Ухвала суду № 44833476, 09.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" червня 2015 р. м. Київ К/800/29464/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддівТракало В.В., Ємельянової В.І., Мойсюка М.І., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичне науково-виробниче об'єднання «БІОКОН» до управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и л а :

У березні 2013 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача. Просив визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька № 192/02 від 13 листопада 2012 року про застосування до нього фінансових санкцій за неподання відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку до органів Пенсійного фонду України у розмірі 30491 грн. 13 коп.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що до нього протиправно застосовано фінансові санкції на підставі норми закону, яка втратила чинність.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2013 року позов задоволено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року скасовано постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2013 року та прийнято нову постанову про часткове задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано рішення управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька № 192/02 від 13 листопада 2012 року в частині застосування штрафу в розмірі 30312 грн. 70 коп. У задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення відповідача в частині застосування штрафу у розмірі 170 грн. відмовлено.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду апеляційної інстанції з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач є страхувальником відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зареєстрований як платник страхових внесків в управлінні Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька.

17 жовтня 2012 року відповідачем проведена позапланова перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичне науково-виробниче об'єднання «БІОКОН», за результатами якої складено акт № 476 про неподання позивачем до органів Пенсійного фонду відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку за 2000-2005 роки.

Рішенням управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька № 192/02 від 13 листопада 2012 року на підставі п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до позивача застосовано фінансові санкції у розмірі 30491 грн. 13 коп. за неподання відомостей за 2000-2005 роки, які використовуються у системі персоніфікованого обліку, у строки, визначені законодавством.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Медичне науково-виробниче об'єднання «БІОКОН» оскаржувало вказане рішення до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Пенсійного фонду України, які залишили без змін рішення управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька № 192/02 від 13 листопада 2012 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно прийняв оскаржуване рішення про застосування до позивача фінансових санкцій на підставі п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки зазначена норма Закону втратила чинність з 1 січня 2011 року згідно Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» і не діяла на дату прийняття відповідачем рішення.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки на час винесення відповідачем оскаржуваного рішення був чинним п. 4 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яким передбачено відповідальність платника єдиного внеску за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої цим Законом, то оскаржуване рішення управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька є правомірним в частині застосування до позивача штрафу в розмірі 170 грн.

Проте погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Всупереч вищенаведеній нормі закону висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на законі та матеріалах справи.

Відповідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, яка діяла до 1 січня 2011 року) було передбачено застосування виконавчими органами Пенсійного фонду України до страховиків за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду України фінансових санкцій, а саме накладення штрафу у встановленому розмірі.

Із набранням чинності з 1 січня 2011 року Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» наведена вище норма матеріального права із Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» була виключена.

У той же час згідно з абз. 5 п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється. Абз. 6 цього ж пункту встановлено, що на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Наведене правило щодо збереження порядку стягнення та контрольних функцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачених законодавством, чинним до 1 січня 2011 року, поширюється лише на заборгованість зі сплати страхових внесків та сум штрафних санкцій, які були нараховані та/або не сплачені до зазначеної дати. Питання ж відповідальності страховиків, не пов'язані із такою заборгованістю, знаходяться поза межами регулювання, зокрема, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та абзаців 5, 6 п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Отже, нарахування після 1 січня 2011 управлінням Пенсійного фонду України на підставі п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивачу штрафних санкцій за несвоєчасне подання звітності, граничний строк подання якої настав до цієї дати, є протиправним.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 4 червня 2013 року (справа № 21-170а13).

Враховуючи вищенаведене, а також те, що спір у справі виник щодо застосування до позивача фінансових санкцій на підставі п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не на підставі п. 4 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки оскаржуване рішення про застосування фінансових санкцій за неподання звітності до органів Пенсійного фонду України, прийняте відповідачем 13 листопада 2012 року, тобто після 1 січня 2011 року, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню. Суд апеляційної інстанції помилково скасував законне рішення суду першої інстанції.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити на помилковість посилання суду апеляційної інстанції на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 26 березня 2013 року (справа № 21-71а13) щодо необхідності застосування штрафних санкцій за порушення, які виникли до 1 січня 2011 року на підставі абз. 5 п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», оскільки правовідносини у справі, яку переглядав Верховний Суд України виникли з приводу стягнення заборгованості у зв'язку з несплатою страхових внесків та штрафних санкцій (п. 4 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»), а не з приводу застосування фінансових санкцій за неподання відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду України (п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»), що є предметом розгляду у даній справі.

Відповідно до статті 226 КАС суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Оскільки суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції, яка ухвалена відповідно до закону, то колегія суддів на підставі ст. 226 КАС України скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі постанову суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року скасувати, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2013 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді:В.В. Тракало В.І. Ємельянова М.І. Мойсюк