Ухвала суду № 44833790, 09.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" червня 2015 р. м. Київ К/800/38540/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Ємельянової В.І., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Самборі та Самбірському районі Львівської області до Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про визнання дій неправомірними та скасування постанови, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Самборі та Самбірському районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2013 року Управління Пенсійного фонду України в м. Самборі та Самбірському районі Львівської області (далі - УПФУ) звернулось з позовом до Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції (далі - ВДВС) в якому просило визнати протиправними дії державного виконавця та скасувати постанову від 30 липня 2013 року про повернення виконавчого документу стягувачу (далі - спірна постанова).

В обґрунтування позову посилалось на те, що дії та спірна постанова відповідача не ґрунтується на вимогах закону, а тому УПФУ просило про задоволення позову.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та задовольнити позов.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суди виходили з того, що дії відповідача вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а спірна постанова прийнята з дотриманням критеріїв, встановлених у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проте до такого висновку суди частково дійшли без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права, з таких підстав.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом цієї норми процесуального права у мотивувальній частині рішення суд зобов'язаний навести дані про встановлені обставини що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, а в разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.

Судами встановлено, що постановою державного виконавця від 10 червня 2013 року відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа №2а-9364/10/1370, виданого Львівським окружним адміністративним судом 13 липня 2012 року про стягнення з Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Надра України» «Західукргеологія» (далі - Підприємство) на користь позивача боргу в розмірі 76618,56 гривень.

Оскаржуваною постановою відповідача виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 9 частини 1 статті 47 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції спірного періоду, далі - Закон № 606-ХІV).

Так, преамбулою до Закону № 606-ХІV встановлено, що цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону № 606-ХІV рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

В свою чергу, Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» (далі - Порядок).

За визначенням абзаців 3, 6 пункту 2 Порядку боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства.

Інші терміни вживаються у значенні, наведеному в Бюджетному кодексі України, Податковому кодексі України, Законах України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та "Про виконавче провадження".

У відповідності до пункту 12 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України термін «бюджетні установи» вживається в такому значенні - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Боржником у даному виконавчому провадженні є Дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії "Надра України" (далі - Компанія), яка утворена Указом Президента України від 14 червня 2000 року № 802/2000 «Про заходи щодо підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології і розвідки надр» (далі - Указ № 802/2000) та постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2000 року № 1128 «Про утворення Національної акціонерної компанії «Надра України» (далі - постанова № 1128).

Статут Компанії затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2000 року № 1460 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 року № 912).

Згідно з пунктом 5 Статуту Компанія утворена з метою підвищення ефективності управління підприємствами галузі геології і розвідки надр, задоволення потреби держави в нарощуванні мінерально-сировинної бази та отримання прибутку шляхом провадження господарської діяльності.

Водночас, за змістом абзацу 2 пункту 17 Статуту акціонерами Компанії є, зокрема, держава в особі Держгеонадр - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію пакета акцій Компанії та в особі Фонду державного майна - після передачі йому пакета акцій Компанії, визначеного для продажу згідно з рішенням про приватизацію.

Виходячи з комплексного аналізу вищевказаних норм, Підприємство, яке є боржником у спірному виконавчому провадженні є прибутковим державним підприємством, а тому не є бюджетною установою, у розумінні частини 2 статті 3 Закону № 606-ХІV і пункту 12 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України.

Колегія суддів звертає увагу, що вищенаведеною нормою Закону № 606-ХІV встановлено вичерпний перелік рішень, які виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ.

В даному випадку не відбувається стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів, а Підприємство не є бюджетною установою, хоча має відкриті рахунки в органах Казначейства і є боржником, у розумінні абзацу 3 пункту 2 Порядку.

Таким чином, Порядком встановлено ширший перелік рішень, які підлягають виконанню органами Державного казначейства України ніж у Законі № 606-ХІV, а тому колегія суддів вважає за необхідне при вирішенні даного спору застосувати частину 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України та керуватись саме положеннями Закону, який має вищу юридичну силу.

Окрім цього, на зазначені правовідносини не поширюється дія Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VІ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в силу приписів частини 2 статті 2 цього Закону, оскільки у даному випадку стягувачем є державний орган.

Оскільки, суди попередніх інстанцій залишили поза своєю увагою вищевказані обставини справи та не врахували приписів наведених правових норм, їх рішення не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості і підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

За приписами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Самборі та Самбірському районі Львівської області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.

Судді: В.І. Ємельянова

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало