Ухвала суду № 44833709, 09.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" червня 2015 р. м. Київ К/800/15456/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складіГоловуючого суддіМалиніна В.В.,суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В.розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2015 року у справі за позовом Комунального підприємства «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради до Відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції, Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області про визнання дій та рішень протиправними, визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції, Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополь та Нікопольському районі Дніпропетровської області, у якому просило: визнати дії Відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції щодо винесення постанови від 02.06.2014 року про відкриття виконавчого провадження № 43528662 неправомірними; скасувати постанову від 02.06.2014 року про відкриття виконавчого провадження № 43528662 з примусового виконання документа, виданого Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополь та Нікопольському районі Дніпропетровської області, а саме рішення № 0214 від 16.03.2009 року про стягнення з нього грошових коштів у розмірі 7633 грн. 65 коп.; визнати виконавчий документ, а саме рішення № 0214 від 16.03.2009 року про стягнення з нього грошових коштів у розмірі 7633 грн. 65 коп. таким, що не підлягає виконанню.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 липня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2015 року, рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії Відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонногоуправління юстиції щодо винесення постанови від 02.06.2014 року про відкриття виконавчого провадження № 43528662 та скасувати постанову від 02.06.2014 року про відкриття виконавчого провадження № 43528662 з примусового виконання рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополь та Нікопольському районі № 0214 від 16.03.2009 року про стягнення з Комунального підприємства «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради грошових коштів у розмірі 7633 грн. 65 коп. В решті постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 липня 2014 року залишено без змін.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської областізвернулось до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач надав письмові заперечення на вказану касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, де просив її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Другий відповідач письмових заперечень або доповнень до касаційної скарги до суду не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами встановлено, що рішенням управління Пенсійного фонду № 0214 від 16.03.2009 рокудо позивача було застосовано фінансові санкції та нараховану пеню за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків на суму 7633 грн. 65 коп.

Позивач оскаржив в судовому порядку вказане рішення до Дніпропетровського окружного адміністративного суду України, який від 29.07.2010 року по справі № 2-а-9607/09/0470 адміністративний позов КП «Нікопольводоканал» до УПФУ в м. Нікополь про скасування рішення залишив без розгляду (повторна неявка позивача у судове засідання). Відповідно до штампу, який міститься на вказаній ухвалі, вона набрала законної сили 04.08.2010 року.

Отримавши відповідне рішення суду від 29.07.2010 року - 06.05.2014 року, відповідач зазначив дату його отримання, датою набрання ним чинності.

29 травня 2014 року Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області направило на адресу відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції вказаний виконавчий документ, у зв'язку з чим державним виконавцем 02 червня 2014 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 43530428 про стягнення з КП «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» на користь Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополь та Нікопольському районі визначеної у вказаному виконавчому документі суми заборгованості.

Вважаючи, що відповідачем було прийнято постанову про відкриття провадження за виконавчим документом строк пред'явлення якого до виконання пропущено, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Відмовляючи у задоволені позову судпершої інстанції зазначив, що поданий до виконання виконавчий документ повністю відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження»№ 606-XIV від 21.04.1999 року (далі - Закон) та є обов'язковим до виконання. Законодавець не визначає право виконавця вирішувати питання щодо строків набуття чинності виконавчого документу.

Частково задовольняючи позов суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що дії державного виконавця не узгоджуються з приписами частини 2 статті 19 Конституції України, а винесена постанова про відкриття виконавчого провадження не відповідає приписам статті 18 Закону, так як поданий до виконання 29 травня 2014 року виконавчий документ - Рішення № 0214 від 16.03.2009 року про застосування фінансових санкцій, не відповідає приписам частини 6 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», так як уповноважена особа, що його підписала (ОСОБА_4) та уповноважена особа, що подала документ до виконання (внесла до нього і зміни щодо дати набрання чинності такого документу - ОСОБА_5) - є різними особами, що виключає можливість стверджувати, що вказаний документ складено у повному обсязі та підписано належною уповноваженою особою; рішення № 0214 від 16.03.2009 року про застосування фінансових санкцій набрало чинності саме 04.08.2010 року та відповідно до норм чинного законодавства мало б бути виконано у примусовому порядку протягом року, а саме до 04.08.2011 року, про що зазначено і в самому рішенні. В задоволені решти позовних вимог суд апеляційної інстанції відмовив, погодившись із висновками, зробленими судом першої інстанції.

З даними висновками колегія суддів Вищого адміністративного суду України частково не погоджується та вважає їх передчасними, з огляду на наступне.

Статтею 25 Закону передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання та він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Строки пред'явлення виконавчих до документів встановлені статтею 22 Закону. Так, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання у такі строки: посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до вимог статті 23 Закону, строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред'явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Таким чином, на законодавчому рівні визначені чіткі підстави для переривання, відстрочки або розстрочки виконання рішення (виконавчого документу).

Разом з тим, спір щодо законності прийнятої постанови держаного виконавця про відкриття виконавчого провадження по рішенню відвідача, датованого березнем 2009 року виник з підстав встановлення його дати узгодження, від якого відраховується строк пред'явлення до виконання.

Як було вірно встановлено судами попередніх інстанцій вказане рішення було предметом розгляду судом, однак по суті дана справа не була розглянута (позовна заявазалишена без розгляду, з підстав повторної неявкипозивача у судове засідання). Тобто питання його законності не вирішувалось.

Тому зазначати, що відповідне рішення є узгоджене з часу набрання відповідною ухвалою суду, датованою липнем місяцем 2010 року законної сили - 04.08.2010 року, на думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України є передчасним, що в даному випадку свідчить на користь доводам позивача про пропуск відповідачем строку пред'явлення виконавчого документу до виконання.

При цьому, належним та допустимим способом доказування в данійсправі, є факт узгодження відповідного рішення пенсійного органу із дослідженням питання звернення зацікавлених осіб до суду із позовом про його оскарження, та вирішення такого спору по суті із встановлення дати набрання таким рішенням законної сили та дати направленням і отриманням його пенсійним органом.

Згідно з вимогами статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У зв'язку із зазначеним колегія суддів вважає, що справу необхідно направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для з'ясування цих питань в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргуУправління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2015 року у справі за позовом Комунального підприємства «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради до Відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції, Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області про визнання дій та рішень протиправними, визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню скасувати, та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та не підлягає перегляду.

Головуючий суддя В.В. Малинін

Судді: О.Ф. Ситников

В.В. Швець