Постанова № 44829383, 08.06.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2015 р. Справа № 917/2733/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Євтушенко Є.В,

за участю представників:

позивача:

Зінченка С.В. за довіреністю №22/05 від 22.05.2015 р.

відповідача:

Панченко О.О. за довіреністю №01 від 20.01.2015 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "Агротех - Союз" (вх. № 2226П/З-11) на рішення господарського суду Полтавської області від 12.03.2015 року у справі №917/2733/14

за позовом ТОВ "Агротех - Союз"

до Приватна агропромислова фірма "Воля"

про стягнення 167 873,09 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2015 р. ТОВ "Агротех - Союз" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з приватна агропромислова фірма "Воля" заборгованості за договором поставки №ПА 022 від 02.10.2013р. у розмірі 167873,09грн., у т.ч. 149 876, 10 грн. сума основного боргу, 4108,25 грн. 3% річних, 13 888,74 грн. - пені.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 12.03.2015 року у справі №917/2733/14 (суддя Кльопов І.Г.) позов задоволено частково. Стягнуто на користь ТОВ "Агротех-Союз" з приватної агропромислової фірми "Воля" пеню в сумі 13815,61 грн., 3% річних в сумі 4108,25 грн., судовий збір в розмірі 358,47грн. В решті позову відмовлено.

Позивач не погодився з рішенням місцевого господарського суду, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити, а саме: стягнути з приватної агропромислової фірми "Воля" на користь ТОВ "Агротех - Союз" заборгованість в розмірі 149 876,10 грн., 3% річних від суми боргу в розмірі 4108,25 грн., пеню в розмірі 13 815,61 грн., судовий збір в розмірі 3 357,46 грн. Судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції не враховано положень ст. 533 ЦК України, якою передбачено, в разі що сам факт зазначення у договорі еквіваленту ціни у іноземній валюті, передбачає сплату суми боргу у гривнях, за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інше не передбачено договором.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 09.04.2015 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 25.05.2015 р.

Відповідач 19.05.2015 р. надав за вх. № 7833 відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги позивача заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.

У судовому засіданні 25.05.2015 р. представник відповідача просив залучити до матеріалів справи копію листа Державної фіскальної служби України за вих.. № 16030/7/99-99-19-07-02-17 від 05.05.2015 р.

У судовому засіданні 25.05.2015 р. колегією суддів оголошено перерву у розгляді справи до 08.06.2015 р.

Позивачем 08.06.2015 р. за вх. № 8886 надано клопотання про відкладення розгляду справи та про витребування у ТОВ «Актабанк» даних про курси валют на період здійснення платежів відповідачем.

Колегія суддів відхиляє клопотання позивача, оскільки у відповідності до ст. 33 ГПК України обов'язок доказування покладається на сторони, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Оскільки позивач є суб'єктом, який заявляє вимогу про стягнення суми та зобов'язаний обґрунтувати її розмір перед судом, саме на нього покладений обов'язок доведення розміру боргу. Жодних доказів неможливості самостійного виконання позивачем умов договору щодо визначення ціни товару матеріали справи не містять.

Позивачем також 08.06.2015 р. за вх. № 8887 були надані додаткові пояснення до апеляційної скарги.

Відповідачем 08.06.2015 р. за вх. № 8908 надані письмові пояснення в обґрунтування своїх заперечень.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи сторони, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у порядку статті 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "Агротех-Союз" (продавець, позивач) та приватною агропромисловою фірмою "Воля" (покупець, відповідач) 02 жовтня 2013 року був укладений Договір купівлі - продажу № ПА 022 та Додаток № 1 (Договір).

Відповідно до умов п. 1.1 Договору, позивач зобов'язався передати у власність відповідача зерносушарку Mecmar D20/153F в комплектації вказаній згідно додатку №1, до даного договору (Товар), а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити Товар і сплатити за нього грошову суму, на умовах даного Договору.

Відповідно до п.2.1. Договору, відповідач зобов'язувався сплатити за зазначений у пункті 1.1. даного договору Товар, грошову суму, яка складає 721938,91 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 120323,15 грн., що на день підписання договору (за курсом 11,11 грн. за 1 Євро) складає 64981,00 Євро.

Згідно п.2.1.1 Договору відповідач зобов'язався оплатити вартість Товару в розмірі 216581,67 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 36096,94 грн., що на день підписання договору (за курсом 11,11 грн. за 1 Євро) складає 19494,30 Євро, до 16.10.2013 року.

Згідно п.2.1.2 Договору відповідач зобов'язався оплатити решту вартості Товару в розмірі 505357,24 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 84226,21 грн., що на день підписання договору (за курсом 11,11 грн. за 1 Євро) складає 45486,70 Євро, до 15.11.2013 року.

Як свідчать матеріали справи, позивач свої зобов'язання виконав належним чином, а саме поставив товар на загальну суму 721938,91 грн., а відповідач прийняв Товар, що підтверджується видатковою накладною №38 від 19 листопада 2013 р. та актом прийому та передачі від 19 листопада 2013 року (видаткова накладна та акт прийому та передачі наявні в матеріалах справи).

Як зазначено в акті приймання передачі від 19.11.2013р позивач передав, а відповідач прийняв Товар. Загальна сума з ПДВ складає 721938,91 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 120323,15 грн., відповідач претензій щодо технічного стану, комплектації, та інших властивостей техніки (товару) до позивача не має.

У видатковій накладній та акті прийому та передачі від 19 листопада 2013 року вартість Товару позивачем була визначена лише у гривневому еквіваленті.

У п.2.2 Договору встановлено домовленість сторін, що за умови коливання курсу вгору, євро до гривні (більш ніж два відсотки) відносно до курсу на день підписання даного договору, кожен платіж буде перераховуватись згідно курсу продажу Євро на МВБУ, по даним ПАТ "АКТАБАНК", станом на попередній день до дня оплати.

Згідно умов Договору за Товар відповідач зобов'язувався здійснити попередню оплату в сумі 216581,67 грн. до 16.10.2013 року, а остаточно розрахуватися не пізніше 19.11.2013р., що підтверджується підпунктом 2.1.1 та підпунктом 2.1.2. пункту 2.1. Договору, однак відповідач за одержаний Товар вчасно не розрахувався.

Як свідчать матеріали справи, порушуючи встановлені Договором строки розрахунку відповідач здійснив такі оплати за Товар: 16.10.2013 р. - 90000,00 грн., 18.10.2013 р. - 60000,00 грн., 28.10.2013 р. - 66582,00грн., 20.12.2013 р. - 100000,00 грн., 23.12.2013 р. - 50 000,00 грн., 26.12.2013 р. - 55356,91 грн., 03.04.2014 р. - 150 000,00 грн., 29.05..2014 р. - 5000,00 грн., 11.07.2014р . - 145000,00 грн., що підтверджується копіями виписок з банку.

Отже, як свідчать матеріали справи, всього за період з 16.10.2013р. по 11.07.2014р. відповідач шляхом перерахування коштів на рахунок позивача сплатив вартість Товару в сумі 721938,91 грн., яку він зобов'язався сплатити відповідно до п. 2.1 Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено відповідачеві претензію №03/06-14 від 03.06.2013р.

Відповідач у відповідь на дану претензію надав гарантійний лист вих. № 67 від 27.06.2014 року, в якому визнав наявну заборгованість в сумі 145000,00 грн. та зобов'язався її погасити до 30.07.2014 року.

Також, з метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено відповідачеві претензію № 18/07-14 від 18.07.14р. щодо погашення заборгованості за договором.

Крім того, 18.07.2014 року позивачем на адресу відповідача було направлено додаткову угоду (правочин) № 1 від 14.07.2014р. до Договору купівлі - продажу № ПА022 від 02.10.2013 року (Додаткова угода).

Відповідно до даної Додаткової угоди позивач запропоновано відповідачу внести зміни до п. 2.1., п. 4.5, п. 7.8. Договору, а також шляхом підписання даної Додаткової угоди визнати та підтвердити, що відповідач зобов'язаний у строк до 15.11.2013 року сплатити за Товар грошову суму, яка в гривні складає еквівалент 64981,00 Євро до Договору купівлі - продажу № ПА022 від 02.10.2013 року, що в період з 28.10.2013 року по 29.05.2014 року відповідачем сплачено 721938,91 грн., що склало еквівалент 56661,35 Євро, а також, що станом на 10.07.2014 року відповідач має перед позивачем заборгованість в розмірі, що еквівалентна 8319,65 Євро, що складає 132740,01 грн.

Зазначена Додаткова угода не була підписана сторонами.

Позивачем на адресу відповідача було направлено акт звіряння взаємних розрахунків за період: 01.01.2013р.-12.01.2015р., в якому позивачем було зазначено про наявну заборгованість на його користь станом на 12.01.2015 року в сумі 167873,09 грн., як підставу виникнення боргу саме в даному розмірі. Вказаний акт звіряння було підписано відповідачем, який в свою чергу заперечив проти проведеного нарахування та зазначив про відсутність боргу в розмірі 167873,09 грн.

Вирішуючи справ, колегія суддів опирається на наступні приписи законодавства.

У статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію і підтверджує її здійснення. Відповідно до частин першої, другої статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Отже, акт звірки взаєморозрахунків як зведений обліковий документ не належить до первинних документів бухгалтерської звітності. Даний акт є, по суті, документом, який містить зведені відомості про бухгалтерський облік здійснених операцій на підприємствах, проте не може вважатися належним доказом проведення цих операцій і наявності заборгованості у суб'єкта господарської діяльності.

Позивач зазначив, що у нього відсутні в наявності документи для підтвердження здійснення останнім перерахунку (коригування) вартісних показників заборгованості відповідача за Товар, відображення в бухгалтерському та податковому обліку наявності основної заборгованості за Договором купівлі - продажу № ПА 022 від 02.10.2013 року, в сумі 149 876,10 грн., яка була заявлена позивачем до стягнення.

Позивач підтвердив, що ним не проводився перерахунок суми оплати за Договором, так як даний перерахунок здійснюється "автоматично" без підписання жодних додаткових угод.

Таким чином, як встановлено колегією суддів та підтверджено матеріалами справи, позивачем на виконання п. 2.2. Договору, на виконання п. 135.2 ст. 135, п. 138.2 ст. 138, п. 140.2 ст. 140, ст. 192 ПК України, не провів перерахунок (коригування) вартісних показників за Договором під час зміни курсу продажу Євро на МВБУ та не відобразив дані операції не в бухгалтерському, ні в податковому обліку.

Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Згідно п.1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" під первинним обліковим документом розуміють документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні облікові документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій, є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Первинні облікові документи необхідно складати у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Проте, позивачем не було надано до ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції первинних документів, оформлених у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", з яких би вбачалася наявна сума основного боргу з Договором в розмірі 149 876, 10 грн.

Не заперечуючи відсутність первинних бухгалтерських документів, позивач зазначає, що підставою виникнення зобов'язання сплатити за Товар грошову суму еквівалентну 64981,00 Євро є Договір, а підставою для стягнення заборгованості є ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України.

На думку колегії суддів, такі висновки зроблені позивачем за невірного тлумачення норми матеріального права. Так, згідно ч.2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Договором сторін визначений інший порядок, а саме перерахування платежів за комерційним курсом ПАТ «Актабанк».

В ст. 524 ЦК України зазначено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до договору.

Всупереч приписам ст.ст. 533, 524 та п. 2.2. Договору сторін, позивачем не здійснювалося перерахування платежів за курсом ПАТ «Актакбанк». Об'єктивних перешкод до здійснення належного розрахунку представник суду не представив, надав пояснення про те, що при здійсненні перерахування та складенні позову був використаний курс НБУ.

Посилання позивача на те, що при розрахунку курсової різниці ним використано курс НБУ, оскільки ПАТ "АКТАБАНК" згідно об'яви, оприлюдненої в газеті Голос України № 10 (6014) від 22.01.2015 р., знаходиться в стані ліквідації, тому даних щодо курсу валют позивачу не надавав., колегія суддів вважає недоречними, оскільки не маючи даних про курс валют ПАТ "АКТАБАНК" за спірний період, неможливо розрахувати курсову різницю.

Відповідно до аб.2 п.4 Постанови Пленуму ВГСУ №6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», суд не може безпідставно відхилити аргументи або заперечення сторін, не надавши мотивованого обґрунтування своїх висновків. Тому в умовах неможливості визначення курсових даних ПАТ «Актабанк», що тягне неможливість визначення точної суми позовних вимог, суд не має права відхилити заперечення відповідача щодо неможливості перерахування платежів у зв'язку із відсутністю даних про курси валют ПАТ «Актабанк».

Крім того, в цій частині колегія суддів зазначає, що і закон, і п. 9.13.1. зазначеної вище Постанови ВГСУ покладає обов'язок надання даних щодо суми позову на позивача, тому саме цей суб'єкт повинний нести ризики, пов'язані із об'єктивною неможливістю встановлення розміру позовних вимог.

З урахуванням фактичних обставин справи та положень діючого законодавства колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 149876,10 грн.

Окрім заявленої позовної вимоги про стягнення основного боргу в сумі 149 876, 10 грн., позивач просив стягнути з відповідача 4108,25 грн. 3% річних, 13 888,74 грн. - пені.

Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково виходячи з наступного:

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, крім всього іншого і сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення божником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Предметом неустойки, згідно зі ст. 551 Цивільного кодексу України, може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 343 ГК України визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивач відповідачеві нарахував пеню в розмірі 13888,74 грн. за період з 25.12.2013р. по 17.05.14р.

Відповідно п.2.1.1 Договору відповідач зобов'язався оплатити вартість Товару в розмірі 216581,67 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 36096,94 грн., що на день підписання договору (за курсом 11,11 грн. за 1 Євро) складає 19494,30 Євро, до 16.10.2013 року, а відповідно до п.2.1.2 Договору відповідач зобов'язався оплатити решту вартості Товару в розмірі 505357,24 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 84226,21 грн., що на день підписання договору (за курсом 11,11 грн. за 1 Євро) складає 45486,70 Євро, до 15.11.2013 року.

Однак, як свідчать матеріали справи, відповідач за одержаний Товар вчасно не розрахувався. Всього, порушуючи встановлений Договором порядок розрахунків відповідач здійснив такі оплати за Товар: 16.10.2013 р. - 90000,00 грн., 18.10.2013 р. - 60000,00 грн., 28.10.2013 р. - 66582,00грн., 20.12.2013 р. - 100000,00 грн., 23.12.2013 р. - 50 000,00 грн., 26.12.2013 р. - 55356,91 грн., 03.04.2014 р. - 150 000,00 грн., 29.05..2014 р. - 5000,00 грн., 11.07.2014р . - 145000,00 грн., що підтверджується копіями виписок з банку.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України) (п.1.10. постанови Пленуму ВГС України № 14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" надано роз'яснення).

Позивач відповідачеві нарахував 3% річних за період з 17.10.13р. по 11.07.14р. в сумі 4108,25 грн.

За розрахунком позивача, сума пені за період з 25.12.2013р. по 17.05.14р. становить 13888,71 грн., 3% річних за період з 17.10.13р. по 11.07.14р. - 4108,25 грн.

Колегією суддів було проведено перевірку розрахунку пені та 3% річних поданого позивачем до суду з використанням відповідної програми інформаційно-пошукової системи "Ліга".

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п.1.9. постанови Пленуму ВГС України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" надано роз'яснення).

За наслідками проведеної перевірки розрахунку пені, судом було встановлено, що за період з 25.12.2013р. по 17.05.14р. підлягає до стягнення 13815,61 грн.

За наслідками проведеної перевірки розрахунку 3% річних, судом було встановлено, що за період з 17.10.2013р. по 11.07.14р. підлягає до стягнення 5194,34 грн.

Проте, як вже зазначалося вище, позивач просив стягнути за період з 25.12.2013р. по 17.05.14р. пеню у розмірі 13888,71 грн., 3% річних за період з 17.10.13р. по 11.07.14р. у розмірі - 4108,25 грн.

Позивачем не було подано заяву про збільшення вимог в частині стягнення 3% річних, а тому колегія суддів задовольняючи позовну вимогу в сумі 4108,25 грн. 3% річних, виходить з розміру позовних вимог, які були заявлені позивачем відповідно до поданого позову.

Щодо стягнення пені, то колегія суддів після проведеної перевірки поданого позивачем розрахунку, дійшла висновку про необхідність стягнення пені в розмірі 13815,61грн.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження позивача, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ТОВ "Агротех - Союз" на рішення господарського суду Полтавської області від 12.03.2015 року у справі №917/2733/14 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 12.03.2015 року у справі №917/2733/14 залишити без змін.

Повний текст постанови суду складено 10.06.2015 р.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.