Постанова № 44829178, 08.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2015 р. Справа№ 910/1281/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Сухового В.Г.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Дзезі О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал",

на рішення Господарського суду м. Києва

від 06.04.2015

у справі №910/1281/15-г (суддя - Марченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстерсервіс-КМ", м. Київ,

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", м. Київ,

про стягнення 1 215 830,57 грн,

за участю представників:

від позивача: Хаджинова В.В. - представник (довіреність №б/н від 23.12.2014);

від відповідача: 1) Плясун О.І. - представник (довіреність № 311 від 31.03.2015);

2) Драчова М.С. - представник (довіреність №266 від 20.03.2015),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Майстерсервіс-КМ" (надалі - ТОВ «Майстерсервіс-КМ», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (надалі - ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал», відповідач) про стягнення 1 215 830,57 грн, з яких 1 063 163,09 грн основного боргу, 76 680,35 грн пені, 9 171,00 грн 3 % річних та 66 816,13 грн інфляційних втрат, зумовлених неналежним виконанням зобов'язань з оплати виконаних робіт за договором підряду від 17.01.2014 №67/06/14-14.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 у справі № 910/1281/15-г позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстерсервіс-КМ» 1 063 163,09 грн основного боргу, 9 171,57 грн 3% річних, 66 816,13 грн втрат від інфляції, 69 788,12 грн пені та 24 182,15 грн витрат зі сплати судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням судом норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.05.2015 апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.06.2015.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

08.06.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" надійшло клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи.

Судова колегія, розглянувши клопотання відповідача про призначення судової експертизи у справі, ухвалила відмовити у його задоволенні з підстав, які будуть викладені у мотивувальній частині постанови.

В судовому засіданні представниками відповідача подано клопотання про зупинення провадження у справі №910/1281/15-г до закінчення розслідування у кримінальному провадженні №42014000000001610 за фактами заволодіння державними грошовими коштами у особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем посадовими особами ПАТ «АК «Київводоканал».

Відповідно до частини 1 статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Згідно пункту 3.16. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 №18 пов'язаною справою є така справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі, в тому числі, йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Розглянувши заявлене представниками відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у даному випадку обставин, з якими закон пов'язує необхідність зупинення провадження у справі. Результати кримінального розслідування за ознаками зловживання службовим становищем посадовими особами ПАТ «АК «Київводоканал» не вплинуть на оцінку судом доказів у справі №910/1281/15-г про стягнення заборгованості за договором підряду, укладеним останнім з ТОВ «Мастерсервіс-КМ». Крім того, ГПК України взагалі не передбачає таку підставу зупинення провадження у справі як проведення досудового розслідування.

Таким чином, колегія суддів ухвалила відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі.

В судовому засіданні представники скаржника підтримали вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просили її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає їх безпідставними, а судове рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду без змін.

08.06.2015 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 17.01.2014 між Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» (в тексті договору - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Майстерсервіс-КМ» (в тексті договору - підрядник) було укладено договір підряду №67/06/14-14, за умовами якого замовник доручає та зобов'язується прийняти і оплатити, а підрядник зобов'язується на власний ризик і своїми силами виконати роботи з очистки відомчих каналізаційних мереж на об'єктах, які розташовані на правому березі Дніпра в Голосіївському, Оболонському, Печерському, Подільському, Святошинському, Солом'янському та Шевченківському районах міста Києва, визначених замовником (пункт 1.1. договору).

Згідно пункту 1.3. договору обсяги робіт, їх вартість, строки виконання та об'єкти, на яких будуть здійснюватися роботи, визначаються сторонами у відповідних додаткових угодах до договору.

Орієнтовна загальна сума договору складає 9 980 000,00 грн, в т.ч. ПДВ (пункт 2.1. договору).

Відповідно до пункту 2.2. договору замовник здійснює розрахунок за роботи шляхом перерахування на поточний рахунок підрядника вартості виконаних робіт, зазначеної у відповідній додатковій угоді до договору, протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі виконаних робіт (форма КБ-2в).

Пунктом 5.4. договору передбачено, що приймання-передача виконаних робіт здійснюється сторонами після виконання робіт в повному обсязі й оформлюється шляхом підписання сторонами акта приймання-передачі виконаних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних робіт (форма КБ-3).

Договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і скріплення його печатками сторін та діє до 31.12.2014 (пункт 7.1. договору).

Сторонами було підписано додаткову угоду від 05.05.2014 №1 до договору, згідно з якою пункт 1.1 договору викладено в такій редакції: в порядку та на умовах Договору замовник доручає та зобов'язується прийняти і оплатити, а підрядник зобов'язується на власний ризик і своїми силами виконати роботи з очистки відомчих каналізаційних мереж на об'єктах, визначених замовником (роботи).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно визначив правову природу відносин, що склалися між сторонами, зазначивши, що такі мають ознаки договору підряду, за яким, відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України, одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Стаття 854 Цивільного кодексу України до обов'язків замовника відносить, зокрема, оплату виконаної підрядником роботи після здачі всієї роботи, якщо інше не встановлено законом або договором.

Згідно з частиною 4 статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Виходячи з приписів статей 173, 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 Цивільного кодексу України, сторони мають виконувати зобов'язання належним чином відповідно до його умов та вимог закону, при цьому, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як правильно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, позивач відповідно до умов договору протягом січня-лютого та липня-вересня 2014 року виконав, а відповідач прийняв роботи з очистки відомчих каналізаційних мереж на визначених замовником об'єктах, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання виконаних будівельних робіт (типової форми № КБ-2в) та довідками про вартість виконаних підрядних робіт (типової форми № КБ-3), підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками господарюючих суб'єктів (т.1 а.с.31-249, т.2 а.с. 1-246, т.3 а.с.1-119).

З матеріалів справи вбачається, що з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з листами про сплату заборгованості від 30.10.2014 №36, від 03.11.2014 №37, від 25.11.2014 №43, які відповідачем залишені без відповіді (т.3 а.с.120-122).

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором, Товариство з обмеженою відповідальністю «Майстерсервіс-КМ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення 1 063 163,09 грн заборгованості.

В апеляційній скарзі ПАТ «АК «Київводоканал» зазначив, що акти приймання виконаних робіт зі сторони відповідача підписані керівником Департаменту експлуатації каналізаційного господарства ПАТ «АК «Київводоканал», який діяв з перевищеннями своїх повноважень, а отже, вказані акти не можуть бути належними та допустимими доказами прийняття відповідачем робіт за спірним договором.

Матеріали справи свідчать, що Департамент експлуатації каналізаційного господарства є структурним підрозділом ПАТ «АК «Київводоканал» та діє на підставі Положення.

Згідно пункту 8.9. Положення про Департамент експлуатації каналізаційного господарства ПАТ «АК «Київводоканал» керівник структурного підрозділу на підставі довіреності може підписувати від імені Товариства документи на виконання договорів, вчинених Товариством та пов'язаних із виробничо-господарською діяльністю Департаменту.

У матеріалах справи наявні довіреності ПАТ «АК «Київводоканал» від 31.12.2013 №338, від 17.03.2014 №53, від 01.07.2014 №46, від 01.10.2014 №307, які видані на директора Департаменту експлуатації каналізаційного господарства Кислого М.І. (т.1 а.с.27-30).

Згідно пункту 4 зазначених довіреностей Кислому М.І. надано право підписувати документи на виконання договорів (заявки, акти виконаних робіт, акти наданих послуг, акти приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей, акти приймання виконаних підрядних робіт (форма №КБ-2в), довідки про вартість виконаних підрядних робіт (форма №КБ-3).

Таким чином, твердження апелянта про підписання Кислим М.І. актів (форма №КБ-2в) та довідок (форма №КБ-3) з перевищенням повноважень спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Відповідачем також зазначено, що акти приймання виконаних робіт, складені між сторонами, не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки Наказ Мінрегіонбуду «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві» від 04.12.2009 №554, яким затверджено форми даних актів, втратив чинність 20.01.2014.

Колегія суддів зазначає, що даним Наказом були затверджені примірні форми актів приймання підрядних робіт, а отже, застосування такої форми мало необов'язковий характер для сторін.

Пунктом 5.4. договору сторонами за взаємною згодою встановлено, що оформлення здачі-приймання виконаних робіт здійснюється шляхом підписання актів (форма №КБ-2в) та довідок (форма №КБ-3).

Надаючи оцінку зазначеним доказам, судова колегія дійшла висновку, що акти приймання виконаних робіт, підписані та скріплені печатками сторін, містять всі обов'язкові реквізити первинних документів, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а отже, є належними доказами виконання робіт позивачем та їх прийняття відповідачем.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач подав до суду апеляційної інстанції клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи робіт для вирішення питань обсягів виконаних робіт та їх відповідності даним зазначеним у спірних актах.

Відповідно до частини 2 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, висновок судового експерта є видом доказу, на підставі якого суд може встановити наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно частини 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" від 23.03.2012 № 4 судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Судова колегія дійшла висновку про відсутність у даній справі потреби у призначенні будівельно-технічної експертизи, оскільки факт виконання робіт, їх обсяги та вартість встановлені первинними бухгалтерськими документами, які підписані відповідачем без жодних зауважень.

Крім того, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не вказував про наявність недоліків у виконаних позивачем роботах, а обґрунтовував свої заперечення іншими обставинами. Заявляючи дане клопотання суду апеляційної інстанції скаржник не зазначив причин його неподання до місцевого господарського суду.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової будівельно-технічної експертизи у справі.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зважаючи на вищенаведені законодавчі положення та враховуючи, що позивач належними та допустимими доказами довів виконання ним у повному обсязі робіт за договором, а відповідачем прийняття робіт, визначених умовами договору не спростовано, як і суми боргу, не сплаченого на час прийняття рішення, колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 1 063 163,09 грн є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Водночас, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань з оплати виконаних робіт, крім основного боргу позивач просив стягнути з відповідача пеню, розмір якої згідно розрахунку позивача складає 76 680,35 грн.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема, стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено статтею 549 Цивільного кодексу України, статтями 230-232 Господарського кодексу України, а також Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частини 6 вказаної статті штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що за порушення замовником строків оплати робіт, встановлених договором, замовник сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення оплати.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок, колегія суддів встановила, що позивач нараховує пеню за періоди прострочення більше, ніж на шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а отже, висновок суду першої інстанції про часткове задоволення вимоги про стягнення пені у розмірі 69 788,12 грн є законним та обґрунтованим.

Також ТОВ «Майстерсервіс-КМ» просив суд стягнути з ПАТ «АК «Київводоканал» 9 171,00 грн 3% річних та 66 816,13 грн інфляційних втрат.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки, колегія суддів встановила, що розміри 3% річних та інфляційних втрат за визначені позивачем періоди становлять 9 172,62 грн та 100 708,18 грн відповідно, тобто, перевищують розміри, що заявлені позивачем до стягнення.

З огляду на приписи пункту 2 частини 1 статті 83 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що вказані позовні вимоги підлягають задоволенню відповідно до заявлених позивачем розмірів - 9 171,00 грн 3% річних та 66 816,13 грн інфляційних втрат.

За приписами статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 у справі №910/1281/15-г прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задоволенню не підлягає.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32-34, 43, 44, 49, 96, 99, 101 - 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 у справі №910/1281/15-г залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 у справі №910/1281/15-г залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/1281/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді В.Г. Суховий

Г.А. Жук