Ухвала суду № 44825534, 15.05.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/4660/14-к Головуючий у 1 інстанції: Мигаль Г.П.

Провадження № 11-кп/783/374/15 Доповідач: Кобзар В. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2015 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

Головуючого-судді : - Кобзара В.М.,

суддів : - Вовка А.С., Михалюка В.О.,

при секретарі : - Луціву М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5, представника цивільного відповідача державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» на вирок Франківського районного суду м.Львова від 12 березня 2015 року відносно

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Львова, громадянина України, не одруженого, з середньою спеціальною освітою, офіційно непрацюючого, раніше не судимого, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 обвинуваченого

за ч.2 ст.286 КК України,

з участю прокурора - Добровольського П.О.,

обвинуваченого - ОСОБА_5,

потерпілого - ОСОБА_6

представника потерпілого - адвоката Кунціва П.Р.

представника цивільного відповідача - ОСОБА_8

в с т а н о в и л а :

Вироком Франківського районного суду м.Львова від 12 березня 2015 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено йому покарання у виді 3-х (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.

Цивільний позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» в користь ОСОБА_6 200 000 (двісті тисяч) грн. моральної шкоди.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання із покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.194 КПК України - прибувати за кожною вимогою до суду, не відлучатися із населеного пункту, в якому зареєстрований без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або роботи.

Вирішено питання з речовими доказами та судовими витратами.

Згідно з вироком суду ОСОБА_5 визнаний винним у тому, що він 24 березня 2014 року приблизно о 17 год.25 хв., керуючи вантажним автомобілем НОМЕР_1, та рухаючись ним у м.Львові по вул.Городоцькій зі сторони вулиці Кульпарківська в напрямку виїзду за місто Львів, порушив вимоги чинних Правил Дорожнього Руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року зі змінами та доповненнями відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №136 від 06.03.2013 року, а саме: п.1.5 Розділу 1, п.п. б,д п.2.3 Розділу 2, п.12.3 Розділу 12 та п.13.1 Розділу 13, які виразились в тому, що він був не уважним та не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не відреагував на її зміну, своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху, при виникненні небезпеки для руху, яку він об'єктивно спроможний був виявити, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу, під час руху не дотримав безпечної дистанції, позбавивши себе можливості зупинити вантажний автомобіль «ЗІЛ-3501» до моменту зупинки попутного легкового автомобіля, який рухався попереду, після чого втратив керованість вантажним автомобілем, виїхавши на зустрічну смугу, а в подальшому на тротуар, де в цей час перебував пішохід - потерпілий ОСОБА_6, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди - наїзду на пішохода ОСОБА_6 та притискання його до стіни будинку АДРЕСА_2 В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_6 отримав тяжке тілесне ушкодження.

На вказане рішення суду обвинувачений ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Франківського районного суду від 12 березня 2015 року змінити та на підставі ст.75 КК України звільнити його від відбування призначеного вироком суду основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк. Свої вимоги мотивував тим, що судом не взято до уваги те, що він зареєстрований та проживає з чотирма членами сім'ї, а саме батьками пенсіонерами, мати інвалід, двома братами, один з яких теж інвалід другої групи, не враховано, що в сім'ї тільки двоє працездатних осіб - він та молодший брат. Висновок суду про те, що непрацездатні члени сім'ї не перебувають на його утриманні є невірним.

Також стверджує, що ним, його батьками та адвокатом неодноразово робилися спроби порозумітись з потерпілим та його батьками, однак такі заявили вимоги про виплату відшкодування в розмірі 200 000 грн.

Крім того, судом не достатньо враховано те, що він вчинив злочин з необережності, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, вину у вчиненні злочину визнав, щиро розкаявся та сприяв розкриттю злочину, спиртних напитків не вживав, з місця пригоди не скривався, намагався надати потерпілому посильну допомогу потерпілому після вчиненої дороньо - транспортної пригоди, і такий не заявив цивільного позову до нього.

Представник цивільного відповідача в апеляційній скарзі просить скасувати вирок Франківського районного суду м.Львова від 12 березня 2015 року в частині, що стосується вирішення цивільного позову та ухвалити в цій частині новий вирок, яким в задоволенні цивільного позову ОСОБА_6 до Залізниці відмовити в повному обсязі. Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції в порушення ч.3 ст.370 КПК України, задовольняючи вимоги про відшкодування потерпілому моральної шкоди, не з'ясував обставин душевних страждань, які мають бути підтверджені відповідними доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Також суд не врахував складного матеріального становища Залізниці.

Заслухавши доповідь судді, виступ прокурора, який заперечив проти апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_5 та представника цивільного відповідача, обвинуваченого, який підтримав свої апеляційні вимоги та заперечив проти апеляційної скарги цивільного відповідача, потерпілого та його представника, які заперечили проти апеляційних вимог обвинуваченого та представника цивільного відповідача, представника цивільного відповідача, який підтримав свої апеляційні вимоги, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до переконання, що апеляцію обвинуваченого слід задоволити, а апеляцію цивільного відповідача залишити без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_5 у чиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за обставин, описаних у вироку, є обгрунтованим і відповідає фактичним обставинам справи.

Суд першої інстанції при ухваленні вироку вирішив питання, визначені ст.368 КПК України, в тому числі, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення, якою статтею КК України він передбачений і чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Такий висновок підтверджується сукупністю зібраних і перевірених в судовому засіданні доказів, які детально викладені у вироку і яким суд дав належну оцінку.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, судом першої інстанції не допущено.

Доведеність вини та кваліфікація дій ОСОБА_5 в апеляції не оспорюється.

Твердження апелянта представника цивільного відповідача, що при ухваленні вироку в частині вирішення цивільного позову, суд першої інстанції допустив порушення ч.3 ст.370 кримінального процесуального кодексу України, задовольняючи вимоги про відшкодування потерпілому моральної шкоди є необґрунтованими, жодними доводами не підкріплені, а тому колегія суддів їх до уваги не бере.

Суд першої інстанції в судовому засіданні дослідив всі наявні обставини заподіяння моральної шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями, прийшов до правильного переконання про стягнення з цивільного відповідача моральної шкоди та обґрунтував розмір моральної шкоди в сумі 200000(двісті) тисяч гривень, а тому апеляцію цивільного відповідача слід залишити без задоволення.

Разом з тим вирок суду підлягає зміні, так як покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, виходячи з наступного.

Згідно ст. 65 КК України, суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

У вироку зазначено, що при обранні ОСОБА_5 покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до тяжкого, та призвів до інвалідності та значних моральних та фізичних страждань потерпілого, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, за попереднім місцем праці та проживання характеризується позитивно, на обліку в психоневрологічному та наркологічному диспансері не перебуває, пом'якшуючу обставину - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Однак, колегія суддів вважає, що при призначенні покарання ОСОБА_5 судом першої інстанції недостатньо враховано особу винного, обставини справи, та обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого.

Приймаючи до уваги обставини справи, враховуючи особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягався, винним себе у скоєнні даного злочину визнав повністю, у скоєному щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю злочину, обвинувачений за попереднім місцем роботи та за місцем проживання характеризується виключно позитивно, надавав потерпілому разом з іншими першу медичну допомогу - тому колегія суддів вважає, що виправлення та попередження нових злочинів може бути досягнута без ізоляції обвинуваченого від суспільства.

При цьому, колегія суддів враховує і сімейний стан обвинуваченого, який має на утриманні батьків - пенсіонерів та брата інваліда, а тому приходить до переконання про можливість звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст..ст.75,76 КК України.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що вирок суду підлягає зміні, а тому задовольняє апеляційну скаргу ОСОБА_5

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст.405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5- задоволити.

Апеляційну скаргу представника цивільного відповідача Державного територіально-галузевого об»єднання «Львівська залізниця» - залишити без задоволення.

Вирок Франківського районного суду м.Львова від 12 березня 2015 року відносно ОСОБА_5 - змінити.

Застосувати до ОСОБА_5 ст.75 КК України, на підставі якої звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі строком 3/три/ роки, з іспитовим строком тривалістю 2 ( два) роки.

Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_5 такі обов»язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти їх про зміну місця проживання або роботи та періодично з'являтися в ці органи для реєстрації.

У решті вирок залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: