судовому засіданні сторони надали суду підписану мирову угоду за умовами якої, ОСОБА_2 визнає, що з дати підписання мирової угоди право приватної власності на нежилу будівлю АДРЕСА_1 у складі залу автомийки належить ОСОБА_1, ОСОБА_2, на підтвердження факту передання права власності на користь ОСОБА_1 на вказане заставне нерухоме майно, невідкладно добровільно передає новому власникові ОСОБА_1 усі три комплекти ключів від нежилої будівлі АДРЕСА_1, а також, повний пакет правовстановлювальної та технічної документації на даний об'єкт нерухомого майна. Вказана мирова угода була затверджена ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 13.03.2012 року.

Проте, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20.11.2012 року ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 13.03.2012 року було скасовано, справу направлено до продовження розгляду до суду першої інстанції.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_5, представник позивача за довіреністю від 18.10.2011 року - ОСОБА_6, підтримали доводи позовної заяви, просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позову не заперечував, підтвердив обставини, викладені в позовній заяві.

Представник третьої особи ОСОБА_3 проти задоволення позову також не заперечував.

Представник третьої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_7 заперечував проти задоволення позову, надав суду письмові клопотання згідно яких зазначив, що ОСОБА_3, з відома дружини ОСОБА_2 позичив в нього значну суму грошей, яку у встановлений строк не повернув. Особистого майна, на яке б було можливим звернути стягнення в рахунок погашення боргу у позичальника немає. 18.08.2008 року ОСОБА_3 перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 придбав об'єкт нерухомого майна, розташований по АДРЕСА_1, тому зазначене приміщення належить ОСОБА_3, ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності. Крім того, надав суду заперечення, згідно яких, зазначив, що докази щодо ухилення ОСОБА_2 від нотаріального посвідчення договору застави суду не надані, а відтак підстав для визнання договору дійсним немає, у зв'язку з чим, просив відмовити в задоволенні позову.

Вислухавши учасників процесу, дослідивши докази, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 придбала у власність домоволодіння за адресою АДРЕСА_1, що складається з одного будинку під літерою "А" загальною площею 36,8 кв.м та господарських споруд, розташованих на земельній ділянці площею 132 кв.м, вартістю 21300 грн., на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 18.08.2008 року. В подальшому, площа зазначеного приміщення, внаслідок реконструкції, була збільшена, крім того зазначений будинок отримав статус нежитлового приміщення, право власності, на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02.12.2010 року право власності на реконструйоване нежитлове приміщення було визнано за ОСОБА_2 Право власності ОСОБА_2 на дане нерухоме майно зареєстровано у КП "ОМБТІ та РОН" за № 40743 в книзі № 274-122, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав № 29601445.

Судом також встановлено, що ОСОБА_2 17.06.2010 року отримала в борг від позивача ОСОБА_1 грошову суму в еквіваленті 140000 доларів США, що дорівнюється 1120000 грн. з метою будівництва автомийки за адресою АДРЕСА_1. Зазначену грошову суму, ОСОБА_2 зобов'язалась повернути у строк до 20.05.2011 р., що підтверджується розпискою ОСОБА_2 від 17.06.2010 р.

Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Аналіз частини другої статі 1047 ЦК України свідчить про те, що розписка не є різновидом договору, а є документом, що підтверджує його укладення, тому надаючи правову кваліфікацію виниклим правовідносинам, суд вважає, що між сторонами був укладений правочин, волевиявлення сторін якого закріплене в розписці, з чого суд встановив, що між сторонами був укладений договір позики, а тому між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини.

Крім того, на забезпечення боргових зобов'язань, між позивачем та відповідачем був укладений у простій письмовій формі договір застави (закладу) від 10.04.2011 року, відповідно до умов якого ОСОБА_2, як боржник-заставодавець, за згодою чоловіка ОСОБА_3, передала у заставу /заклад/, а ОСОБА_1, як кредитор-заставодержатель, прийняв у заставу нежилу будівлю АДРЕСА_1 загальною площею 101,7 кв.м, у складі залу автомийки на три поста (літера Д) площею 85,2 кв.м, санвузла (літера а) площею 2,8 кв.м, підсобного приміщення (літера а1) площею 7,9 кв.м, технічного приміщення (літера б) площею 5,8 кв.м. Вартість предмету застави (закладу) оцінено сторонами у 800000 (вісімсот тисяч) грн. За умов даного договору застави, право власності на предмет застави переходить до заставодержателя ОСОБА_1 з моменту укладання договору.

Судом, з пояснень ОСОБА_2, встановлено, що ОСОБА_2 витратила отримані в борг від ОСОБА_1 грошові кошти на реконструкцію нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1, при цьому, борг не повернула. Позивач ОСОБА_1 неодноразово зверталась до ОСОБА_2 з пропозицією щодо повернення боргу, або нотаріального посвідчення укладеного правочину застави (закладу), але ОСОБА_2 ухилялася від повернення боргу та від нотаріального посвідчення договору застави (закладу), що вона й підтвердила в судовому засіданні.

Оскільки обставини визнані сторонами, які беруть участь у справі є преюдиціальними фактами, суд вважає ці обставини доведеними, та відхиляє заперечення третьої особи в цієї частині.

Надаючи оцінку щодо правомірності укладення договору застави, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 577 ЦК України якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, проте відповідно до частини другої зазначеної статті, застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 220 ЦК якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до п. 13 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК ( 435-15 ) не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Оскільки законодавчі вимоги щодо реєстрації застави розповсюджуються виключно щодо реєстрації предмета застави, а не самого правочину, суд вважає, що зазначений договір може бути визнаний дійсним.

Відповідно до ч.1 ст.574 ЦК України, застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

У судовому засіданні, зокрема з пояснень сторін, встановлено, що для врегулювання цивільно-правового спору, ОСОБА_2 08.03.2012 року передала на користь ОСОБА_1, предмет застави - нежитлову будівлю за адресою АДРЕСА_1. На підтвердження факту передання предмету застави відповідач добровільно передала ОСОБА_1 три комплекти ключів від спірної будівлі, а також правовстановлювальну документацію. Сторонами також не заперечувалось, що на час розгляду справи фактичним власником даного об'єкту нерухомого майна є позивач ОСОБА_1, який протягом року користується даним майном на власний розсуд та особисто виконує усі обов'язки власника.

Відповідно до ст.585 ч.2 ЦК України, якщо предмет застави відповідно до договору або закону повинний перебувати у володінні заставодержателя, право застави виникає з моменту передання йому предмета застави.

Відповідно до ст. 589 ч.1 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ст.572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна.

Таким чином, позивач має право на задоволення своїх вимог шляхом визнання за ним право власності на спірну будівлю, що фактично за правовими насдіками кореспондує засобу захисту порушеного права - зверненню стягнення на предмет застави.

Надаючи оцінку запереченням третьої особи ОСОБА_4, судом встановлено наступне. Так, між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, ОСОБА_2 виник спір, у зв'язку з тим, що ОСОБА_4 надав ОСОБА_3 позику в розмірі 718065 гривень, однак останній всупереч укладеному договору зазначену грошову суму не повернув. Пред'явивши вимоги й до ОСОБА_2, ОСОБА_4 керувався в тим, що на момент укладення договору позики, боржник ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 Однак, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 листопаду 2012 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_1, ПАТ "УкрСиббанк", про стягнення боргу за договором позики, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 борг в грошовій формі. Однак, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення в солідарному порядку боргу - відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 14.02.2013 року, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 15.11.2012 р., встановлено, що договір позики був укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 без присутності ОСОБА_2 та відповідно до розписки відповідач ОСОБА_2 не є стороною спірного договору та в розписці не зазначено про солідарний обов'язок. Факт перебування відповідачів на час укладення договору позики у шлюбі не є безумовною підставою для відповідальності, у зв'язку з чим, на ОСОБА_2 не покладається обов'язок виконання договору, що виключає, як наслідок, її солідарний обов'язок з боржником та її відповідальність за зобов'язаннями ОСОБА_3 як відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ.

Таким чином, суд вважає, що при задоволенні позову, права ОСОБА_4 жодним чином не зачіпаються, а відтак його заперечення не приймаються судом до уваги.

Судом встановлено, що при подачі позову, позивач сплатив судовий збір у розмірі 3240 гривень, що підтверджується квитанцією № 80290525 від 15.02.2012 року.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

За таких обставин, враховуючи принцип обов'язковості виконання зобов'язання, принцип недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання, суд задовольняє позов, стягує з відповідача суму сплаченого судового збору.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 88, 174, 209, 212 - 215, 224-226 ЦПК України, ст. ст. 16, 526, 572, 574, 585, 589, 1048 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи без самостійних вимог з боку відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання договору застави дійсним, визнання права власності задовольнити у повному обсязі.

Визнати дійсним договір застави (закладу) від 10.04.2010 року, укладений між відповідачем ОСОБА_2, як боржником - заставодавцем, за згодою чоловіка ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_1, як кредитором - заставодержателем предметом якого є нежитлова домобудівля АДРЕСА_1, загальною площею 101,7 кв.м., у складі залу автомийки на три поста (літера Д) площею 85,2 кв.м., санвузла (літера а) площею 2,8 кв.м., підсобного приміщення (літера а1), площею 7,9 кв.м., технічного приміщення (літера б), площею 5,8 кв.м., вартістю 800000 (вісімсот тисяч) гривень з моменту укладення.

Визнати з ОСОБА_1 право власності на предмет застави нежилу домобудівлю АДРЕСА_1 загальною площею 101,7 кв.м., у складі залу автомийка на три поста (літера Д) площею 85,2 кв.м., санвузла (літера а) площею 2,8 кв.м., підсобного приміщення (літера а1), площею 7,9 кв.м., технічного приміщення (літера б), площею 5,8 кв.м., вартістю 800000 (вісімсот тисяч) гривень, з моменту укладення договору застави (закладу).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3240 (три тисячі двісті сорок) гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Одеської області через Малиновський районний суд м. Одеси протягом десяті днів з дня проголошення.

Суддя Коблова О.Д.