Ухвала суду № 44825592, 08.06.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/5871/14 Головуючий у 1 інстанції: Зима І.Є.

Провадження № 22-ц/783/3765/15 Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.

Категорія: 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2015 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Зверхановської Л.Д.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.

секретаря: Ясиновської Я.М.

з участю: представника позивача ОСОБА_2- ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 та представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2015 року,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2015 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_6, про стягнення коштів в порядку регресу.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_4 в порядку регресу в користь ОСОБА_2 78 900 грн. основного боргу, 20427 грн. 54 коп. відсотків за користування коштами, 7321 грн. 49 коп. - три відсотки річних та судові витрати у розмірі 1066 грн. 50 коп., а всього 107715 грн. 53 коп.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_6, про стягнення суми боргу відмовлено за безпідставністю.

В задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про визнання недійсною розписки від 20.11.2011 року про отримання коштів на виконання договору позики відмовлено за безпідставністю.

Рішення суду оскаржили представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 та представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що судом не дано належної оцінки доказам по справі. Посилаючись на ст.ст. 541, 543 ч.2, 544 ч.1 ЦК України та враховуючи те, що ОСОБА_4 як боржник виконав солідарний обов'язок, вважає, що останній має право на зворотну вимогу (регрес) до решти солідарних боржників у зобов'язанні, а саме до іншого боржника за договором позики - ОСОБА_2

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_4, а у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що ОСОБА_6 не надано жодних доказів на підтвердження того, що 20.11.2011 року розписка була видана ОСОБА_6 під впливом насильства. Посилається на те, що на підтвердження примусу ОСОБА_6 до написання розписки до матеріалів справи була долучена копія заяви про злочин з приводу вчинення щодо нього насильства ОСОБА_2, а також шахрайських дій його адвоката ОСОБА_3

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсною розписку про отримання грошових коштів від ОСОБА_2 від 20.11.2011 року.

Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутності осіб, які беруть участь у справі, котрі належним чином відповідно до вимог ст.ст.74-76 ЦПК України повідомлені про час та місце розгляду справи, але не з'явилися в судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг, виходячи із наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення у повній мірі відповідає даним вимогам.

Відповідно до положень ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Згідно із ст.ст.3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Перелік можливих способів захисту міститься в ст.16 ЦК України.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що суд, встановивши фактичні обставини справи, для вирішення спору повинен застосувати правову норму, яка регулює виниклі правовідносини.

Скориставшись своїм правом, позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_6, про стягнення коштів в порядку регресу; ОСОБА_4 у зустрічному позові до ОСОБА_2 також просить стягнути борг у порядку регресу, а третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_6 подав позов до ОСОБА_2 про визнання недійсною розписки від 20.11.2011 року про отримання коштів на виконання договору позики.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст.628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови(пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Районним судом встановлено, що 05.04.2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з однієї сторони та ОСОБА_6 з іншої сторони, було укладено договір позики. За умовами вказаної угоди позикодавець передав у власність позичальникам грошові кошти готівкою у сумі 79624 грн. 00 коп., що є еквівалентом 10000 доларів США згідно з курсом НБУ на день підписання цього договору, а позичальники зобов'язалися повернути таку ж суму грошових коштів до 20.11.2011 року.

Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов'язанні строк.

Відповідно до положень ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Згідно із ч.1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Частиною 1 ст. 544 ЦК України встановлено, що боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Згідно розписки, яка 20.11.2011 року власноручно написана ОСОБА_6, грошові кошти, які були ним передані в позику ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за договором позики від 05.04.2011 року в сумі 10000 доларів США в повному обсязі повернуті йому одноособово ОСОБА_2 20.11.2011 року.

Факт виконання боргового зобов'язання саме ОСОБА_8 підтверджується також наявністю в нього оригіналу договору позики з власноручним записом ОСОБА_9 про повернення коштів.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок районного суду про підставність позовних вимог ОСОБА_2 та задоволення його позову.

Твердження апелянта - представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 про те, що саме ОСОБА_4 як боржник виконав солідарний обов'язок, а тому має право на зворотну вимогу (регрес) до іншого боржника за договором позики - ОСОБА_2, колегія суддів вважає безпідставними, так як належними та допустимими доказами відповідачем не доведено, що він повернув борг за договором позики ОСОБА_6, оскільки у нього відсутній оригінал боргового документу - договору позики від 05.04.2011 року, а розписка, надана йому ОСОБА_6 15.10.2014 року, таким доказом бути не може.

Неспроможними, на думку судової колегії, є і доводи цього ж апелянта у тій частині, що районний суд не дав належної оцінки доказам по справі, так як оцінюючи зібрані по справі докази, суд дотримався встановленого ст.212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, та дав їм належну оцінку.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст.203 ЦК.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину (зокрема зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам моральним засадам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним).

Відповідно до вимог ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно роз'яснень, наданих у п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога по визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Частиною 1 ст.231 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_10 на підставі належних та допустимих доказів не доведено того, що 20.11.2011 року розписка про повернення боргу була видана ОСОБА_6 позивачу під впливом насильства, оскільки з 20.11.2011 року ні до суду, ні до правоохоронних органів з приводу неправомірних дій ОСОБА_2 щодо отримання даної розписки він не звертався, а із заявою про злочин до Львівського міського управління міліції звернувся лише 20 січня 2015 року, коли дана справа уже тривалий час перебувала у провадженні суду.

Відтак, твердження апелянта - представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 про те, що такий висновок районного суду є помилковим, на думку судової колегії, є безпідставним.

Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, а тому підстав для їх задоволення немає.

Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 та представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно

Судове рішення набрало законної сили: 08.06.2015 р.

Суддя Зверхановська Л.Д.

Дата оформлення копії: 10.06.2015 р.

Помічник судді Мариняк О.І.