Постанова № 44813057, 04.06.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2015 року Справа № 876/2582/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Затолочного В.С., Каралюса В.М.,

при секретарі судового засідання: Гнатик А.З.

за участю представників: позивача ОСОБА_1, відповідача Слуцький Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2015 року у адміністративній справі №813/5413/14 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернувся із позовом до Державної податкової інспекції у м. Червонограді про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.09.2013 р. №0002691720 та №0002701720.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального права та невірним встановленням обставин у справі. Зазначає, що висновки суду першої інстанції щодо не підтвердження факту придбання товарно-матеріальних цінностей та завищення податкового кредиту по операціям з ТзОВ «ВЗП» є безпідставними та необґрунтованими, натомість реальність господарських операцій підтверджена належним чином оформленими первинними документами. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову по задоволення позову в повному обсязі.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у скарзі, просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив, просив скаргу залишити без задоволення, а постанову суду без змін. Вважає, що податковим органом вірно встановлено відсутність реального здійснення господарських операцій позивача з ТзОВ «ВЗП».

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне. Позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець з 09.06.2009 року. З 27.08.2013р. по 29.08.2013р. відповідач провів документальну позапланову виїзну перевірку позивача, за наслідками якої складений акт від 05.09.2013 р. «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_3 з питання дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин із ТзОВ «ВЗП» (36736825) за період з 01.05.2011 по 31.05.2011 року».

Актом констатовано не підтвердження реальності здійснення господарської операції з поставки товарів на суму 1065187,20 грн. від ТзОВ «ВЗП»; порушення позивачем п. 44.1, 198.2 - 198.4 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість за травень 2011 р. на 177531,20 грн.; порушення позивачем п.п. 44.1, 138.2, 139.1.9, 177.1, 177.2, 177.4, 177.5.3 ПК України, внаслідок чого занижено податок на доходи фізичних осіб від провадження господарської діяльності за 2011 р. на 150512,34 грн.

З цієї підстави винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 24.09.2013 р. №0002691720 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 177531,20 грн. та 1 грн. штрафної (фінансової) санкції; від 24.09.2013 р. №0002701720 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності на 150512,34 грн. та 1 грн. штрафної (фінансової) санкції.

Суд першої інстанції в задоволенні позові відмовив з тих підстав, що надані позивачем докази, не підтвердили підставність позовних вимог та не спростували висновків податкового органу, наведених в акті перевірки, тому оскаржені податкові повідомлення - рішення винесені відповідачем правомірно.

Проте, колегія суддів апеляційного суду з такими висновками суду першої інстанції погодитись не може, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам та суперечать нормам матеріального права.

Зі змісту акту перевірки встановлено, що підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 24.09.2013р. №0002701720 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності на 150512,34 грн. та 1 грн. штрафної (фінансової) санкції став висновок про те, що розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу позивача у 2011 р. становив 154109,33 грн. (чистий дохід в сумі 924656 грн. / 6 міс., протягом яких були отримані доходи), відповідно податок на доходи фізичних осіб із середньомісячного річного оподатковуваного доходу становить 26010,39 грн.. Відтак, за 6 місяців 2011 р. податок склав 156062,34 грн., у той час як позивач у поданій ним ДЕКЛАРАЦІЇ задекларував лише 2850 грн. (сума податку на доходи фізичних осіб 5550 грн. за мінусом авансових платежів з податку 2700 грн.).

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такі висновки податкового органу є безпідставними, обґрунтовуючи це наступним.

З матеріалів справи встановлено, що 01.01.2010р. між позивачем (покупець) та ТзОВ «ВЗП» (продавець) укладений договір купівлі-продажу вугілля, згідно із яким позивач зобов'язався придбати 100000 т. вугілля, поставка якого мала здійснюватись продавцем згідно заявок покупця за цінами, діючими на дату поставки.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Статтею 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій надано видаткові та податкові накладні, які містять дані про факт, зміст, одиницю виміру, вартість та дату здійснення господарських операцій, відображених у них та усі необхідні реквізити; квитанції про приймання вантажу на маршрут або групу вагонів, які свідчать про транспортування вугілля залізничним транспортом; виписки з рахунків на підтвердження оплати за придбане вугілля; розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, зокрема ТзОВ «ВЗП».

Крім того, судом першої уваги не взято до уваги наданий позивачем лист, у якому зазначено, що власником товару ( вугілля) є ФОП «ОСОБА_3», а ТОВ «ВЗП», лише його перевізником. Відправка вугілля здійснювалась ТОВ «ВЗП», оскільки дане підприємство акредитоване на залізниці та має власний код відправника, на відміну від ФОП «ОСОБА_3», тому останній скористався послугами ТОВ «ВЗП» по перевезенню вугілля і оплатив за дані послуги, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними документами, виписками з банку та накладними по наданню послуг.

Для підтвердження використання у власній господарській діяльності отриманого від ТОВ «ВЗП» вугілля ( подальша реалізація) на вимогу суду першої інстанції, позивачем надані договори з ТОВ «Сантро», ТОВ «Галич-Трейд», ПП «ПРМУ-98» та усі необхідні платіжні документи ( видаткові накладні, заявки) з переліченими трьома контрагентами. Також в матеріалах справи наявні квитанції про приймання вантажу ( ж/д накладні), які свідчать про рух саме того товару, власником якого був ФОП «ОСОБА_3» і який отримати його контрагенти ТОВ «Сантро», ТОВ «Галич-Трейд» та ПП «ПРМУ-98», а перевізником якого було ТОВ «ВЗП».

Щодо безпідставності збільшення сум податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на 150512,34 грн., то збільшення сум податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб на 150512,34 грн. виникла в наслідок не взяття до уваги податковим органом, включення позивачем до витратної частини декларації вартість придбаних товарно - матеріальних цінностей у ТОВ «ВЗП» на суму 887 656,00 грн. та віднесення їх до прибутку, оскільки господарські відносини з даним контрагентом носять нібито безтоварний характер. Проте, оскільки усі вище зазначені операції з контрагентом ТОВ «ВЗП» є реальними, документально підтвердженими, то ФОП «ОСОБА_3» правомірно відніс до валових витрат придбані у ТОВ «ВЗП» товарно - матеріальні цінності.

Що стосується посилань суду на договір суборенди та поставлення під сумнів його дійсності, то у позивача відсутня інформація і він не зобов'язаний її мати, щодо взаємовідносин між власником і орендарем, усі ризики несе орендар.

Щодо відсутності оплати за користування майданчиком для зберігання вугільної продукції, то в матеріалах справи наявний ряд банківських виписок, згідно яких позивач здійснював оплату контрагенту за надані послуги, куди і входила плата за суборенду площадки для зберігання вугілля.

Висновки суду про те, що відсутні заявки на поставку товару судом до уваги не беруться, оскільки в договорі невизначено їх форми і змісту.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Пунктом 198.2 статті 198вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України). Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.п. 4.1.4 п. 4.1 Податкового кодексу України, встановлена презумпція правомірності рішень платника податку. За змістом указаної норми податковий кредит вважається сформованими платником податків правомірно, до тих пір, поки не буде встановлено інше.

Матеріалами справи встановлено, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені Податковим кодексом України, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, а висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, по взаєморозрахунках з ТзОВ «ВЗВ» за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу оскаржених податкових повідомлень - рішень.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення відповідачем винесені без достатніх правових підстав, тому підлягають скасуванню.

Вказані вище обставини є безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови про задоволення позову з наведених вище підстав.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення повинні бути законними і обґрунтованими.

Судом першої інстанції порушено норми матеріального права та неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню з підстав визначених ст. 202 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції скасуванню та апеляційним судом приймається нова постанова про задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.

Керуючись статтями 160 ч. 3, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 - задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2015 року у адміністративній справі №813/5413/14 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Червонограді від 24.09.2013р. №0002691720 та №0002701720.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя З.М. Матковська

Судді В.С. Затолочний

В.М. Каралюс

Повний текст постанови складено 09.06.2015р.