Ухвала суду № 44833004, 03.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2015 року м. Київ К/9991/15160/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

за участю: секретаря Кохан О.С.,

прокурора Гудименко Ю.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Житомирі на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 07.11.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012 по справі №0670/5358/11 за позовом Публічного акціонерного товариства «Україна» до Державної податкової інспекції у місті Житомирі, за участю прокуратури Житомирської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення прокурора, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 07.11.2011, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Україна» до Державної податкової інспекції у місті Житомирі, за участю прокуратури Житомирської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.05.2011 №0001442301 в частині донарахування зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 1141884,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 285470,50грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.05.2011 №0001432301.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у місті Житомирі 23.02.2012 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 03.03.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 07.11.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 5.2.5 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 7.8 статті 7, пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства», статті 662 Цивільного кодексу України, частини першої статті 71, частини третьої статті 86, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у місті Житомирі була проведена виїзна планова перевірка Публічного акціонерного товариства «Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: підпункту 5.2.5 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток за 2010 рік на 493013,00грн. внаслідок завищення валових витрат на 1969661,00грн., сплачених за придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Девіком» пряжі бавовняної гребінної за відсутності документів, що підтверджують факт її транспортування постачальником або покупцем;

пункту 7.8 статті 7, пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що виразилося у нездійсненні нарахування і сплати до бюджету авансового внеску з податку на прибуток за 1 півріччя 2010 року, нарахованого на суму дивідендів акціонерам за результатами роботи за 2009 рік і нерозподіленого прибутку минулих років у сумі 649469,00грн.;

вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на 449795,00грн. внаслідок безпідставного віднесення до складу податкового кредиту ПДВ у сумі 283333,34грн. з ціни придбаної у Товариства з обмеженою відповідальністю «Девіком» в грудні 2010 року пряжі бавовняної гребінної за відсутності документів, що підтверджують факт її транспортування постачальником або покупцем; 1534,00грн. з вартості виготовлення жерстяних виробів Товариством з обмеженою відповідальністю «Акрос-Трейд», місцезнаходження якого не встановлено і яким не задекларовано вказану суму зобов'язання; 164928,51грн. з вартості виконаних Приватним підприємством «Тепловодобуд» робіт по ремонту основних засобів при наявності доповідної ГВПМ Державної податкової інспекції у місті Житомирі і пояснень директора Приватного підприємства «Тепловодобуд» ОСОБА_1 про те. що договори та інші первинні бухгалтерські документи за 2010 рік не мають юридичної сили.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у місті Житомирі складено акт від 19.04.2011 №1832/23-1/00307230/0110 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.05.2011 №0001442301, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 1142482,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 285620,00грн.; від 04.05.2011 №001432301, яким про визначення зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 562244,00грн., у тому числі: за основним платежем - 449795,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -112449,00грн.

Щодо висновків податкового органу про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатами господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Девіком», Товариством з обмеженою відповідальністю «Акрос-Трейд» та Приватним підприємством «Тепловодобуд» колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, реальність спірних господарських операцій між Публічним акціонерним товариством «Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Девіком», Товариством з обмеженою відповідальністю «Акрос-Трейд» та Приватним підприємством «Тепловодобуд» підтверджується матеріалами справи, зокрема, наданими позивачем договорами, податковими та видатковими накладними, актами приймання виконаних будівельних робіт, актами приймання виконаних підрядних робіт, розрахунками до них, довідками про вартість виконаних будівельних робіт (та витрати), довідками про вартість виконаних підрядних робіт, платіжними дорученнями, локальними кошторисами.

Окрім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

За таких обставин, слід погодитися з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Девіком», Товариством з обмеженою відповідальністю «Акрос-Трейд» та Приватним підприємством «Тепловодобуд».

Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем вимог и пункту 7.8 статті 7, пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 1.9 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» дивідендом є платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Згідно з підпунктом 7.8.1 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, провадить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав пропорційно частці його в статутному капіталі підприємства - емітента таких корпоративних прав незалежно від того, чи була діяльність такого підприємства-емітента прибутковою протягом звітного періоду при наявності інших власних джерел для виплати дивідендів, а також від того, чи є наявним прибуток, розрахований за правилами податкового обліку, чи ні.

Відповідно до підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

При цьому, вказана норма Закону покладає обов'язок щодо нарахування та внесення до бюджету авансового внеску з податку на прибуток лише на того емітента корпоративних прав, який прийняв рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам).

Таким чином, обов'язок емітента корпоративних прав з нарахування та внесення до бюджету авансового внеску з податку на прибуток виникає у випадку прийняття рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем рішення про виплату своїм акціонерам (власникам) дивідендів в 2010 році не приймалося.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що передумовою для здійснення нарахування та сплати до бюджету суми авансового внеску є прийняття платником податку рішення про виплату дивідендів, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що за відсутності такого рішення позивачем не порушено вимог підпунктів 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що вказує на безпідставність визначення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та штрафних санкцій за порушення порядку нарахування авансового внеску до бюджету.

За таких обставин, висновки суду першої та апеляційної інстанцій про неправомірність податкових повідомлень-рішень від 04.05.2011 №0001432301 та від 04.05.2011 №0001442301 в частині донарахування зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 1141884,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 285470,50грн. є правильними

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Житомирі залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 07.11.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012 по справі №0670/5358/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв