Ухвала суду № 44833937, 08.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" червня 2015 р. м. Київ К/9991/16662/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012

у справі № 2а-1670/4927/11

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві від 27.05.2011 № 0001321703 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 21233,75 грн., в т.ч. 16987 грн. основного платежу та 4246,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012, в задоволенні позову відмовлено.

ФОП ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи такі вимоги тим, що обставини щодо вчинення позивачем порушень не підтверджено належними доказами, а ґрунтуються на припущеннях.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 27.05.2011 № 0001321703 податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 21233,75 грн., в т.ч. 16987 грн. основного платежу та 4246,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки документальної позапланової невиїзної перевірки за період з 01.10.2009 по 31.12.2009, викладені в акті від 12.05.2011 № 4063/1703/НОМЕР_2, про порушення п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

В обґрунтування вчинення позивачем вказаних порушень податковий орган вказує на те, що позивачем включено до складу податкового кредиту за жовтень-грудень 2009 року податок на додану вартість за операціями з ТОВ «Леміш торг» з придбання ремонтних робіт в сумі 70578 грн. та за операціями з ТОВ «Інтелкоп-МВ» з придбання дверей броньованих в кількості 3 штук в загальній сумі 31344 грн., які на думку відповідача, вчинені без мети досягнення економічного ефекту та є такими, що не мають реального характеру.

Висновки про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ «Леміш торг» обґрунтовані відповідачем таким:

- Подільським РУ ГУ МВС України в м.Києві порушено кримінальну справу № 07-9763 за фактом вчинення злочину передбаченого ч. 1 ст. 358 Кримінального кодексу України (підроблення документів, печаток, штампів та бланків). При цьому відповідач вказує на те, що кримінальна справа порушена за фактом неправомірного нарахування податкових зобов'язань. Слідчим встановлено, що ТОВ «Леміш Торг» має ознаки фіктивного підприємства, що підтверджується показами свідка - диктора та засновника цього підприємства, який показав, що не має стосунку до створення підприємства та ведення господарської діяльності;

- на підставі інформації, що міститься в Автоматичній інформаційній системі, встановлено відсутність у вказаного підприємства трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання для здійснення фінансово-господарської діяльності;

- в акті документальної невиїзної перевірки від 27.08.2010 № 264/23-205/36473602 викладені висновки про нікчемність укладених ТОВ «Леміш торг» з контрагентами-покупцями правочинів.

Висновки про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ «Інтелкоп-МВ» обґрунтовані відповідачем таким:

- в акті перевірки цього підприємства викладені висновки про нікчемність правочинів з придбання та продажу товарів (послуг);

- згідно з поясненням засновника підприємства, наданим ГВПМ ДПІ у м.Нова Каховка, він не має стосунку до створення та фінансово-господарської діяльності підприємства.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не має права на податковий кредит за наведених відповідачем обґрунтувань. Крім того, суди вказали на недостатність наданих позивачем в підтвердження фактичного здійснення операцій первинних документів. Так, суди вказали на те, що позивач не надав доказів зберігання будівельних матеріалів в сумі 40305,24 грн. в період з 12.09.2008 по жовтень 2009 року - час використання матеріалів при проведенні ремонтних робіт.

Суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного з'ясування тих обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на додану вартість податкового кредиту з такого податку за операціями з придбання товарів (робіт, послуг) необхідно застосовувати положення п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» 03.04.1997 № 168/97-ВР, якими регламентувався порядок визначення податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин.

За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на зазначений кредит відсутні.

Для підтвердження правомірності формування платником податків податкового кредиту, окрім встановлення дотримання таким платником вимог законів, необхідно встановити реальність здійсненої господарської операції з придбання товару, тобто така операція має бути не тільки документально оформленою, а й повинна об'єктивно призвести до зміни складу активів платника податків. В основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

Водночас нереальність господарських операцій з придбання платником податку послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватися лише фактом порушення вимог законодавства при створенні підприємства-постачальника товарів (послуг) та веденні ним фінансово-господарської діяльності чи фактом порушення вимог податкового законодавства, зафіксованим податковим органом в акті перевірки. Відсутність у підприємства-контрагента основних засобів, складських та інших умов, на що також посилається відповідач, само собою не може свідчити про нереальне вчинення господарської операції з постачання товару.

Стан виконання податкових обов'язків визначається виключно дотриманням норм податкового законодавства. В основі оподаткування лежить фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку з господарською діяльністю платника податків. Це випливає з того, що норми податкового законодавства пов'язують формування податкового кредиту з фактом придбання товарів чи послуг з метою використання в господарській діяльності.

Платник податків (покупець товарів, послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та як платника податку на додану вартість - у Реєстрі платників податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за вчинені порушення продавцем.

Допущені продавцем певні порушення законодавства тягнуть негативні наслідки для цього продавця та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість, адже законами іншого не передбачено.

Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 № 755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в праві на податковий кредит.

З метою дослідження фактичного придбання товарів (послуг) судам необхідно аналізувати умови їх поставки, оплати, досліджувати та оцінювати всі наявні первинні бухгалтерські документи, складені під час здійснення господарських операцій. В їх сукупності разом з іншими доказами. Також слід з'ясовувати мету придбання товарів (послуг).

Суд касаційної інстанції зазначає, що всі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

Висновки суди зробили без належного дослідження питання щодо реального здійснення господарських операцій.

Судами попередніх інстанцій в результаті дослідження фактичного придбання у ТОВ «Інтелкоп-МВ» броньованих дверей досліджено первинні документи: рахунок-фактури від 01.12.2009 № 703, видаткову накладну від 01.12.2009 № 703, податкову накладну від 01.12.2009 № 703, та фактичного придбання у ТОВ «Леміш торг» ремонтних робіт - податкову накладну від 01.10.2009 № 794.

В основу висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту судами попередніх інстанцій також покладено зафіксовані в акті перевірки щодо ТОВ «Інтелкоп-МВ» та ТОВ «Леміш торг» висновки.

Однак суди не врахували, що виходячи з положень абз. 2 п. 4 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 № 1003 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2011 за № 70/18808, акт перевірки це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Отже, такий доказ не мав для суду наперед встановленої сили і повинен був оцінюватися судом за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного суду України разом з іншими доказами в їх сукупності. При цьому в силу вимог ч. 2 ст. 71 цього Кодексу у справі про протиправність рішення суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це правило означає, що податковий орган повинен доводити передбаченими процесуальним законом засобами доказування ті обставини, які покладені в основу прийняття податкового повідомлення-рішення. Водночас, якщо платник податків не згоден з доводами податкового органу, він може їх спростовувати. Це випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 вказаного Кодексу, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її заперечення. В іншому випадку, суд вирішує спір на підставі наявних доказів, які оцінюються за правилами ст. 86 Кодексу.

Позивачем судам попередніх інстанцій у підтвердження фактичного перевезення товару (дверей броньованих) ТОВ «Інтелкоп-МВ» надано товарно-транспортні накладні, які оцінені судами як неналежні докази через відсутність певних реквізитів: нерозбірливо зазначено номери автомобілів, не заповнено графи «Вантаж для перевезення здав», «Прийняв водій експедитор», «За дорученням дата та номер», «Транспортні послуги», «Вантажно-розвантажувальні операції», відсутні штампи та печатки вантажовідправника.

Суд касаційної інстанції зазначає, що товарно-транспортна накладна не є обов'язковим первинним документом, що складається під час здійснення господарської операції з поставки товару, а є первинним документом, що підтверджує операції учасників транспортних перевезень (вантажовідправника, вантажоотримувача, перевізника). Тому, при оцінці первинних документів такий доказ як товарно-транспортна накладна має оцінюватися у сукупності з іншими доказами, перш за все - первинним документам, складеним під час або якщо це неможливо після вчинення господарської операції з поставки товару.

Деякі дефекти в оформленні документів (зокрема відсутність окремих реквізитів або помилки при їх заповненні), за наявності інших первинних документів, якими підтверджується факт реального придбання платником податку (покупцем) товару, не можуть розглядатися як самостійні підстави для висновку про відсутність реального здійснення господарських операцій.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо непідтвердження факту використання позивачем в господарській діяльності офісного приміщення, посилаючись лише на акт невиїзної документальної перевірки щодо ТОВ «Інтелкоп-МВ».

В спростування вказаних обставин позивач вказував на те, що на підставі договору від 04.05.2009 № 1/05 з ТОВ «Паллада» (орендодавець) ним як фізичною особою-підприємцем орендовано офісне приміщення площею 80 м2 за адресою: м. Полтава, вул. Комарова, 6. Придбані ремонтні роботи та броньовані двері у ТОВ «Леміш торг» та ТОВ «Інтелкоп-МВ» відповідно виконувались та встановлювались у вказаному приміщенні, що підтверджується первинними документами та фотознімками, долученими до матеріалів справи.

Судами попередніх інстанцій такі доводи позивача залишились поза увагою, а докази, якими позивач обґрунтовував свою позицію, - без дослідження та оцінки.

Крім того, в основу своїх висновків про нереальність операцій позивача з ТОВ «Леміш торг» судами покладено факт порушення кримінальної справи № 07-9763 за фактом вчинення злочину щодо підроблення документів, печаток, штампів та бланків передбаченого ч. 1 ст. 358 Кримінального кодексу України.

Утім суди попередніх інстанцій не перевірили результати розгляду вказаної кримінальної справи № 07-9763 (винесено вирок чи закрито кримінальне провадження, підстави для закриття (реабілітуючі чи нереабілітуючі), чи встановлені такими рішеннями обставини, які б вказували на непричетність посадових осіб ТОВ «Леміш торг» до фінансово-господарської діяльності вказаної юридичної особи, чи на дії таких осіб щодо вчинення господарських операцій з позивачем з метою отримання неправомірних податкових вигод.

Суди залишили поза увагою, що встановлені в ході досудового слідства у кримінальній справі обставини та факти не є підставою для звільнення від доказування, перелік яких міститься у ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з ч. 3 ст. 72 цього Кодексу підставою для звільнення від доказування є лише вирок суду у кримінальній справі, який набрав законної сили та який є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалено вирок, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

Таким чином, суд касаційної інстанції не може визнати висновки судів попередніх інстанцій обґрунтованими, оскільки вони не підтверджені достатніми, належними доказами.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно із ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун