Ухвала суду № 44833159, 09.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2015 року м. Київ К/800/7874/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий суддя:Вербицька О.В.Судді: Бухтіярова І.О. Лосєв А.М.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.11.2012 р.

та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 р.

у справі № 2а-2802/12/0970

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-виробничий центр «Європрилад»

до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інженерно-виробничий центр «Європрилад» (далі - позивач, ТОВ «Інженерно-виробничий центр «Європрилад») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у м. Івано-Франківську) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.11.2012 р. позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Івано-Франківську № 0001012201 від 29.08.2012 року, № 0001042201 від 29.08.2012 року, № 0001032201 від 29.08.2012 року, № 0001022201 від 29.08.2012 року.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 р. постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.11.2012 р. скасовано в частині скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Івано-Франківську від 29 серпня 2012 року №0001032201 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 2559,00 грн. (основний платіж - 2047грн, штрафні (фінансові) санкції - 512 грн.). Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову в цій частині відмовлено.

У касаційній скарзі ДПІ у м. Івано-Франківську, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.11.2012 р. та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Інженерно-виробничий центр «Європрилад», посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.11.2012 р. та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 р. - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ у м. Івано-Франківську проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року, за результатами якої складено акт від 09.08.2012 р. №6035/22-1/24688544.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем: п.5.1, п.п.5.2.1, 5.3.9 п.5.1, 5.2, 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток у сумі 310 109 грн.; пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1. ст. 44 та п.п. 138.1.1, п.138.1., п.138.2., ст. 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток у сумі 24 988 грн.; п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.1, п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198, 201.4, 201.6, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р., в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього в сумі 263 393,00 грн.; п.п. 9.10.1 п. 9.10 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», внаслідок чого донараховано податку з доходів фізичних осіб до бюджету в сумі 3097,05 грн. за 2010 рік, а також п.п.7.41, 7.43, 7.49 Постанови Правління НБУ від 15.12.2004 року №637 «Про затвердження Положення про проведення касових операцій у національній валюті в Україні» - під час перевірки звітів про використання коштів для вирішення господарських питань встановлено відсутність документів, що підтверджують здійснені покупцем витрати готівки під час придбання товарів, оплати наданих послуг та виконаних робіт в сумі 20 647 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.08.2012 року: № 0001012201, яким визначив позивачу грошові зобов'язання зі сплати податку на прибуток в розмірі 334 727 грн. за основним платежем та 70 222 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0001042201, яким визначено позивачу грошові зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 262 833 грн. та 57 934 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0001032201, яким визначив позивачу грошові зобов'язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб в розмірі 3 097 грн. та 3 872 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0001022201, яким застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції в розмірі 20 647 грн.

Суд апеляційної інстанції визнав частково обґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності.

Згідно п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 цього ж Кодексу, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України, передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього ж Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.06.2010 року позивачем (Покупцем) укладено угоду із ПП «Приматех»(Постачальником) №25/06-5 на поставку товару.

08.11.2010 року позивачем (Покупцем) укладено угоду із ПП «Протор» (Постачальником) №188 на поставку товару: лічильники газу, водолічильники різних типорозмірів, опалювальну техніку, тощо.

31.03.2011 року позивачем (Покупцем) укладено угоду з ТОВ «Торговельний дім «Лайнер»(Постачальником) №07-КД на поставку товару: лічильники газу, регулятори тиску газу, опалювальну техніку, тощо.

02.07.2009 року та 11.01.2010 року позивачем (Покупцем) укладено угоди із ПП «Топран» (Постачальником) №5КТ та №7КТ на поставку товару: лічильники газу, водо лічильники різних типорозмірів, опалювальну техніку, тощо.

11.01.2011 року позивачем (Покупцем) укладено угоду із ПП «ХЕСК»(Продавцем) №4 на поставку продукції згідно до додаткової угоди та рахунків-фактур.

03.12.2010 року позивачем (Покупцем) укладено угоду із ПП «А-Прайм» (Постачальником) №298 на поставку товару: лічильники газу, водолічильники різних типорозмірів, опалювальну техніку, тощо.

Виконання зазначених договорів підтверджено належним чином складеними первинними документами: видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними. Оплату придбаного товару підтверджено платіжними дорученнями.

При цьому слід зазначити, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту у разі, коли цей платник має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначена позиція також міститься у постанові Верховний Суд України від 31 січня 2011 року у справі №21-47а10.

Отже, позивачем реально здійснені та фактично виконані господарські операції по взаємовідносинах з контрагентами, що підтверджено належним чином складеними первинними документами.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування витрат та податкового кредиту.

Щодо завищенням позивачем валових витрат на суму 33785 грн. в результаті невідкоригування таких на суму простроченої кредиторської заборгованості, колегія суддів зазначає наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено факт наявності у позивача простроченої кредиторської заборгованості в сумі 33785 грн. (ІІ квартал 2009 року - І квартал 2011 року).

Згідно з пп.1.22.1 п.1.22 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безповоротна фінансова допомога це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Абзацом 2 пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з п.7.11 ст.7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у ч.4 ст.3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Таким чином, у податковому періоді, на який припадає закінчення терміну позовної давності, позивач повинен включити до валових доходів суми кредиторської заборгованості щодо якої закінчився строк позовної давності. Щодо обов'язку позивача зменшити валові витрати, то раніше чинне законодавство України не містило застережень щодо обов'язку платника податку, за наведених обставин, здійснювати будь-яке коригування у бік зменшення валових витрат.

Зазначена позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року у справі №21-201а11.

Щодо визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток (у відповідній частині - завищення валових витрат на 7000 грн.), з податку на доходи фізичних осіб та штрафної санкції за порушення норм регулювання обігу готівки, колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п.1.6 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахований (виплачений) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Пунктом 9.10 ст.9 цього ж Закону регулюється порядок оподаткування сум надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлений строк.

Підпунктом 9.10.1 цього пункту визначено, що податковим агентом платника податку при оподаткуванні сум, отриманих на відрядження або під звіт, не повернутих таким платником податку протягом встановленого пп.9.10.3 цього пункту строку, є особа, що надала такі суми, а саме: а) на відрядження у сумі перевищення над сумою витрат платника податку на таке відрядження, розрахованою згідно з пп. 5.4.8 п.5.4 ст.5 Закон №334/94-ВР; б) під звіт для здійснення окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх надала, у сумі перевищення над сумою фактичних витрат платника податку на здійснення таких дій.

Сума податку, нарахована на суму такого перевищення, утримується особою, що надала такі кошти, за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) платника податку за відповідний місяць, а при недостатності суми такого доходу - за рахунок оподатковуваних доходів наступних звітних місяців, до повної сплати суми такого податку.

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою, визначений у Положенні (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносини).

Пунктом 2.11 Положення передбачено видачу готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт); видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт. Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми. Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

Згідно з п.7.39 цього ж Положення під час перевірки звітів про використання коштів для вирішення господарських питань особлива увага приділяється дотриманню підзвітними особами встановлених термінів складання та подання до бухгалтерії відповідних звітів, своєчасність повернення до каси підприємств залишку невикористаних коштів (одночасно з відповідним звітом), наявність оригіналів підтвердних документів, їх погашення тощо.

За змістом пунктів 7.41, 7.43, 7.44,7.47 Положення під час перевірки правильності оформлення видач готівки під звіт як на відрядження, так і на інші потреби встановлюється достовірність підтвердних документів, що додаються до звітів про використання коштів.

Під час проведення перевірки щодо дотримання порядку видачі готівки під звіт на відрядження встановлюється наявність розпорядчих документів (наказу, розпорядження) на службові відрядження, правильність ведення записів у журналі реєстрації посвідчень на відрядження, дотримання граничної тривалості службового відрядження, наявність позначок у посвідченні про відрядження, своєчасність звітування за витрачені під час відрядження кошти, правильність відшкодування витрат працівникам тощо.

Факти подання звіту про використання коштів до бухгалтерії в установлені строки без одночасного повернення до каси невикористаних підзвітних сум є порушенням порядку видачі готівки під звіт і її використання.

Для перевірки використовуються потрібні касові та розрахункові документи підприємства (підприємця) (касова книга, касові ордери, журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, звіти працівників щодо витрачання підзвітних сум), а також документи, що підтверджують здійснені покупцем (замовником) витрати готівки під час придбання товарів, оплати наданих послуг та виконаних робіт (касові та товарні чеки, розрахункові квитанції, квитанції до прибуткових касових ордерів, інші розрахункові документи, а також рахунки-фактури, податкові накладні, договори на поставку продукції, надання послуг, виконання робіт, товарно-транспортні накладні тощо).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, працівники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримували грошові кошти на відрядження та під звіт для придбання будівельних матеріалів відповідно.

До звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт від 11.12.2010 №ЄВ-0000100 та від 31.12.2010 №ЄВ-0000135, які подавалися ОСОБА_4, були долучені квитанції до прибуткових касових ордерів про проведення розрахунків за отримані від фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 послуги проживання в готелі.

Отже, позивачем не завищено валові витрати, не занижено податок з доходів фізичних осіб та не допущено порушення норм з регулювання обігу готівки, при погашенні авансових звітів поданих ОСОБА_4

Щодо віднесення до податкового кредиту 1735,00 грн., яке не відкориговано на зазначену суму ПДВ згідно актів на списання товарів, які не призначені для їх використання в господарській діяльності, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з пп.7.5.1 п.7.5 цієї ж статті датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 №246, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 за №751/4044 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Положення-1) запаси - активи, які: утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством. Запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена (пункти 4, 5).

За змістом п.6 цього ж Положення для цілей бухгалтерського обліку запаси включають: сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб; готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом; товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу; малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем списано у січні, серпні, вересні, листопаді, грудні 2009 року та січні 2010 року товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ) у зв'язку із проведенням робіт із гарантійного ремонту (обслуговування) раніше проданих машин й устаткування, без виключення з податкового кредиту суми ПДВ у складі їх вартості.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що списані ТМЦ у зв'язку із їх використанням при гарантійному ремонті (обслуговуванні), проданих позивачем товарів, які використані у господарської діяльності позивача, не тягне за собою обов'язкового коригування ПДВ.

В частині відмови в задоволенні позову ТОВ «Інженерно-виробничий центр «Європрилад» сторонами рішення першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку не оскаржувались.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області відхилити.

2.Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька

Судді І.О. Бухтіярова

А.М. Лосєв