Ухвала суду № 44833326, 09.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" червня 2015 р. м. Київ К/800/49581/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Бухтіярової І.О.

Лосєва А.М.

за участю секретаря: Іванова Д.О.

представників:

позивача: Байчан О.М., Бовраш О.В.

відповідача: Українська Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2014 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2014 року

у справі № 1570/3256/12

за позовом Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговий порт»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Білгород-Дністровський морський торговий порт» (далі по тексту - позивач, ДП «Білгород-Дністровський морський торговий порт») звернулось з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів (далі по тексту - відповідач, СДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2014 року адміністративний позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 04.04.2012 року №0000361530 та №0000351530.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2014 року апеляційну скаргу СДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати, з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ДП «Білгород-Дністровський морський торговий порт», посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу СДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що СДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ДП «Білгород-Дністровський морський торговий порт» з питань правильності формування податкового кредиту по декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року та грудень 2011 року, за результатами якої складено акт від 27.03.2012 року № 63/15-3/01125689/7.

В акті перевірки зокрема зазначено, що позивачем порушено пп. 7.4.1, абз. 1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: занижено податок на додану вартість в сумі 615293 грн., пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, несвоєчасно подано податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2010 року.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки СДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.04.2012 року № 0000361530, яким ДП «Білгород-Дністровський морський торговий порт» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за штрафними санкціями на 170 грн. та № 0000351530, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем на 615293,61 грн. та за штрафними санкціями - на 307646,81 грн.

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги ДП «Білгород-Дністровський морський торговий порт» щодо скасування податкових повідомлень-рішень від 04.04.2012 року №0000361530 та №0000351530 дійшов висновку про необґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо задоволення позовних вимог ДП «Білгород-Дністровський морський торговий порт» в частині скасування податкового повідомлення - рішення від 04.04.2012 року №0000351530, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Пунктом 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, між ДП «Білгород-Дністровський морський торговий порт» та ТОВ «СВ Транс Україна» були здійсненні господарські операції щодо виконання робіт за договором від 12.07.2010 року № 310-ХД/ТР.

Відповідно до вимог п. 6.4.1 вищевказаного договору ТОВ «СВ Транс Україна» (генпідрядник) має право залучати за письмовою згодою ДП «Білгород-Дністровський морський торговий порт» (замовника) до виконання договору третіх осіб (субпідрядників).

06.10.2010 року між ТОВ «СВ Транс Україна» (генпідрядник) та ПАТ «Чорномортехфлот» (підрядник) укладено договір субпідряду № 1-06/10, предметом якого є виконання безпосередньо підрядником робіт по профілактичному днопоглибленню морської частини підхідного каналу (Дністровсько-цареградського гирла) ДП «Білгород-Дністровський морський торговий порт» відповідно до технічного завдання.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаним контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, рахунками-фактури, актами виконаних робіт, платіжними дорученнями, тощо.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаним контрагентом.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «СВ Транс Україна» на час спірних відносин було зареєстроване як платник податку (відповідно до вимог чинного законодавства).

Також, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки СДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

В свою чергу, слід зазначити, що задовольняючи позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 04.04.2012 року №0000361530, суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, взагалі не проаналізував обставини справи та не надав належної оцінки доказам.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 04.04.2012 року №0000361530 став висновок СДПІ щодо несвоєчасного подання ДП «Білгород-Дністровський морський торговий порт» податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року.

Згідно пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до п. 120.1. ст. 120 ПК України неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 7 КАС України одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи

Частиною 5 ст. 11 КАС України передбачено, що суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Отже, колегія суду приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не розглянули належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, не надали належну оцінку обставинам справи, порушили та невірно застосували норми матеріального права, та, як наслідок, прийняли незаконні рішення.

Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Касаційна ж інстанція згідно з ч. 2 ст. 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі ст. 227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2014 року в частині задоволення позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 04.04.2012 року №0000361530 - скасувати.

В цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді І.О. Бухтіярова А.М. Лосєв