Ухвала суду № 44832734, 26.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" травня 2015 р. м. Київ К/800/13598/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Малиніна В.В.,

Ситникова О.Ф.,

провівши у порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи

за позовною заявою Державного підприємства "Антрацит" до Управління Пенсійного фонду України в місті Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області про скасування вимоги про сплату недоїмки,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державного підприємства "Антрацит" на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2013 року Державне підприємство "Антрацит" (далі - ДП "Антрацит") пред'явило у суді позов до Управління Пенсійного фонду України в місті Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області (далі - Управління ПФУ) про скасування вимоги від 6 серпня 2013 року № Ю-792 про сплату боргу у розмірі 98 453,18 гривень, який складається з недоїмки по страхових внесках - 92 502,68 гривні, штрафу - 4 702,48 гривень та пені - 1 248,02 гривень, що рахується станом на 1 серпня 2013 року за відокремленим підрозділом «Вузол виробничо-технічного зв'язку» ДП "Антрацит".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що частина заборгованості уже включена відповідачем до його попередніх вимог від 4 квітня 2013 року № Ю-573, яка також оскаржена до суду та 30 червня 2013 року № Ю-670, яка оскаржена до Управління ПФУ. Окрім цього, стягнення заборгованості в сумі 59 587,41 гривень здійснено за вимогою від 4 січня 2013 року № Ю-1645.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ДП "Антрацит" посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухвалених ними рішень та прийняття нової постанови про задоволення позовних вимог.

Управління ПФУ своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористалося.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Згідно з частиною першою статті 159 КАС України рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржені у справі судові рішення ухвалено з порушенням цих норм.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки Управління ПФУ є поточним кредитором по відношенню до ДП "Антрацит" стосовно заборгованості зі сплати єдиного внеску, яка визначена у спірній вимозі, то остання є правомірною та скасуванню не підлягає.

Судами встановлено, що ухвалою Господарського суду Луганської області від 9 січня 2013 року відносно ДП "Антрацит" порушено провадження у справі про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника з моменту порушення провадження у справі, відповідно до вимог статті 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

6 серпня 2013 року Управлінням ПФУ сформовано вимогу № Ю-792 про сплату боргу у розмірі 98 453,18 гривень, який складається з недоїмки по страхових внесках - 92 502,68 гривні, штрафу - 4 702,48 гривень та пені - 1 248,02 гривень.

Відповідно до статей 1, 12 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон № 2343-XII) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення та введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання.

Виходячи з наведеного можна дійти висновку, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів - кредитори, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство.

Таким чином, що стосується зобов'язань поточних кредиторів - кредитори, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, похідними від основного зобов'язання.

Тож оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення коштів на виконання таких грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій є обґрунтованими.

Із письмових пояснень ДП "Антрацит" слідує, що суми спрямовані позивачем на сплату єдиного внеску віднесені самовільно Управлінням ПФУ на погашення боргу зі штрафних санкцій та пені. Так, сплачені у травні 2013 року суми нарахованого єдиного внеску за квітень 2013 року у розмірі 60891,66 гривень віднесені Управлінням ПФУ на погашення заборгованості, що утворилася у квітні 2013 року, у зв'язку з чим виникла заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 92 502,68 гривень (за квітень 2013 року -32 458,95 гривень та травень 2013 року - 60 043,73 гривень).

З огляду на наведене, у даній справі спір фактично зводиться до встановлення правомірності або протиправності дій відповідача щодо зарахування поточних внесків позивача на погашення заборгованості зі фінансових санкцій за минулі періоди. У разі встановлення факту протиправності таких дій, оскаржувана вимога не може вважатись правомірною, оскільки включає в себе суму таких поточних внесків. Особливістю спору є те, що по відношенню до окремих із зобов'язань позивача встановлено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Оскільки під час дії мораторію виключається можливість виконання зобов'язань, на які він поширюється, визначальним для правильного вирішення цієї справи вбачається розмежування зобов'язань позивача перед пенсійним органом відповідно до строків їх виконання.

Необхідність такого розмежування обумовлена доводами позивача про те, що Управління ПФУ самовільно здійснювало у 2013 році погашення заборгованості ДП «Антрацит» на яку поширюється дія мораторію.

Відповідно до частини 6 статті 25 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Таким чином, строк виконання яких настав на 9 січня 2013 року можуть виконуватись лише в процедурі провадження у справі про банкрутство в порядку господарського судочинства (конкурсні зобов'язання). Їх погашення або включення до вимоги пенсійного органу є протиправним.

Судами не досліджувались строки виконання зобов'язань зі сплати боргу зі штрафних санкцій та пені, на які були спрямовані відповідачем кошти позивача. Від визначення строків виконання зобов'язань залежить поширюється дія мораторію на такі зобов'язання чи ні, від цього залежить правомірність самостійного зарахування відповідачем сум спрямованих позивачем на сплату єдиного внеску в рахунок погашення боргу зі штрафних санкцій та пені, оскільки не можуть вважатись правомірними дії Управління ПФУ щодо самостійного погашення тієї частини заборгованості, на яку розповсюджується дія мораторію.

Відтак, суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки правомірності діям відповідача щодо зарахування коштів, що надходили від позивача з оплати поточної заборгованості (єдиного внеску) на погашення конкурсних зобов'язань.

Окрім того, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що заборгованість за спірною вимогою Управління ПФУ від 6 серпня 2013 року № Ю-792 складається з двох недоїмок зі сплати страхових внесків. На недоїмку у розмірі 59 586,69 гривень Управлінням ПФУ пред'явлено ДП "Антрацит" вимогу про сплату боргу від 4 квітня 2013 року № Ю-573, яку останнє оскаржило в судовому порядку. Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 4 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2013 року, ДП "Антрацит" в задоволенні позовних вимог відмовлено. З огляду на цю обставину, суди дійшли висновку, що оскаржена ДП "Антрацит" вимога про сплату боргу в частині недоїмки 59 586,69 гривень є обґрунтованою.

Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 160 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) вимога Управління ПФУ про сплату недоїмки є виконавчим документом. Отже, за наявності судових рішень про обґрунтованість вимоги від 4 квітня 2013 року № Ю-573 про сплату боргу в розмірі 59 586,69 гривень, вона може бути звернута до виконання.

Зазначене призводить до ситуації, коли одна і та ж недоїмка підлягає подвійному стягненню - як за цією вимогою, так і за спірною вимогою від 6 серпня 2013 року № Ю-792, що є неприпустимим. Оскільки матеріали справи дають підстави для висновку, що недоїмка, яка є предметом спірної вимоги, включає в себе недоїмку, яку судовими рішеннями визнано обґрунтованою і яка, в силу положень абзацу другого частини третьої статті 160 Закону № 1058-IV, підлягає примусовому стягненню, то у судів попередніх інстанцій не було законних підстав для залишення її в силі.

Оскільки суди в повному обсязі не дослідили усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, допустили порушення норм матеріального та процесуального права, ухвалені ними рішення не можна визнати законними та обґрунтованими.

Зазначене, відповідно до вимог частини другої статті 227 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішень в цій частині та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 220-1 КАС України, за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення, суд касаційної інстанції ухвалює рішення за наслідком попереднього розгляду справи, без повідомлення осіб, які беруть участь у справі.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Керуючись статтями 220-1, 227, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Антрацит" задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та оскарженню не підлягає.

Судді В.В.Швець

В.В.Малинін

О.Ф.Ситников