Ухвала суду № 44833247, 09.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2015 року м. Київ К/800/5718/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий суддя:Вербицька О.В.Судді: Бухтіярова І.О. Лосєв А.М.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Сарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22.10.2014 р.

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 р.

у справі № 817/4602/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сарненський хлібозавод»

до Сарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сарненський хлібозавод» (далі - позивач, ТОВ «Сарненський хлібозавод») звернулось до суду з позовом до Сарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі - відповідач, Сарненська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 22.10.2014 р. позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Сарненської №0001372200 від 19.12.2013 року, №0001382200 від 19.12.2013 року та №0001392200 від 19.12.2013 року.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 р. постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22.10.2014 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі Сарненська ОДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22.10.2014 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Сарненський хлібозавод», посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22.10.2014 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 р. - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

Сарненською ОДПІ проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Сарненський хлібозавод», за результатами якої складено акт № 302/22/00379436 від 05.12.2013 р.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем п.п.138.8.1 п.138.8, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 ст.139 ПК України, п.198.1, п.198.4, п.198.6 ст.198 ПК України, що призвело до завищення витрат в сумі 4996583,00 грн. та завищення податкового кредиту на загальну суму 881407,68 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: від 19.12.2013 р. 0001372200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 1583985,00 грн., у тому числі 1055990,00 грн. - за основним платежем та 527995,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); від 19.12.2013 р. № 0001382200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 305860,00 грн.; від 19.12.2013 р. № 0001392200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах на загальну суму 863320,50 грн., у тому числі 575547,00 грн. - за основним платежем та 287773,5 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

З акта перевірки вбачається, що виробнича собівартість продукції не зменшувалась позивачем на вартість зворотних відходів та справедливу вартість супутньої продукції, отриманих у процесі виробництва на суму 488317,00 грн.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до підпункту 138.8.1. пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Отже, повернута продукція з торгової мережі не відносить до зворотних відходів.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «Сарненський хлібозавод» та ТОВ «Яблуневий дар» укладено договір купівлі-продажу №27-ЯКС від 27.08.2012 року з доповненнями, предметом якого було придбання позивачем у ТОВ «Яблуневий дар» яблучного соку, та договір зберігання № 27/01 від 27.08.2012 року, предметом якого є зберігання придбаного позивачем соку на виробничих потужностях продавця (ТОВ «Яблуневий дар»).

Виконання зазначених договорів підтверджено належним чином складеними первинними документами: видатковими накладними, податковими накладними, актами прийому-передачі, платіжними дорученнями тощо.

В подальшому придбаний сік був реалізований на підставі укладених договорів, що належним чином підтверджено первинними документами.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування витрат та податкового кредиту.

Щодо віднесення до валових витрат по собівартості вартість реалізованого черств'яка на загальну суму 102 188,00 грн., колегія зазначає наступне.

Згідно з пп. 14.1.228 ПКУ собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг - це витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням розділу III ПКУ.

В Методичних рекомендаціях з формування собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості, затверджених наказом Мінпромполітики від 09.07.2007 р. № 373, під виробничою собівартістю промислової продукції розуміються виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво.

Отже, операція з продажу черствої продукції (черств'яка) за ціною нижче собівартості - це потенційно збиткова операція для підприємства, адже фінансові та матеріальні ресурси вже використані підприємством в процесі виробництва та реалізації товарів (робіт, послуг) і їх необхідно поновити за рахунок покупця при продажу продукції.

У відповідності до п.138.2. Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього кодексу.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що ТОВ «Сарненський хлібозавод» обґрунтовано включено до складу витрат, а саме до собівартості реалізованої черствої продукції витрати на суму 102188,00 грн.

Крім того, Волинським відділенням Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз проведено судово-економічну експертизу за матеріалами даної адміністративної справи та зроблено висновок № 7275 від 15.09.2014 року про те, що: за результатами проведеного дослідження завищення ТОВ «Сарненський хлібозавод» зазначені в розділі 3.1.2. іменованому "Валові витрати" акту про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Сарненський хлібозавод» № 302/22/00379436 від 05.12.2013 року Сарненської ОДПІ витрати на загальну суму 102 188,00 грн. а саме: в 1 кв. 2011 року 18130,00 грн., в 2 кв. 2011 року в сумі 28 897,00 грн., в 3 кв. 2011 року в сумі 30073,00 грн., в 4 кв. 2011 року в сумі 25088,00 грн., що полягають у зайвому віднесенні до валових витрат, по собівартості реалізованого черств'яка документально не підтверджується; за результатами проведеного дослідження завищення ТОВ «Сарненський хлібозавод» зазначені в розділі 3.1.2. іменованому "Валові витрати" акту про результати планової виїзної перевірки ТОВ "Сарненський хлібозавод" № 302/22/00379436 від 05.12.2013 року Сарненської ОДПІ витрати на загальну суму 488 317,00 грн., а саме: в 2 кв. 2011 року в сумі 62729,00 грн., в 3 кв. 2011 року в сумі 68681,00 грн., в 4 кв. 2011 року в сумі 73652,00 грн., в 1 кв. 2012 року в сумі 66734,00 грн., в 2 кв. 2012 року в сумі 57735,00 грн., в 3 кв. 2012 року в сумі 66593,00 грн., в 4 кв. 2012 року в сумі 92193,00 грн., що полягають у не зменшенні виробничої собівартості продукції на виробничу собівартість повернутої продукції документально не підтверджується.

Таким чином, саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 22.10.2014 р. та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Сарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області відхилити.

2.Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22.10.2014 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька

Судді І.О. Бухтіярова

А.М. Лосєв