Постанова № 44829157, 08.06.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2015 р. Справа № 921/700/14-г/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Марко Р.І.

суддів Желік М.Б. Костів Т.С.

при секретарі судового засідання Греділь М.І.

з участю представників:

від прокуратури: не з"явився

від позивача: Розанова О.З. (представник за довіреністю № 1-1/405 від 06.03.2015р.)

від відповідача: ОСОБА_2 (представник за довіреністю б/н від 15.04.2015р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 б/н від 27.02.2015 року (вх. № 01-05/1356/15 від 24.03.2015р.)

на рішення господарського суду Тернопільської області від 05.11.2014 р.

у справі № 921/700/14-г/14, суддя Руденко О.В.

за позовом Тернопільського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави, м.Тернопіль в особі Державної екологічної інспекції у Тернопільській області, м.Тернопіль

до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, с.Гермаківка, Борщівський район, Тернопільська область

про стягнення збитків у сумі 8737,42 грн.

В С Т А Н О В И В:

05.11.2014 року господарським судом Тернопільської області винесено рішення у справі № 921/700/14-г/14 за позовом Тернопільського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Тернопільській області до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення збитків у сумі 8737,42 грн., відповідно яким позов задоволено частково, стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 7 453,95 грн. збитків, заподіяних державі самовільним водокористуванням. в наступних частинах: 30%, що становить 2 236, 18грн. в доход спеціального фонду Державного бюджету України, 50%, що становить 3 726,97 грн. в доход спеціального фонду місцевого бюджету Борщівської сільської ради, 20%, що становить 1 490,79 грн. в доход спеціального фонду місцевого бюджету Тернопільської обласної ради. Також, присуджено до стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 в доход Державного бюджету України 1558,61грн. судового збору.

Не погодившись з рішенням господарського суду Тернопільської області фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не враховано те, що перелік способів здійснення загального водокористування у ст. 47 ВК України не є виключним, і за певних умов може включати і риборозведення, коли не має місце забір води з русла та скид забруднених вод. Тобто загальне водокористування може здійснюватися і для потреб підприємців рибогосподарської галузі. Також зазначає, що у даному випадку при пропуску води через гідроспоруду для потреб риборозведення не здійснюється вилучення води з водного об'єкту.

Згідно автоматичного розподілу справ КП "Документообіг господарських судів", 24.03.2015р. справу за № 921/700/14-г/14 розподілено до розгляду судді - доповідачу Марку Р.І., у складі колегії суддів Желік М.Б. та Костів Т.С.

25.03.2015 року ухвалою Львівського апеляційного господарського суду подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття апеляційної скарги до провадження, розгляд справи призначено на 20.04.2015 року.

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 20.04.2015 року та 05.05.2015 року розгляд апеляційної скарги відкладався з підстав зазначених у даних ухвалах.

06.04.2015 року через канцелярію суду представником державної екологічної інспекції у Тернопільської області подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що апелянт не довів належного виконання ним вимог природоохоронного законодавства, внаслідок чого була завдана шкода навколишньому природному середовищу.

Окрім того, позивач зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 47 ВК України наведено перелік різновидів загального водокористування. Буквальне тлумачення цієї статті свідчить про вичерпний характер цього переліку.

10.04.2015 року до суду від прокуратури Тернопільської області надійшло заперечення на апеляційну скаргу в якому зазначено, що Державною екологічною інспекцією в Тернопільській області, а також господарським судом Тернопільської області у рішенні від 05.11.2014 року дії фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 кваліфіковано у відповідності до норм законодавства, як здійснення спеціального водокористування, яке в свою чергу повинно здійснюватися за наявності спеціального дозволу. На підставі вищенаведеного прокурор та позивач просять залишити рішення господарського суду Тернопільської області від 05.11.2014 р. у справі №921/700/14-г/14 без змін з підстав законності та обґрунтованості, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - без задоволення.

В судових засіданнях прокурор, представник позивача та представник відповідача надали пояснення по суті спору, підтримали доводи та заперечення, викладені у апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу та запереченні на апеляційну скаргу та просили врахувати їх при винесенні постанови.

В судове засідання 08.06.2015р. прокурор не з"явився, причин неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду апеляційної скарги.

Зважаючи на те, що відкладення розгляду справи за обставин, визначених у ч. 1 ст. 77 ГПК України, є обов'язком лише за умови неможливості вирішення спору в даному судовому засіданні, наявності достатніх доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі наявних у ній доказів, при відсутноспі прокурора.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 08.06.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, колегія суддів вирішила, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Як вбачається із матеріалів справи, що між Борщівською районною державною адміністрацією та приватним підприємцем ОСОБА_3 було укладено договір оренди земель водного фонду від 12.04.2007р. та договір оренди водного об'єкта (ставка) від 23.03.2010р. За умовами перелічених угод господарюючому суб'єкту передано в користування земельну ділянку, площею 8,3258 га та водойму, площею 4,0967 га, що розташовані на території Гермаківської сільської ради Борщівського району, в басейні річки Збруч, для здійснення ставково-рибного господарства.

13.06.2014р. державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Тернопільської області Добренько О.С. згідно постанови Тернопільського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері № 463 від 03.06.2014р., на підставі направлення № 648 від 10.06.2014р. було здійснено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства ФОП ОСОБА_3 В ході її проведення контролюючим органом виявлено факт порушення підприємцем приписів п. 9 ст. 44 Водного кодексу України, внаслідок самовільного водокористування поверхневою водою для вирощування риби та зафіксовано факт повного спуску води із ставка, який зі слів господарюючого суб'єкта, відбувся внаслідок прориву 01.06.2014 року водоскидної споруди.

За результатами здійсненого планового заходу, посадовою особою контролюючого органу державного нагляду, у відповідності до ч. ч. 6, 7 ст. 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", складено акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 13.06.2014р., протокол про адміністративне правопорушення № 000738 від 13.06.2014р., на підставі яких винесено постанову про накладення адміністративного стягнення № 40 від 13.06.2014р. та припис № 2-1/2816 від 16.06.2014р.

Згідно з наведених у матеріалах справи заперечень на апеляційну скаргу та наданих в судовому засіданні усних пояснень уповноважені представники позивача, стверджують, що згідно ч.1 ст. 47 ВК України загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних обєктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів. У ч. 1 ст. 27 ВК України наведено перелік різновидів загального водокористування. Буквальне тлумачення цієї статті свідчить про вичерпний характер цього переліку. Згідно з ч. 3 ст. 48 ВК України містить перелік способів водокористування, що не належать до спеціального водокористування, кожен з яких має свій правовий режим регулювання.

Досліджуючи відповідність даних тверджень фактичним обставинам, колегія судів зазначає наступне.

З точки зору законодавства, яке регламентує спірні правовідносини, зокрема ч. ч. 1, 3 ст. 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", використання природних ресурсів в Україні здійснюється в загальному і спеціальному порядку.

Визначення даних видів водокористування законодавцем закріплено у ст.ст. 47, 48 Водного кодексу України. Так, загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

Натомість, спеціальне водокористування являє собою забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Таке користування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

Буквальне тлумачення вказаних норм, дає суду підстави для твердження про те, що до спеціального водокористування віднесені: забір води з водних об'єктів із застуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти. Водночас, законодавець не обумовлює наявність усіх трьох складових в сукупності, як обов'язкову ознаку спецводокористування.

Матеріали справи свідчать, що суб'єктом господарювання здійснювалось як використання води, яке за положеннями ст. 1 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища", є процесом вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб, так і забір води - вилучення води з водного об'єкта для використання за допомогою технічних пристроїв або без них.

В свою чергу, доводи відповідача про невикористання ним гідроспоруд, спростовуються умовами договору від 23.03.2010р., згідно якого спірний водний об'єкт є ставком, а отже, в силу тієї ж статті зазначеного нормативного акту, штучно створеною водоймою місткістю не більше 1 млн. кубічних метрів, утвореною шляхом перекриття русла річки греблею, що по своїй природі і є гідроспорудою.

На переконання суду, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення ч.3 ст.48 Водного кодексу України, на які посилається підприємець, вказуючи на те, що ним не здійснювалось спецводокористування. Дана правова норма стосується випадків пропуску води через гідровузол, що з точки зору законодавства не є тотожним поняттям до гідротехнічної споруди - дамби, яку в своїй господарській діяльності використовував відповідач по справі.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що користування фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 орендованим водоймищем в цілях ведення ставково-рибного господарства (риборозведення) відноситься до спеціального виду водокористування.

Також представники позивача стверджували, що актом перевірки дотримання природоохоронного законодавства від 13.06.2014 року зафіксовано, що вода у ставку спущена. З пояснень, наданого ФОП ОСОБА_3, вбачається, що спуск води відбувся 01.06.2014 року внаслідок прориву водоскидної споруди.

Виходячи з вищенаведеного суд приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні докази того, що діями ОСОБА_3 було здійснено спуск вод. Так, в акті перевірки стану дотримання вимог водного законодавства вказується на спущення води у ставку за відсутності дозволу на спеціальне водокористування, в протоколі про адміністративне правопорушення йдеться про прориву водоскидної споруди і повного спуску води із ставка.

В зазначених документах не вказано чи заподіяно даними діями шкоду довкіллю та яку саме, чи змінилися якісні характеристики води в результаті господарської діяльності особи, яка використовує ставок.

Згідно положень ст. 68 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Згідно ст.ст. 110,111 ВК України порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення вордного законодавства.

У даному випадку був сплачений штраф у розмірі 85 грн. за відсутність дозволу на спеціальне водокористування у скаржника. Штраф є заходом відповідальності сторони, а не відшкодування шкоди ( п. 1.8. 1розяснення Вищого господарського суду України « Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природнього середовища» № 02-5/744 від 27.06.2001р.)

Відповідно до ч. 1 п. 8 Цивільного кодексу України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі.

Так, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ст. 1166 ЦК України).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Слід зазначити, що матеріали справи не містять доказів того, що до спуску води в ставку, яка встановлена при проведенні перевірки причетний відповідач, як і не встановлено що дії останнього були протиправними.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ст. 43 ГПК України).

Отже, враховуючи вищенаведене, судова колегія вважає передчасним висновок місцевого господарського суду про підставність вимоги позивача про стягнення збитків, заподіяних державі самовільним водокористуванням.

Відтак, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення господарського суду Тернопільської області від 05.11.2014 року у даній справі слід скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Судовий збір за перегляд рішення господарського суду Тернопільської області від 05.11.2015 року у даній справі в апеляційному порядку покласти на позивача в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103,104, 105 ГПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 б/н від 27.02.2015 року задоволити повністю.

2. Рішення господарського суду Тернопільської області від 05.11.2014р у справі № 921/700/14-г/14 скасувати повністю.

3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути з Державної екологічної інспекції у Тернопільській області (46008, м.Тернопіль, вул.Шашкевича,3, код ЄДРПОУ 37977693) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (48742, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) 913,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. На виконання постанови господарському суду Тернопільської області видати наказ у відповідності до ст.116 ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови виготовлений 11.06.2015 р.

Головуючий-суддя Марко Р.І.

Суддя Желік М.Б.

Суддя Костів Т.С.