Постанова № 44829156, 09.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2015 р. Справа№ 911/417/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Суліма В.В.

Гаврилюка О.М.

при секретарі судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: Осташевський В.С. - довіреність № 04/12 від 26.04.2015;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Транс-Інвест"

на рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2015

у справі № 911/417/15 (суддя - Антонова В.М.)

за позовом Державного підприємства "Придніпровська залізниця" в особі Криворізької дирекції залізничних перевезень

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Транс-Інвест"

про стягнення 46 063,00 грн.,

В судовому засіданні 09.06.2015 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Придніпровська залізниця" в особі Криворізької дирекції залізничних перевезень (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Транс-Інвест" (далі - відповідач) про стягнення 46 063,00 грн. заборгованості, з яких: 38 335,00 грн. штрафу за невірно зазначену в перевізних документах масу вантажу та 7728,00 грн. додаткових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що факт невірно зазначеної маси вантажу відповідачем був зафіксований комерційним актом та випискою з книги переваг, тоді як відповідачем не було оплачено передбачений законом штраф за здійснення вказаного правопорушення.

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.04.2015 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 38 335,00 грн. штрафу, 7 728,00 грн. додаткових витрат та 1 827,00 грн. - судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2015 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, не дослідив, що комерційний акт є неправомірним, оскільки складений позивачем з порушенням вимог чинного законодавства та містить суперечливі дані про вагу вантажу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 28.05.2015. Також було витребувано у сторін оригінали документів, пов'язаних з предметом спору (п. 3 резолютивної частини ухвали).

У судовому засіданні 28.05.2015 було оголошено перерву до 09.06.2015 в порядку ст. 77 ГПК України, зокрема, через невиконання позивачем вимог ухвали суду щодо надання оригіналів документів, пов'язаних з предметом спору.

У судовому засіданні 09.06.2015 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, рішення місцевого суду скасувати. Зазначив, що наявність правопорушення, яке є підставою даного позову, не підтверджується належними та допустимими доказами, так само, як не доведено понесення позивачем додаткових витрат у розмірі 7728,00 грн. Зауважив, що позивачем в судах обох інстанцій не були надані оригінали документів, пов'язаних з предметом спору, в тому числі на підтвердження розміру додаткових витрат, а також повноважень тих осіб, які складали, підписували комерційний акт та вносили в нього поправки.

Представник позивача у судове засідання 09.06.2015 не з'явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, про що, зокрема, свідчить наявна в матеріалах справи розписка представника позивача від 28.05.2015 про обізнаність щодо дати наступного засідання. Вимоги суду (зокрема, ухвали від 18.05.2015) в частині обов'язкового надання оригіналів документів, пов'язаних з предметом спору, не виконав. Жодних клопотань та пояснень з цього приводу не надав.

В свою чергу, пункт 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 зазначає, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на неодноразове ігнорування позивачем вимог ухвали суду та відсутністю обґрунтованих клопотань та заяв про відкладення розгляду справи (щодо неможливості подання доказів з причин, що не залежать від сторони, тощо) Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду Київської області в апеляційному порядку за відсутності представника позивача, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, а також без оригіналів документів, пов'язаних з предметом спору, які витребовувались у сторін, але не були надані без поважних причин.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечень на неї, заслухавши пояснення представника відповідача, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Укр-Транс-Інвест" на підставі накладної № 41003260 від 30.07.2014 відправило зі станції Золотоноша 1 на станцію Кривий Ріг Придніпровської залізниці вантаж - брухт чорних металів. При цьому згідно п. 24 накладної маса вантажу, визначена відправником становить 68 950 кг.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 03.08.2014 ним було складено комерційний акт серії АА № 018397, згідно якого було встановлено, що маса вантажу не відповідає даним зазначеним у накладній, а саме при контрольному зважуванні вагону №67854901, який навантажувався згідно накладної №41003260 від 30.07.2014 замість 68 950 кг фактично містилося 72 580 кг, вантажопідйомність по документу 69 000 кг, тому фактично вага вантажу перевищує вантажопідйомність на 3 580 кг.

Так, на підставі ст.ст. 24, 118, 122 Статуту залізниць України за невірно зазначену масу вантажу було нараховано штраф у п'ятикратному розмірі провізної плати (яка згідно накладної становить 7667,00 грн.) за всю відстань перевезення, який складає 38 335,00 грн., а також 7728,00 грн. - додаткових витрат, які позивач обґрунтовує актом загальної форми № 21117 від 08.08.2015.

Задовольняючи позов у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 38 335,00 грн. штрафу за неправильно зазначену в перевізних документах масу вантажу та 7 728,00 грн. додаткових витрат є обґрунтованими, доведеними та підтверджується належними доказами.

В цій частині суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками місцевого господарського суду, враховуючи наступне.

Згідно з ст. 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 за № 457, накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем.

Відповідно до ст. 23 Статуту залізниць України відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів).

Згідно зі ст. 37 Статуту залізниць України під час здавання вантажів для перевезення відправником має бути зазначена у накладній їх маса.

В цій частині відповідачем не заперечується факт складання накладної № 41003260 від 30.07.2014, зазначення в ній необхідних реквізитів та відомостей, зокрема, номера вагону, маси вантажу (у розмірі 68950 кг), найменування вантажу, тощо, а також відправлення вантажу з залізничної станції Золотоноша 1 на станцію Кривий Ріг Придніпровської залізниці.

Статтею 24 Статуту залізниць України передбачено, що вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній. Залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

Відповідно до ст. 118 Статуту залізниць України передбачено, що за пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення.

Згідно ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення, зокрема, обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах. Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2011 за № 334 (далі - Правила).

Пунктом 10 Правил передбачено, що комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи) і працівник станції, який особисто здійснював перевірку, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акта можуть бути залучені також інші працівники залізниці.

Разом з цим, в судах обох інстанцій відповідач заперечував правомірність позовних вимог, зазначаючи про незаконність комерційного акту, зокрема, через недотримання вимог щодо оформлення зазначеного документа, а також в частині відсутності доказів достатнього обсягу повноважень тих осіб, якими було складено та підписано комерційний акт. Дійсність та правомочність інших документів, якими позивач підтверджує розмір позовних вимог (зокрема, додаткових витрат) також заперечується відповідачем.

Згідно зі ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Висновку про правомірність та законність складеного позивачем комерційного акту, суд першої інстанції дійшов, зокрема, взявши до уваги, що вказаний акт не оскаржувався відповідачем в судовому порядку та не був визнаний недійсним.

Суд апеляційної інстанції зазначає про передчасність висновку місцевого господарського суду в цій частині, враховуючи наступне.

Так, судом першої інстанції не було враховано, що комерційний акт залізниці - це службовий документ, який складається виключно у разі виникнення обставин, передбачених ст. 129 Статуту залізниць України та підтверджує факт виявлення відповідного порушення.

В даному випадку, комерційний акт не встановлює розмір матеріальної відповідальності та не визначає імперативний обов'язок суб'єкта господарювання сплатити певну суму штрафу (насамперед, спірний акт навіть не містить розрахунку штрафу та його розмір, а лише фіксує певні виявленні порушення). Відповідно зазначений акт не є актом індивідуальної дії (аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 10.09.2013 по справі № 21-237а13).

Таким чином, неправомірним є висновок суду першої інстанції про відсутність наміру відповідача оскаржити акт, оскільки порядок оскарження акту в судовому порядку не передбачено чинним законодавством. Тоді як єдиний спосіб оскарження комерційного акту залізниці у позасудовому порядку визначений у п. 16 Правил.

Так, відповідно до п. 16 Правил, у разі відмови начальника станції від складання комерційного акта (акта загальної форми) або оформлення акта з порушенням цих Правил одержувач має право до вивезення вантажу зі станції, а при вивантаженні на місцях незагального користування - протягом 24 годин з моменту прийняття від залізниці вагона (контейнера) з вантажем подати про це письмову скаргу начальнику Дирекції залізничних перевезень (далі - Дирекція) безпосередньо або через начальника станції.

В свою чергу, доказів того, що одержувач вантажу або уповноважений представник відповідача взагалі були присутніми під час виявлення порушень та складанні комерційного акту, а відтак мали можливість скористатися правом на подання у встановлений час скарги начальнику Дирекції, матеріали справи не містять, так само в комерційному акті не зазначені відомості щодо відмови одержувача або самого відповідача від підписання зазначеного документу. З копій актів загальної форми (а.с. 10) також не вбачається підпису представника відповідача, в тому числі про обізнаність щодо нарахування на нього відповідного штрафу та покладення додаткових витрат.

Суд апеляційної інстанції зазначає про обґрунтованість доводів апелянта в частині того, що окрім іншого, в комерційному акті були внесені суперечливі дані про вагу вантажу, зокрема, на лицевій стороні акту зазначено, що при контрольному зважуванні було виявлено перевищення вантажопідйомності на 5400 кг, тоді як на зворотній стороні акту в розділі «Д» вказано про те. що фактично вага вантажу перевищує вантажопідйомність на 3580 кг.

Доводи позивача про те, що зазначення різного розміру перевищення вантажопідйомності обумовлений зважуванням вагону на попутній станції (в русі) та кінцевій станції не приймаються судом апеляційної інстанції, враховуючи приписи п. 12 Правил складання актів в цій частині.

Так, згідно п. 12 зазначених Правил, якщо при перевірці вантажу, який прибув з актом попутної станції, під час перевірки на станції призначення не буде виявлено різниці між даними акта, складеного на попутній станції, і фактичною наявністю та станом вантажу, багажу або вантажобагажу, то станція в розділі "Є" комерційного акта попутної станції вносить відмітку такого змісту: "Під час перевірки вантажу (багажу, вантажобагажу) різниці проти цього акта не виявлено". Така відмітка засвідчується штемпелем станції і підписами осіб, указаних у пункті 10 цих Правил. Цей акт видається одержувачу на його вимогу, а копія його залишається на станції. Новий акт у цьому разі не складається. При невідповідності відомостей, указаних в акті попутної станції, фактичним даним, що виявились під час перевірки вантажу, багажу або вантажобагажу, складається новий комерційний акт.

Враховуючи викладене, при виявленні відповідних порушень під час зважування вагону на кінцевій станції, позивач повинен був або внести певну помітку в комерційний акт попутної станції, або скласти новий комерційний акт з зазначенням правильного (одного) розміру виявленого перевищення вантажопідйомності.

Разом з цим, самим позивачем не заперечується, що на попутній станції не складався комерційний акт (акт загальної форми № 3398 не є комерційним актом). При цьому жодних відомостей в розділі «Є» комерційного акту позивача щодо прибуття вантажу з актом попутної станції не міститься. Так, під даним пунктом міститься лише підпис невстановленої особи без жодних ініціалів.

Згідно п. 8 Правил, комерційні акти складаються у трьох примірниках на бланках установленої форми і заповнюються на друкарській машинці або чорнилами чітко, без будь-яких виправлень. На кожному акті проставляється штемпель станції. Другий примірник акта видається одержувачу на його вимогу.

В цій частині обґрунтованими є доводи апелянта про те, що всупереч наведеним приписам, в спірному акті в надрукованому на машинці тексті неправомірно були внесені рукописні доповнення синіми чорнилами на лицевій стороні акту, зокрема, в частині маси перевищення вантажопідйомності.

Враховуючи викладене, зважаючи на зазначення у спірному акті декількох розмірів виявленого перевищення вантажопідйомності, наявність рукописних виправлень синіми чорнилами (які були зроблені невстановленою особою), відсутність доказів повноважень осіб, якими було складено та підписано вказаний документ, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість доводів відповідача про складення акту з грубим порушенням вимог чинного законодавства, що, в свою чергу, свідчить про неналежність зазначеного доказу в розумінні розділу V ГПК України.

З приводу заявлених додаткових витрат на суму 7728,00 грн., суд апеляційної інстанції зазначає, що їх розмір не підтверджено жодними належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України. Єдиним доказом, яким сторона обґрунтовує розмір додаткових витрат є копія акту загальної форми № 21117, на зворотній стороні якого перелічені суми та послуги, надання яких жодним чином не підтверджено. При цьому повноваження осіб, які підписали вказаний документ, а також дійсність вказаного акту заперечується відповідачем, тоді як позивачем не було надано оригіналу такого акту (так само, як оригіналів інших документів, окрім комерційного акту) та доказів повноважень осіб, які підписали такий акт.

Суд апеляційної інстанції зазначає про обґрунтованість доводів відповідача в частині необхідності дослідження інших оригіналів документів (окрім наданого позивачем оригіналу комерційного акту), якими сторона підтверджує позовні вимоги, в тому числі зважаючи на те, що ані в протоколах судових засідань місцевого господарського суду від 12.03.2015 та від 16.04.2015, ані в рішенні суду першої інстанції не зазначено про те, що позивач надавав оригінали документів для огляду в судовому засіданні. Тоді як з наявних в матеріалах справи доказів, якими позивач обґрунтовує правомірність позовних вимог, лише комерційний акт подано стороною в оригіналі.

У відповідності до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки предметом розгляду у даній справі, зокрема, є стягнення суми штрафу, нарахованого за здійснене правопорушення, обов'язок довести факт вчинення правопорушення та розмір штрафу (обчисленого у відповідності до приписів законодавства) покладається на позивача (ст. 4-3, 33 ГПК України).

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що подання позивачем оригіналів документів, пов'язаних з предметом спору, є необхідною умовою та має істотне значення для правильного вирішення даного спору, оскільки з копій вказаних документів складно встановити (через незадовільну якість окремих частин копій, а також у зв'язку з нерозбірливим, рукописним заповненням значної кількості документів) зміст таких документів та реквізити осіб, якими такі документи були підписані (ПІБ, посада, тощо).

В свою чергу, пункт 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 зазначає, що у разі, якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала. Для перевірки достовірності поданих суду документів може бути призначено судову експертизу. Якщо одним з учасників судового процесу подано засвідчені ним копії документів, а інший з цих учасників заперечує відповідність їх оригіналам, то господарський суд зобов'язаний витребувати такі оригінали для огляду у особи, яка їх подала.

Так, враховуючи сумніви та заперечення відповідача щодо наявності оригіналів документів та повноважень осіб, якими були підписані такі документи, беручи до уваги приписи ст. 101 ГПК України в частині перевірки законності і обґрунтованості рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, суд апеляційної інстанції ухвалою від 18.05.2015 зобов'язав сторони надати оригінали документів, пов'язаних з предметом спору. У зв'язку з невиконанням саме позивачем вимог ухвали суду, в судовому засіданні 28.05.2015 оголошувалася перерва, зокрема, для надання часу позивачу для подачі необхідних доказів. Однак, жодних оригіналів первинних документів позивачем надано не було, що також унеможливлює проведення експертизи таких документів.

Таким чином, під час перегляду справи в апеляційному провадженні, судом було встановлено, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих (в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України) доказів правомірності позовних вимог.

Отже, суд першої інстанції зробив висновки на підставі неналежних доказів, неправомірно встановив, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 38 335,00 грн. штрафу за неправильно зазначену в перевізних документах масу вантажу та 7 728,00 грн. додаткових витрат є обґрунтованими, у зв'язку з чим, помилково задовольнив позов.

Враховуючи викладене, рішення Господарського суду Київської області у даній справі підлягає скасуванню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 104 ГПК України, з прийняттям нового рішення про відмову в позові повністю, в порядку п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідача відшкодовуються йому судом за рахунок позивача в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Транс-Інвест" на рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2015 у справі № 911/417/15 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2015 у справі № 911/417/15 скасувати, з прийняттям нового рішення про відмову в позові повністю.

3. Стягнути з Державного підприємства "Придніпровська залізниця" (50023, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Ленінського Комсомолу, буд. 2, ідентифікаційний код 25927436) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Транс-Інвест" (08133, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Балукова, буд. 1, ідентифікаційний код 37756769) 913,50 грн. (дев'ятсот тринадцять гривень, 50 коп.) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.

5. Матеріали справи № 911/417/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 11.06.2015 року.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді В.В. Сулім

О.М. Гаврилюк