Рішення № 44828716, 09.06.2015, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2015 Справа № 917/618/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш", Курський проспект, 6, м. Суми, 40020

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловозоремонтний завод", вул. Гайового, 30, м. Полтава, 36030

про стягнення 514 239,64 грн.

Суддя Ківшик О.В.

Представники :

від позивачів: Кисіль А.В., довіреність № 04/09-007 від 05.01.2015 р.;

від відповідача: Васильченко К.В., довіреність від 15.04.2015 р..

У судовому засіданні 04.06.2015 р. оголошено перерву в порядку ст. 77 ГПК України до 09.06.2015 р. до 10 год. 00 хв. з огляду на задоволене судом клопотання представника відповідача про оголошення перерви в судовому засіданні для надання додаткових доказів та можливості мирного врегулювання спору.

Представники після перерви :

від позивачів: Кисіль А.В., довіреність № 04/09-007 від 05.01.2015 р.;

від відповідача: Васильченко К.В., довіреність від 15.04.2015 р..

09.06.2015 р. у судовому засіданні відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення, залучено її до матеріалів справи та повідомлено про термін виготовлення повного тексту судового рішення.

Суть спору : розглядається позовна заява Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловозоремонтний завод" 514 239,64 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами 22.04.2013 р. Договору поставки № 119/2013, з яких : 308 655,60 грн. основна заборгованість, 30 865,47 грн. штраф та нараховані за період з 30.12.2013 р. по 16.02.2015 р. 75 506,47 грн. пені, 10 502,75 грн. 3% річних та 88 709,26 грн. інфляційних втрат.

Позивач надав суду заяву № 2705/2015 від 27.05.2015 р. (вх. № 8327 від 04.06.2015 р.) про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 472 539,70 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами 22.04.2013 р. Договору поставки № 119/2013, з яких : 268 655,60 грн. основна заборгованість, 30 865,47 грн. штраф та нараховані за період з 30.12.2013 р. по 16.02.2015 р. 69 606,20 грн. пені, 9 848,51 грн. 3% річних та 93 563,83 грн. інфляційних втрат. В обґрунтування підстав подання даної заяви позивач посилається на неврахування при складанні позовної заяви здійсненого 01.08.2014 р. відповідачем платежу в розмірі 40 000,00 грн..

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Суд приймає її до розгляду в даному позовному провадженні як таку, що подана відповідно до чинних процесуальних норм. Спір розглядається в межах предмету спору в редакції наведеної заяви №2705/2015 від 27.05.2015 р. (вх. № 8327 від 04.06.2015 р.) про зменшення розміру позовних вимог. При цьому судом враховано п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Представник позивача на задоволенні позову в редакції вказаної заяви наполягає за мотивами позовної заяви та пояснення по справі № 2705/2015/1 від 27.05.2015 р. (вх. № 8328 від 04.06.2015 р.).

Відповідач надав суду :

- відзив вх. № 5900 від 22.04.2015 р., за мотивами якого проти позову заперечує;

- письмові пояснення вх. № 8333 від 04.06.2015 р., за мотивами яких проти позову заперечує;

- заяву вх. № 8334 від 04.06.2015 р. про застосування позовної давності до вимог про стягнення неустойки (штрафу та пені);

- заяву вх. № 8381 від 04.06.2015 р. про визнання позову в частині пред'явленої до стягнення суми основного боргу в розмірі 268 655,60 грн..

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані документальні докази, суд,

встановив :

22.04.2013 р. між Публічним акціонерним товариством "Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тепловозоремонтний завод" (покупець) було укладено Договір поставки № 119/2013 (надалі - Договір, а.с. 7-9), відповідно до умов якого Публічне акціонерне товариство "Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш" (постачальник) обов'язувалося поставляти та передавати у власність покупця, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Тепловозоремонтний завод" (покупець) зобов'язувався приймати та оплачувати майно.

При цьому сторони узгодили, зокрема, наступне :

- загальна ціна договору визначається сумарною вартістю товару згідно підписаних сторонами специфікацій (п. 2.1 Договору);.

- розрахунки за договором здійснюються шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника в наступному порядку : аванс в розмірі 50% вартості партії товару, визначеної підписаною сторонами специфікацією, покупець оплачує протягом 10 календарних днів з моменту виставлення рахунку постачальником. Остаточний розрахунок за партію товару згідно зі специфікацією покупець здійснює протягом 10 календарних днів від дня одержання (факсом) від постачальника письмового повідомлення про готовність партії товару до відвантаження (п. 2.2 Договору);

- поставка партії товару, визначеної специфікацією, здійснюється протягом 60 календарних днів від дня оплати покупцем авансу в розмірі, визначеному п. 2.2.1, однак не раніше здійснення покупцем остаточного розрахунку за партію товару згідно пп. 2.2.2, якщо інше не передбачено підписаною сторонами специфікацією на конкретну партію товару. Дострокова поставка або поставка частинами допускається. (п. 3.1, п. 3.8 Договору);

- за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної обліковою ставки Національного банку України, яка діяла на дату виникнення зобов'язання, від вартості несвоєчасного поставленого товару. Нарахування пені здійснюється за весь період прострочення. У випадку прострочення оплати більш ніж 30 календарних днів або відмови від приймання товару постачальник має право відмовитися від виконання зобов'язань по поставці партії товару та/або вимагати повернення товару (у випадку його передачі покупцю), а також сплати штрафу в розмірі 10% від партії товару (п. 6.4, п. 6.5 Договору);

- Договір набуває чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін, а також проставляння печаток сторін. Строк дії договору встановлюється від дати набрання Договором чинності та до 31.12.2013 р., у частині гарантованих зобов'язань - до закінчення гарантійного строку, у частині спати штрафних санкцій або відшкодування збитків - до моменту оплати (п. 9.1, п. 9.2 Договору).

22.04.2013 р. сторони підписали додаток № 1 до Договору - специфікацію № 1 (а.с. 9), у якій визначили найменування, кількість, ціну товару.

Факт виконання позивачем договірних зобов'язань по здійсненню поставки узгодженого за специфікацією товару підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, а саме : № ГП-0881 від 02.07.2013 р. на суму 202 885,20 грн. (а.с. 55), № ГП-1702 від 21.11.2013 р. на суму 405 770,40 грн. (а.с. 54) та № ГП-2017 від 30.12.2013 р. на суму 608 655,60 грн. (а.с. 10).

За даними позивача, отриманий за видатковою накладною № ГП-2017 від 30.12.2013 р. товар був оплачений не у повному обсязі, з огляду на що відповідачу було надіслано лист-вимогу № 04/09-007980 від 29.05.2014 р. (а.с. 11) щодо термінового погашення заборгованості в сумі 308 655,70 грн..

01.08.2014 р. відповідачем було сплачено 40 000,00 грн. з призначенням платежу : "за компресор згідно договору № 119/2013 від 24.04.2013 р., про що свідчить виписка банку з рахунку позивача (а.с. 41).

За даними позивача, на момент подання позову до суду відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару не виконав, заборгованість останнього складає 268 655,60 грн..

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом (з урахуванням заяви № 2705/2015 від 27.05.2015 р. (вх. № 8327 від 04.06.2015 р.) про зменшення розміру позовних вимог з вимогою про стягнення з відповідача 472 539,70 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами 22.04.2013 р. Договору поставки № 119/2013, з яких : 268 655,60 грн. основна заборгованість, 30 865,47 грн. штраф та нараховані за період з 30.12.2013 р. по 16.02.2015 р. 69 606,20 грн. пені, 9 848,51 грн. 3% річних та 93 563,83 грн. інфляційних втрат.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Враховуючи правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з договору поставки.

Відповідно ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного Кодексу України).

За приписами ст. 692, ст. 693 Цивільного Кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. В свою чергу, ст. 538 Цивільного Кодексу України визначає, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач достроково належним чином виконав зобов'язання за Договором в частині поставки узгодженого за специфікацією товару, зокрема, за належним чином оформленою видатковою накладною № ГП-2017 від 30.12.2013 р. на суму 608 655,60 грн. (а.с. 10). Вказана видаткова накладна підписана представниками сторін, скріплена печатками сторін та є підставою для проведення розрахунків за отриманий товар. В свою чергу, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним Договором та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України оплатив не повну вартість товару. Факт отримання товару від позивача за вказаною видатковою накладеною та розмір заборгованості в сумі 268 655,60 грн. відповідач визнав.

Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 268 655,60 грн. основного боргу підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем визнані, визнання відповідачем позовних вимог в цій частині вчинено повноважною особою з дотриманням встановлених правил вчинення вказаної процесуальної дії, не суперечить законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, та приймається судом, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 268 655,60 грн. підлягають задоволенню.

При цьому судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного суду України від 07.10.2014 р. № 3-125гс14 у справі № 904/4451/13, яка є обов'язковою для застосування у судовій практиці відповідно до положень ст. 111 28 ГПК України).

Заперечення відповідача проти позову з посиланням на передання отриманого від позивача за видатковою накладною № ГП-2017 від 30.12.2013 р. товару на зберігання позивачу відповідно до укладеного між сторонами 26.12.2013 р. Договору зберігання (а.с. 27-28) судом як правомірне не оцінюється, оскільки дана обставина не змінює зобов'язань покупця за Договором поставки щодо оплати отриманого товару, який в подальшому був переданий на зберігання. Посилання відповідача на анулювання видаткової накладної не відповідають чинним правилам ведення бухгалтерського обліку та є такими, що документально не підтверджені.

За приписами ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку позовних вимог щодо стягнення з відповідача нарахованих за період з 30.12.2013 р. по 16.02.2015 р. 93 563,83 грн. інфляційних втрат та 9 848,51 грн. трьох процентів річних, суд прийшов до висновку, що розмір вимог позивача в цій частині є правомірним лише за період з 31.12.2013 р. по 16.02.2015 р. в сумі 93 456,37 грн. інфляційних втрат та 9 819,85 грн. трьох процентів річних (розрахунок суми пені здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 9.1.3"). При цьому суд виходив з того, що позивачем допущено описку при зазначенні розміру заборгованості, неправильно визначено момент виникнення прострочення виконання обов'язку відповідачем та зараховано день часткової оплати у період прострочення виконання обов'язку відповідачем з оплати вартості отриманого товару.

Відповідач, визнаючи факт та розмір заборгованості, надав суду заяву про сплив строку позовної давності до вимог про стягнення неустойки (штрафу та пені).

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Пунктами 6.4 та 6.5 Договору сторони обумовили, що за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної обліковою ставки Національного банку України, яка діяла на дату виникнення зобов'язання, від вартості несвоєчасного поставленого товару. Нарахування пені здійснюється за весь період прострочення. У випадку прострочення оплати більш ніж 30 календарних днів або відмови від приймання товару постачальник має право відмовитися від виконання зобов'язань по поставці партії товару та/або вимагати повернення товару (у випадку його передачі покупцю), а також спати штрафу в розмірі 10% від партії товару

Матеріалами справи підтверджується наявність підстав для застосування такої міри відповідальності, як визначена сторонами у п. 6.4, п. 6.5 Договору, проте, суд погоджується з твердження відповідача щодо недотримання позивачем встановленого строку позовної давності при зверненні з вимогою про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Так, відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За наведеним вище мотивуванням суд дійшов висновку про те, що порушення права позивача в даному випадку відбулося 31.12.2013 р., скорочений строк позовної давності щодо пред'явлення вимог про стягнення пені та штрафу закінчився, 31.12.2014 р., позовна заява подана 20.03.2015 р. (згідно відмітки маркувальної машини поштового відділення на конверті, а.с. 16 ), тобто, за межами встановленого ст. 258 Цивільного кодексу України річного строку позовної давності.

Як роз'яснив пленум Вищого господарського суду України у п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Жодних підстав та доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій щодо визнання боргу в цій частині позивач суду не надав, на наявність таких не посилався, причин пропущення строку звернення з вимогою про стягнення неустойки позивач суду не навів. Доказів на підтвердження збільшення строку позовної давності за домовленістю сторін останні суду не надали, проти наявності таких представники сторін заперечили.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (п. 3, п. 4 ст. 267 Цивільного Кодексу України).

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За викладеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 268 655,60 грн. основного боргу, 93 456,37 грн. інфляційних втрат та 9 819,85 грн. трьох процентів річних підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем частково визнаються, в іншій частині не спростовані, а тому підлягають задоволенню. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 107,46 грн. інфляційних втрат та 28,66 грн. трьох процентів річних у позові слід відмовити з огляду на їх неправомірність. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 69 606,20 грн. пені та 30 865,56 грн. штрафу суд дійшов висновку про пропущення строку позивачем позовної давності, відповідачем подана зава про застосування наслідків спливу позовної давності, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити саме з цієї підстави.

При розподілі судових витрат судом враховано наступне.

Відповідно до ст. 4 Закону України № 3674-VI від 08.07.2011 року "Про судовий збір" із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, сплачується судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше у розмірі 60 мінімальних заробітних плат. Статтею 8 Закону України від 28.12.2014 р. № 80-VIІІ "Про Державний бюджет України на 2015 рік" з 01.01.2015 р. встановлено, що мінімальна місячна заробітна плата становить 1 218,00 грн..

При зверненні з даним позовом до суду позивачем платіжним дорученням № 852 від 10.03.2015р. (оригінал платіжного доручення знаходиться в матеріалах справи) було сплачено судовий збір в розмірі 10 285,00 грн..

Заявою № 2705/2015 від 27.05.2015 р. (вх. № 8327 від 04.06.2015 р.) позивач зменшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача 472 539,70 грн. заборгованості.

За приписами ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог.

Отже, сплачений позивачем судовий збір в сумі 834,20 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Згідно зі ст. 49 ГПК України понесені позивачем при пред'явленні позову витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст. 43, ст. 49, ст. 78, ст. 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловозоремонтний завод" (вул. Гайового, 30, м. Полтава, 36030, ідентифікаційний код юридичної особи 37709939 на користь Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш" (Курський проспект, 6, м. Суми, 40020), ідентифікаційний код юридичної особи 00220434 - 268 655,60 грн. основного боргу, 93 456,37 грн. інфляційних втрат, 9 819,85 грн. трьох процентів річних та 7 438,63 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ з набранням рішенням законної сили.

3. В частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловозоремонтний завод" про стягнення 107,46 грн. інфляційних втрат, 28,66 грн. трьох процентів річних, 69 606,20 грн. пені та 30 865,56 грн. штрафу у позові відмовити.

4. Повернути Публічному акціонерному товариству "Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш" (Курський проспект, 6, м. Суми, 40020), ідентифікаційний код юридичної особи 00220434 з Державного бюджету України 834,20 грн. сплаченого платіжним дорученням № 852 від 10.03.2015 р. (оригінал платіжного доручення знаходиться в матеріалах справи) судового збору.

Повне рішення складене 12.06.2015 р..

Суддя О.В.Ківшик

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.