Ухвала суду № 44825516, 08.06.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 450/2515/12 Головуючий у 1 інстанції: Кукса Д.А.

Провадження № 22-ц/783/3679/15 Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.

Категорія: 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2015 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Зверхановської Л.Д.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.

секретаря: Ясиновської Я.М.

з участю: представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4 та його представника - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 березня 2015 року,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 березня 2015 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики та стягнення коштів, набутих без достатніх на те підстав.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсними боргової розписки та гарантійного листа задоволено.

Визнано недійсними розписку про позику ОСОБА_4 у ОСОБА_2 560000 грн. та гарантійний лист, датовані 07 липня 2011 року.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3.

В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. Вказує на те, що районний суд не надав правової оцінки усім доказам по справі. Зазначає, що у ОСОБА_4 ще до 07.07.2011 року існувала заборгованість перед ОСОБА_2 на загальну суму 1360000 грн. і саме в рахунок зазначеної заборгованості відповідач видав позивачу довіреність на розпорядження земельною ділянкою та розписку про отримання позики, а тому не здійснення передачі ОСОБА_4 грошей у цей день не свідчить про недійсність чи неукладеність між сторонами по справі відповідних договорів та про відсутність зобов'язання щодо їх виконання.

Апелянт також не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсними боргової розписки та гарантійного листа, оскільки вважає, що за своєю суттю розписка не є правочином, а лише документом, який видається боржником кредитору при укладенні договору позики, підтверджуючи його укладення. Відтак вважає, що ОСОБА_4 невірно визначено спосіб захисту його порушених прав. Крім того вказує на правову природу гарантійного листа, оскільки такий не є гарантією в розумінні приписів ст. 560 ЦК України.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_2 та відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення у повній мірі відповідає даним вимогам.

Відповідно до положень ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Згідно із ст.ст.3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Перелік можливих способів захисту міститься в ст.16 ЦК України.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що суд, встановивши фактичні обставини справи, для вирішення спору повинен застосувати правову норму, яка регулює виниклі правовідносини.

Скориставшись своїм правом, ОСОБА_2, уточнивши свої позовні вимоги, звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики та стягнення коштів, набутих без достатніх на те підстав, покликаючись на те, що двома право- чинами, укладеними 07.07.2011 року, в порядку новації (ст.1053 ЦК України) було замінено існуюче зобов'язання ОСОБА_4 повернути йому 1360000 грн., які він витратив для того, щоб покрити нестачу майна ПП «Електрокабельпостач», яка утворилась внаслідок викрадення відповідачем майна підприємства, а тому він має право зворотної вимоги на підставі ч.1 ст.1191 ЦК України про стягнення коштів в порядку регресу. ОСОБА_4 у зустрічному позові до ОСОБА_2 просить визнати недійсними боргову розписку та гарантійний лист.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і відповідно до умов договору.

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмові формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавець є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

З матеріалів справи вбачається та районним судом встановлено, що 07 липня 2011 року ОСОБА_4 видав ОСОБА_2 три документи:

- розписку про позику у ОСОБА_2 560000 гривень на строк до 31 грудня 2012 року, які зобов'язується повертати щомісячно рівними частинами;

- нотаріально посвідчене доручення ОСОБА_2 на право відчуження земельної ділянки призначеної для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий НОМЕР_1, належної відповідачу на підставі державного акта про право приватної власності на землю;

- гарантійний лист про те, що у разі відкликання виданого ОСОБА_2 доручення поверне останньому 800000 гривень.

03 серпня того ж року відповідач ОСОБА_4 скасував згадане вище доручення та коштів за розпискою ОСОБА_2 не виплачував.

Також судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 ні 560000 грн. за договором позики, ні 800000 грн. за належну відповідачу земельну ділянку ОСОБА_4 не передавав.

Відповідно до ст. 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про оплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ст.1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (ст. 1047 цього Кодексу).

Доказами в розумінні ст.57 ЦПК України є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Колегія суддів вважає, що позивачем у порушення вимог ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України на підставі належних та допустимих доказів не доведено того, що ОСОБА_4 вчинив викрадення майна із складу ПП «Електрокабельпостач» на суму 1360000 грн. та що ОСОБА_2 за власні кошти придбав аналогічне майно для покриття недостачі, а відтак вважає правильним висновок районного суду про те, що відповідач не мав грошового зобов'язання перед ОСОБА_2, а тому не відбулася новація зобов'язання та відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст.203 ЦК.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину (зокрема зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам моральним засадам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним).

Відповідно до вимог ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно роз'яснень, наданих у п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога по визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Оскільки районним судом безспірно встановлено, що 07.07.2011 року позивач не передавав відповідачу в порядку позики 560000 грн., то колегія суддів вважає правильними його висновки про визнання недійсною розписки від 07.07.2011 року.

Твердження апелянта про те, що дана розписка не є правочином, на думку судової колегії, є неспроможними, оскільки така форма письмового договору позики передбачена ст. 1047 ЦК України.

Відповідно до ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором виконання боржником свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Гарантія передбачає участь у зобов'язальних відносинах трьох суб'єктів: гаранта, боржника і кредитора, тоді як учасниками спору є лише сторони по справі, причому фізична особа не може виступати гарантом. Право на відкликання довірителем виданого ним доручення у будь-який момент гарантоване ст.249 ЦК України. Відмова від такого права є нікчемною (ст. 249 цього ж кодексу).

Оскільки гарантійний лист, який виданий 07.07.2011 року ОСОБА_4 ОСОБА_2 суперечить імперативним приписам ЦК України, а тому є недійсним в силу вимог ч. 1 ст. 203, ст. 215 цього ж кодексу - судова колегія погоджується з таким висновком районного суду.

Колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта про те, що судом першої інстанції не дано належної оцінки усім доказам по справі, так як оцінюючи зібрані по справі докази, суд дотримався встановленого ст.212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, та дав їм належну оцінку.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: