Ухвала суду № 44813034, 03.06.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2015 р. Справа № 2а-4833/12/2170

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 29 січня 2013 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Юг-тент» до Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

23.11.2012р. ПП «Юг-тент» звернулося до Херсонського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС та просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.11.2012 року №0008092200, №0008072200, №0008082200.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при проведенні перевірки відповідач дійшов необґрунтованих висновків про порушення позивачем вимог діючого на час спірних правовідносин податкового законодавства, на підставі яких виніс протиправні податкові повідомлення-рішення, які підлягають скасуванню.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 29 січня 2013 року адміністративний позов ПП «Юг-тент» задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 13.11.2012 року №0008092200, №0008072200, №0008082200.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, начальник ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС 14.02.2013р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права та просив скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 29.01.2013 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою судді Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2013 року у відкритті апеляційного провадження за вказаною вище апеляційною скаргою відмовлено.

Ухвалою ВАС України від 03.10.2013 року зазначену вище ухвалу судді Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2013 року скасовано та справу направлено до суду аеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.

Заслухавши суддю - доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

В період з 18.10.2012р. по 22.10.2012р. працівниками ДПІ у м.Херсоні Херсонської області ДПС було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПП «Юг-тент» з питань підтвердження господарсько-правових відносин з ТДВ «Гулівер» за жовтень 2011 року, їх відображення в податкових деклараціях з податку на додану вартість за жовтень 2011 року та серпень 2012 року та з контрагентами-покупцями за вказані періоди, за результатами якої складено акт від 31.10.2012р. №2380/22-4/35468803.

Так, у висновках вказаного акту перевірки зазначено про наступні порушення підприємством позивача вимог діючого податкового законодавства: 1) п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, внаслідок чого завищено податковий кредит, що призвело до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму ПДВ 1903 грн., та до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті в бюджет на загальну суму ПДВ 4580 грн.; 2) пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток за ІV квартал 2011 року у сумі 7555 грн.; 3). перевіркою встановлено невідповідність первинних документів нормам діючого законодавства, проведеного дослідженням правомірності оформлення первинних документів, а також не підтвердження факту здійснення господарських операцій.

На підставі зазначеного акту перевірки, уповноваженою особою ДПІ у м.Херсоні прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.11.2012р.:

- №0008092200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за жовтень 2011 року на 1903 грн.;

- №0008082200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 7455 грн.;

- №0008072200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 5725 грн. (з яких 4580 грн. - за основним платежем та 1145 грн.- за штрафними (фінансовими) санкціями).

Не погоджуюсь з зазначеними рішеннями та діями податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно з протиправності дій та спірний рішень відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Як слідує з положень п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, з 01.01.2011 р. він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до приписів п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім НБУ) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Положеннями ж п.75.1 ст.75 ПК України, в свою чергу, передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Як вбачається зі змісту вимог ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.93 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу (п. 198.6).

Згідно з вимогами п.201.1 ст.201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Отже, з точки зору податкового законодавства України головними умовами для віднесення сплаченого при придбанні товару ПДВ до складу податкового кредиту є використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності платника податків у межах оподатковуваних операцій та належне документування сплаченого ПДВ.

Також, судова колегія зазначає, що для встановлення обґрунтованості декларування податкового кредиту необхідно встановити також наступні обставини: реальність здійснення господарських операцій, суми за якими віднесені до податкового кредиту; наявність у продавців товарів, робіт (послуг), які видавали податкові накладні, спеціальної податкової правосуб'єктності; віднесення до складу податкового кредиту лише сум, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку.

У відповідності до ч.1 ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Так, судом 2-ї інстанції з матеріалів справи встановлено, що між позивачем - ПП «Юг-тент» та ТДВ «Гулівер» 22.09.2011р. було укладено договір №22/09/11 про надання послуг, пунктом 2.1.1 якого передбачено, що ТДВ «Гулівер» надає підприємству позивачу послуги по виготовленню тенту та навісу.

Також, по справі встановлено, що 01.10.2011р. між позивачем та ТДВ «Гулівер» укладено договір №01/10/11 на поставку товару, на виконання умов якого, ТДВ «Гулівер» виготовило 3 навіси та продало позивачу тканину - тентову, Вестіл, Поліестр, брезент, відповідно до актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 03.10.2011р. №-0000094, від 10.10.2011р. №-00000124, від 20.10.2011р. №-00000152, видаткової накладної від 15.10.2011р. №г-00000138, податкових накладних від 03.10.2011р. №94, від 10.10.2011р. №124, від 15.10.2011р. №138, від 20.10.2011р. №152.

Як видно з матеріалів справи, оплату за поставлений товар та виконані роботи позивачем було здійснено у повному обсязі, що підтверджується наявними у справі квитанціями до прибуткових касових ордерів від 03.10.2011р., 04.10.2011р., 11.10.2011р., 12.10.2011р., 17.10.2011р., 18.10.2011р., 19.10.2011р., 20.10.2011р., 21.10.2011р., 24.10.2011р., 25.10.2011р., 26.10.2011р., 27.10.2011р., 28.10.2011р., що, в свою чергу, не заперечується і відповідачем у спірному акті перевірки.

Транспортування ж товару від ТДВ «Гулівер» до ПП «Юг-тент» здійснювалося ФОП ОСОБА_2 у відповідності до укладеного з ним договору перевезення вантажу від 20.10.2011р. №20/10, та підтверджується товарно-транспортною накладною від 20.10.2011р. №15, а також актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 20.10.2011р. №М-0000058.

Крім того, судами обох інстанцій встановлено, що отримані від ТДВ «Гулівер» навіси підприємством позивача було використано в своїй господарській діяльності, а саме для виготовлення металевих конструкцій, про що свідчать акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 20.02.2012р. №ЮТ-0000004, а придбані тканина та брезент, в свою чергу, обліковуються на складі позивача згідно обліково-сальдових відомостей по рахунку 201.

Таким чином, належне виконання умов договорів, укладених між позивачем та ТДВ "Гулівер", підтверджується наявними у матеріалах справи та належним чином оформленими первинними документами.

До того ж, слід вказати, що у спірному акті перевірки фактично не спростовується факт того, що суми податку на додану вартість були внесені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних від вказаного контрагента, включені до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду, відображені у реєстрах отриманих податкових накладних, та відповідають даним податкової декларації з податку на додану вартість.

А, отже, за таких обставин, позивачем до свого податкового кредиту були віднесені лише витрати по сплаті податку, які підтверджені податковими накладними.

Факт того, що ТДВ «Гулівер» на момент здійснення господарських операцій з позивачем мало право на виписку податкових накладних і було зареєстроване платником податку на додану вартість встановлено самим актом перевірки від 07.02.2012р. №512/23-9/23707529.

При цьому, необхідно звернути увагу й на те, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відсутні записи про відсутність ТДВ «Гулівер» на момент здійснення господарських операцій з позивачем за місцезнаходженням.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення сплачених сум до податкового кредиту, постачальник був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї. Оскільки, якщо контрагент допустив будь-які порушення, то це тягне відповідальність саме для цієї особи.

ДПІ у м.Херсоні, в даному випадку, ніяким чином не обґрунтовує наявність у позивача реальної можливості з'ясувати всі обставини діяльності постачальника - ТДВ «Гулівер» на момент придбання у нього товарів, з метою виявлення тих обставин, які унеможливлюють віднесення вартості сум ПДВ до податкового кредиту.

Таким чином, аналіз наданих позивачем видаткової та податкових накладних, товарно-транспортної накладної, інших первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту по операціях з ТДВ «Гулівер», які були предметом перевірки.

В той же час, контролюючим органом, в порушення вимог ч.2 ст.71 КАС України, не надано до суду належних доказів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, що інформація, яку місять документи, надані позивачем до суду на обґрунтування своїх вимог, не відповідає дійсності, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих товарів в господарській діяльності, про відсутність змін у складі і структурі активів осіб, які є сторонами спірних правочинів, про те, що позивач діяв без належної обачності й обережності, про наявність взаємопов'язаності позивача та його контрагента, що позивач отримував податкову вигоду з порушенням приписів податкового законодавства і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент та, що без участі покупця податкова вигода не могла бути одержана.

Отже, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що не може бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит порушення податкового законодавства іншими контрагентами по ланцюгу постачання.

Так, за приписами пп.16.1.2-16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України, платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Таким чином, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, слід зазначити, що такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, яка, в свою чергу, стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

При здійсненні господарської операції з боку позивача обов'язковому контролю підлягають наявність у постачальника дозвільної документації на складання податкової накладної, відповідність реквізитів податкової накладної фактичним даним на момент вчинення правочину та фактична наявність товару або здійснення роботи чи послуги, отримання (надання) яких документуються сторонами господарської операції.

Законодавством України не передбачено обов'язок суб'єкта господарювання здійснювати контроль за дотриманням закону іншими платниками податків. Такий контроль покладено виключно на органи державної податкової служби.

Окремо слід зазначити, що стаття 215 ЦК України, на порушення якої вказує ДПІ у м.Херсоні, розрізняє нікчемні та оспорювані правочини.

Так, згідно цієї статті ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом.

Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі, то вони вважаються недійсними з моменту їхнього укладання, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду. Тобто, в цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Іншим видом недійсних правочинів є оспорювані правочини, відмінність яких від нікчемних полягає в тому, що оспорювані правочини припускаються дійсними, проте їх дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою особою.

Відповідно до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

З цією нормою ЦК України узгоджуються і положення ч.1 ст.207 ГК України, згідно яких, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, наведені вище норми Цивільного та Господарського кодексів України вказують на оспорюваність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Отже, за вказаних обставин, викладені в акті перевірки висновки ДПІ у м.Херсоні про нікчемність вчинених позивачем правочинів є передчасними та безпідставними, оскільки відповідні судові рішення щодо цих правочинів відсутні.

Крім того, слід зазначити, що умовою для визнання правочину таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Прооте, представник ДПІ у м.Херсоні не надав до суду і не посилалася на наявність таких доказів, які б підтвердили наявність умислу посадових осіб позивача на укладення таких правочинів.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність оскаржуваних рішень податкового органу та відповідно, задововолення позовних вимог ПП «Юг-тент».

До того ж, ще раз необхідно вказати, що згідно з вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України), а відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має виключно індивідуальний характер. Тобто, якщо контрагент позивача або його контрагент у 2-й чи 3-й ланках ланцюга, не виконали своїх податкових зобов'язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Крім того, відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А згідно ж з ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,197,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 29 січня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко